Тема піонерства та цивілізвції у пенталогії Ф. Купера про Шкіряну Панчоху

ВСТУП 

      Формування  американської культури, зокрема  оригінальної національної художньої  літератури, відбувалося паралельно з бурхливим розвитком самих  Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно розширювала  свою територію на Захід, Південь і Північ, стрімко й масштабно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, транспорт, розбудовувала і закладала нові міста та поселення, енергійно провадила самостійну політику. Ривок від невеличких європейських колоній, розташованих на відносно вузькій смузі землі вздовж східного узбережжя континенту, ще тисячами ниток зв'язаних із материнським Старим Світом, до великої і всезростаючої суверенної держави, яка простяглася від Атлантичного до Тихого океану, від Великих озер до Мексиканської затоки — цей ривок відбувався у карколомному темпі.

      Після перемоги американських колоній  у боротьбі за незалежність (1775-1783), проголошення суверенних Сполучених Штатів (1776), прийняття Конституції 1787 р. і  революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812 р. здавалося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здійснення одного з найбільших експериментів в історії людства — створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство. Цим був обумовлений ентузіазм, оптимізм, віра в світле майбутнє, такі характерні для більшості американців на початку XIX ст. З окремих, досить різних за своїм національним складом, звичаями, релігійними переконаннями, мовними особливостями регіонів поступово складається єдина державо, а в ній єдина американська нація, пройнята духом патріотизму й переконанням у своїх перевагах над народами Старого Світу.

      Створення національної культури, гідної молодого динамічного народу, проголошується невідкладним завданням із шпальт газет, сторінок книг, кафедр лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного характеру і самосвідомості була за своїм характером романтичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Німеччини, Франції стає романтизм і американські художники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням.

      Видатний  майстер короткої прози Френсіс  Брет Гарт у статті "Виникнення короткого оповідання" (1899) [  ], характеризуючи літературну ситуацію у власній країні на початку XIX ст. писав: "Те, що називалося американською літературою, все ще перебувало в рамках англійських методів або виходило з англійських взірців. Кращі письменники або відправлялися в пошуках натхнення за тридев'ять земель, або, змушені обмежуватися місцевим матеріалом, зверталися до історії та легенд; у художньому сенсі вони віддавалися спогляданню власної країни і рідко спостереженню. Література тулилася на вузькій смужці Атлантичного узбережжя, дослухаючись до віянь із чужих берегів, до шумів інших земель, а не до голосів власної країни... Створювалося враження, що американський народ, вивільнившись з-під англійського ярма в сферах урядовій, політичній і національного розвитку, здивувавши Старий Світ винахідливістю й оригінальністю практичних ідей, ніяк не міг вивільнитися з тенет англійського літературного прецеденту" [11, 59].

      "Вивільнення  з тенет англійського (і не  лише англійського) літературного прецеденту" відбувалося поступово. Розриву з європейською художньою традицією не сталося. Американський романтизм продовжував і розвивав на новому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, через нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму, його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привернули пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром.

      Значну  роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли  твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості відбувався досить часто синтез просвітницьких ідей і нових романтичних форм. Зокрема це стосується творчості визначного американського романтика Джеймса Фенімора Купера  (1789-1851)

       Серед класиків американського романтизму Джеймс Фенімор  Купер поряд з По — найпопулярніший  у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою  й досі. Щоправда, досить швидко з  письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого — від Дефо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.

      Вдалу загальну характеристику творчості  Купера дав американський літературознавець  Стенлі Т. Вільямс:

      "Не  такий вимогливий до літературної майстерності як Ірвінг, Купер здобув популярність зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократії та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом через випадковий збіг обста вин, він і власний талант розвинув "насамперед завдяки своїй енергії'". У передмо вах, памфлетах, історичних працях і романах він висловлює свої погляди на сучас ність, використовуючи, як і Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемноном за письмовим столом й у полемічних сутичках і, одначе, залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість думки Купера захоплює нас і досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрівнянний кри тик бундючної американської демократії, а й неперевершений оповідач, творець наших власних "арабських казок" фронтіру" [11, 59].

      Джеймс  Купер (друге ім'я Фенімор він  узяв пізніше за дівочим прізви щем  матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік  від Нью-Йорка. Його батьком був  заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Вільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з англійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Вільям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою цілиною" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.

      Фронтир за життя Купера просувався все далі на Захід, залишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і сміливу вдачу першопрохідців, про криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів в освоєнні "дикого Заходу". Дитиною Джеймс наслухався фольклорних оповідок фронтиру, історій з недавнього минулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігуру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана

      У своїй творчості Купер залишався  вірним трьом головним темам: це Війна  за незалежність, море і життя фронтиру. Вже в самому цьому виборі розкривається романтична основа творчого методу письменника: героїзм солдатів Американської революції, свободу морської стихії, невинних лісів і безкрайніх прерій Заходу Купер протиставляє охопленому гарячковим жаданням наживи американському суспільству. Цей розрив романтичного ідеалу і дійсності лежить в основі ідейно-художнього задуму кожної книги Купера.

