Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки

Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки

З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу» ім’я Григорія Косинки — одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування.до читача повертається його доробок — ледь більше тридцяти оповідань.

Вже по виході першої книжки, «На золотих богів» критика зазначала: «Григорій Косинка — це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України».

Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам «соціалізм з примусу», який на селі обертався політикою гонінь на кожного, хто вболівав заземлю і хто її любив і цінував не за самі центнери для хлібоздачі. Безперечно ж, у цій любові було багато від мрій про відрубний од держави селянський «рай», повну незалежність землевласника. Але ж хіба селянин у переважній своїй масі воював за ідеали революції лише заради того, щоб годувати себе і дітей самими ними?

Ні — він жадав од революції соціальної справедливості.

В оповіданні «Сходка» Цюпка говорить: «Ми научимось — нічого, але яка доля наших дітей, через десять — п’ятнадцять год? — Вічні наймити: Ні наша стежка — червона…»

Зрозуміло, не всі селяни були духовними близнюками Цюпки і не всі з них сприймали нову дійсність безболісно. Тому й Косинка закликав своїм словом заглядати у цей біль якомога уважніше й глибше, бачити в нім і те, що ми сьогодні називаємо кревним зв’язком хліборобської душі із землею, яка цю душу зростила і навчила здригатись од кожного збиткування над трудящим, їх потребам і звичаями.

Косинка вчасно помітив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися пожежею громадської війни. Класова ненависть засліпила очі і замінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко.

Письменник пам’ятав і закликав ніколи не забувати і про те, яких численних і досить часто безвинних жертв коштували українському селу і місту роки громадської війни, що розкидала народна різних арміях, бо ж незачепленим цією війною не міг залишиться ніхто. А перемога ж у ній кувалась тільки для одних і одна! І щоб стати історично гуманною, ця перемога повинна була ростити в читачеві зерна добра, навчати його за мирних уже днів співчутливості, вміння за помилками бачити живу людину і прощати їй те, що може і повинно бути прощеним, якщо творилось воно не з власної волі.

Проблеми часу яскраво відбились в оповіданнях «Заквітчаний сон», «Анархісти», «Голова Ході», «Постріл», «В житах», «За земельку».

Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах «На золотих богів», «Політична», «Гармонія». У кривавій різанині забуто про найвищу цінність — людське життя. У новелі «На золотих богів» смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких наділів, скроплених селянським потом та слізьми. «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров’ю поливають». І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.

Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності в новелі «Політика». Навіть родинні зв’язки не зупиняють людей, які опинились по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов з Червоної Армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра . Цю кривду Андріян пам’ятає, хоча пізніше сестра Мар’яни, жінка Мусія вийшла заміж за його сина: «Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі! Вам, Біля в мене, а я не забув . Умру — не забуду: грабіж…».

На святий вечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар’яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: «Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била — не згадуймо…». Та очі вже «налилися кров’ю і на велике свято, що Ало поєднати рід, вбили Мусія — зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар’яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима шепотів, стоячи над тілом: «Нічого. П’яна, сумєстна драка — все. Так нужно говорить».

Письменник від твору до твору проводить проблему: що є мірилом істинності? Можливо, совість. Які почуття переважають, коли людина в екстремальних ситуація стає перед необхідністю поступатися духовними здобутками заради матеріального буття, боротись за виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути загальнолюдською і класовою? Мені здається саме ці проблеми ставить Григорій Косинка своїми творами.