«Старий і море» людину можна знищити, але неможливо перемогти

     Тема: «Старий і море» людину можна  знищити, але неможливо перемогти

     Предмет: зар. літ

     Вид: твір

         Повiсть-притча "Старий i море" видатного американського письмен ника Ернеста Хемiнгуея – це не лише один з останнiх його завершених творiв, а найскладнiша у фiлософському планi рiч. Це – алегоричне розкриття свiтоглядної позицiї автора, власний варiант вiдповiдi письменника на найважливiше з питань фiлософiї про сенс життя.

     Ще  ранiше у творчостi Хемiнгуея склався  особливий художнiй принцип, який письменник назвав "принципом айсберга": "Якщо письмен ник добре знає те, про що вiн пише, вiн може оминути багато з того, що знає, та, якщо він пише правдиво, читач вiдчує все проминуте так само сильно, як коли письменник сказав про це. Величнiсть руху айсберга у тому, що вiн лише на одну восьму пiдноситься над поверхнею води". Вiдштовхуючись вiд цієї метафори, можна сказати: "надводна" частина змiсту повiстi "Старий i море" надзвичайно мала, а глибина "пiдводної" - незрiвнянно велика.

     Зовнi сюжет повiстi дуже простий, його можна переказати кiлькома реченнями. Живе самотнiй старий рибалка Сантьяго, єдиний друг якого – хлопчик Маноло, його учень i помiчник. Старого Сантьяго покинуло щастя, як покинула бiльшiсть людей, не здатних його розумiти. Вiн iде в море, де на наживу ловиться величезна риба, боротьба з якою триває майже дві доби, але зрештою спiйману здобич нищать акули. Залишками здобичi старого милуються туристи, але й тi бачать у рибi лише якусь екзотичну рiч.

     Нiби нiчого особливого й не вiдбувається – якщо бачити тiльки зовнiшнiй сюжет. Та безлiч прихованих образiв-символiв ховається за цiєю нiби простенькою iсторiєю.

     Старий  – це водночас i жива людина зi своїми почуттями, думками i досвiдом, й символ певної системи цiнностей. Хлопчик Маноло – не лише хлопець, що живе зi своїми батьками, що намагаються вiддалити його від старого вчителя-друга, це – надiя на майбутнє, моральна перемога Сантьяго i його цiнностей над вiдчуженiстю оточення. Батьки хлопчика уособлюють цей свiт, вiдчуженiсть i роз'єднанiсть людей у якому є нормою, як i туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантьяго – мета iснування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на усi труднощi i перешкоди. Перемога над рибою - досягнення цiєї мети.

     Знищення  риби – нерозумiння свiтом її значення, хай її матерiальне втiлення зникає з рук. I боротьба з рибою водночас є ще й дивним єднанням з нею, хоч вона є метою, але вимушеною, якщо подивитись трохи з iншого боку. Не випадково, розмовляючи сам iз собою, Сантьяго каже: "Як добре те, що нам не потрiбно вбивати сонце, мiсяць, зiрки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу в моря i вбиваємо своїх братiв". Тобто нiби не вiн ставить собi це за мету, її вимагають життєві обставини, проте, прийнявши виклик, вступивши з рибою у двобiй, Сантьяго досягає ще однiєї цiлi: довести, що людина не безсила, взагалi свою що людина не безсила, взагалi свою здатнiсть перемогти.

     Вiдвага  та шанси на перемогу у нього i у  риби практично рiвнi. Не буде перебiльшенням сказати, що рiвнi цi двоє i за моральними якостями. У своїй боротьбi переможець i переможений досягають своєрiдної гармонiї – а це вже одна з головних авторських iдей. Знайти гармонiю з природою – чим це не сенс iснування людини?

     Утлий човник на тлi безмежного простору – самотнiсть. Море – непереборна сила природи, сама вiчнiсть. Приблизно такий змiст мають символи, узятi поодинцi, але сполучення їх створює iдеї усього твору.

     Гармонiї  з природою неможливо досягти  анi ставлячись до неї зверхньо, бачачи у нiй джерело задовiльнення власних потреб, анi відсторонено милуючись нею здаля. Для цього треба зрозумiти її внутрiшнi закони i навчитися жити за ними. Гармонiйнiсть природи зовсiм не виключає боротьби, бiльше того – вона невiдривна вiд боротьби, але боротьби на рiвних, коли пiдставами для перемоги стають не якiсь технiчнi засоби, а особистi внутрiшнi сили: рiшучiсть, мужнiсть, воля до перемоги. Вона теж жорстока, як i людський свiт, але щедра i справедлива - перемагає той, хто гiдний перемогти. Її правила гри нiби протиставляються таким у людському суспiльствi.

     Старий  Сантьяго за законами природи – переможець, але вiн – переможений за шкалою цiнностей людей, тому серед них вiн самотнiй i безсилий вигравати за їхнiми правилами гри. Море i риба значно ближчi йому духовно, нiж людське суспiльство.

     Але вiн усе-таки саме людина, i саме людей  репрезентує у двобої зi стихiйними силами. З великою гордiстю звучать його слова: "Людина створена не для того, щоб терпiти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти".

     Ось такою людиною i постає вiн у повiстi: людиною, багатшою духовно за тих, що не замислюються над тим, що означає бути людиною.

     Людиною-переможцем, виграш якої пiдтверджує сам принцип  гармонії природи, хай не зрозумiлий iншим, але вищий за будь-якi iншi закони. Переможцем, хто б що не вважав.

     Мабуть, це й є головною iдеєю твору. Але  однозначно стверджувати це важко – айсберг на те й айсберг, що його неможливо побачити увесь. Кожен може вiдшукати у повiстi-притчi "Старий i море" щось своє.