      Купер широко використовує різноманітні художні  засоби з арсеналу романтичної естетики: лірично забарвлені картини природи, створення атмосфери таємничості, гіперболізування, різке розділення персонажів на «хороших» і «поганих» і тому подібне В той же час творчість Купера має риси спадкоємності з просвітницьким романом XVIII в. Письменник зберігає довіру до розуму і логіки, прихильність до епічної оповідної і точним деталям пейзажу, побуту, зовнішності і т. п., дотримується багатьох структурно-композиційних принципів просвітницького роману. У творах Купера продовжується утвердження принципів реалізму, що йде від XVIII до кінця XIX в., нехай навіть прийдешніми поколіннями не завжди усвідомлювався цей зв'язок.

     Метою даної курсової роботи є дослідження проблематики пенталогії Дж. Ф. Купера про Натті Бампо, зокрема способів реалізації теми піонерства та поширення цивілізації у романах, що складають вищезгаданий цикл. Об’єктом дослідження стануть романи «Останній з могікан», «Звіробій», «Слідопит», «Піонери», «Прерія», які, на нашу думку, найповніше втілюють глибину авторської думки, вираженої у специфічних модифікаціях пригодницько-історичного жанру .Предметом дослідження є конфлікт цивілізацією і природою, егоїзмом та безкорисливістю,жадобою наживи та одвічними людськими цінностями

     Мета  роботи передбачає реалізацію таких  завдань:

1. Проаналізувати своєрідність ідейно-художнього задуму пенталогії, її проблематику, ідейно-філософський зміст  та показати засоби їх втілення на змістовому та мовно-стилістичному рівні.
2. З’ясувати розкриття автором теми протистояння цивілізації та «чистого природного життя» через аналіз системи персонажів названих творів, принципів їх групування, а головне через  розгляд структури особистості головного героя .
3. Окреслити новаторство Купера у жанрі роману та на прикладі названих творів визначити риси його творчого методу в цілому як складової естетики американського романтизму..

      Меті  та завданням дослідження підпорядковується структура курсової роботи. Вона складається зі Вступу, основної частини, яку творять два підрозділи  – «Огляд романів Фенімора Купера про Натті Бампо» та «Тема винищування індійців і образ головного героя в пенталогії Дж. Ф. Купера про Шкіряну Панчоху», Висновків та Списку використаних джерел.

     Методичною  основою роботи є праці вітчизняних  та зарубіжних літературознавців, зокрема, Н. Анастасьєва, А. Анікста, А.Елістратової, С.Іванько, Ю Ковальова, В. Паррінгтона, Н. Самохвалова, Н. Стороженка та ін., що відображено у списку використаної літератури та посиланнях.  

       Тема піонерства та цивілізації

      у пенталогії Ф.Купера про Натті Бампо. 

      1. Огляд романів Фенімора Купера про Натті Бампо. 

      З усього написаного Фенімором Купером  найвідомішою лишилася його пенталогія про Шкіряну Панчоху. Назва одного з романів пенталогії "Останній з могікан", ім'я індійця Чингачгук-Великий Змій увійшли в літературу і мовний обіг, стали прозивними. Над цим великим твором прозаїк працював з перервою майже двадцять років — з 1823 по 1841. В усіх п'яти книжках діє багато персонажів, але один, головний, — об'єднує історією свого життя всі томи цього великого романтичного епосу на американському ґрунті . Це Натті Бампо-Шкіряна Панчоха.

      Послідовність подій у пенталогії викладена не хронологічному порядку. Якщо вибудувати окремі частини пенталогії не так, як вони з'являлися в різні роки в міру написання, а в хронологічному порядку відповідно до ходу північноамериканської історії та біографії Натті Бампо, першою книжкою мала б стати остання — "Звіробій, або Стежка війни". В ній ідеться про континент у перші десятиліття XVIII ст. і ще зовсім юного білого мисливця Бампо, котрий полює у схожих на райські пралісах на тому місці, де у близькому майбутньому розкинеться велетень Нью-Йорк.

      Далі  мав би стояти "Останній з могікан ", в якому йдеться про героїчну боротьбу "тубільних воїнів Північної  Америки" за свою землю і діють  кращі представники індіанців — "чудового народу", як його називав  сам Купер, що "на війні — відважний, зарозумілий, підступний, немилосердний, готовий до самопожертви; у мирний час — справедливий, великодушний, гостинний, мстивий, забобонний, скромний і звичайно цнотливий". Світ могікан, Чингачгука і його сина Ункаса, змальовано у кращих традиціях романтизму і просвітительства. Тут попередниками і вчителями Купера були Дефо, Вольтер, Руссо, Шатобріан, Байрон, — усі, хто писав про шляхетних дикунів і природних людей, наділених від народження чеснотами і добрими якостями, втраченими у світі нової цивілізації. "Останні з могікан" діють разом із своїм другом Бампо — Довгою Рушницею і чарівною дівчиною-креолкою Корою. Вони однаково чесно і чисто дивляться на світ, де все чітко визначено — кохання, дружба і ненависть до ворогів, поняття честі і розуміння боягузтва та зради. Заради своїх шляхетних і простих принципів вони ладні пожертву вати життям. В романі поступово наростає трагізм оповіді. Від назви, в якій звучить похмура пересторога, ніби перший удар поховальних дзвонів, і до останніх сторінок, що розповідають про загибель молодого красеня, шляхетного Ункаса, що з ним обривається рід Чингачгука, гине майбутнє могікан. В загибелі Ункаса і його коханої Кори символічно втілено приреченість індіанської культури, способу життя, звичаїв, усього, що відрізняє одну расу від іншої, один народ від іншого.