Свiтоглядно-тематичне навантаження новели Франца Кафки "Перевтiлення"

ІІІрівень

Дисиденти (від лат. dissidens – незгідний) – учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х – до середини 80-х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність.

Українське дисидентство непокоїли дві головні проблеми. Перша торкалася прав нації, а друга – прав людини. Характерною особливістю поглядів дисидентів було те, що вони не розділяли права нації та права людини, не протиставляли їх одне одному, а розглядали як одне ціле.

У дисидентів існувала велика розбіжність  у поглядах. Одні прагнули здобути  національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції  чи відокремлення, й виступали проти  національних репресій на Україні. Дисиденти  відкрито засуджували шовінізм, імперську  політику центру, форсовану русифікацію. Але як реальна опозиційна сила дисидентство фактично не мало ні власних організованих структур, ні цілісної загальної програми.

ІVрівень

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум та підтвердження Акта проголошення незалежності України, який засвідчив бажання її громадян жити у вільній, самостійній та демократичній державі.

На  вибір громадян, крім національного  піднесення, уплинули також конкретні  політичні обставини: фактичний  розпад СРСР, відносна стабільність в  Україні порівняно з іншими республіками.

Головними причинами такої високої  політичної активності та одностайності  волевиявлення були споконвічне  прагнення народу України до життя  в незалежній державі, фактичний  розлад Радянського Союзу, віра більшості  населення в можливість самозабезпечення країною енергетичними та товарними  ресурсами, прагнення певних сил  забезпечити свої позиції в Україні  в умовах трансформації суспільства. Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.