Роль традицій народного театру у творчості Ж.Б.Мольєра

      1.Мольєр прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Мольєр надав комедії зовсім іншого змісту. Його п’єси були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи і ситуації із сучасного йому життя, драматург показував людям їхні вади, пристрасті й помилки.

        2. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його творам особливої життєвості та динамізму. Вони стали виявом самого духу народу, духу вільнодумства, непокори та протесту проти всього фальшивого, порочного. Мольєр довів, що комедія може впливати на глядача не менше, а можливо, навіть і більше, ніж трагедія. Водночас митець був справжнім новатором у галузі літератури й театральної діяльності, бо вийшов за межі класицизму й заклав нові принципи драматургії.

      Значення  Мольєра  в історії світової  драматургії воістину  величезне. Об'єднавши воєдино у своїй творчості кращі традиції  французького  народного театру з передовими ідеями  гуманізму,  Мольєр  створив  новий  вид  драми  - "високу комедію", жанр, що для свого часу був рішучим кроком  убік реалізму.

      Великий майстер комедії Мольєр надав  жанрові глибокого суспільного  змісту і яскравої театральної форми. Його театр виступав при дворі Людовіка ХІV, висміюючи риси “світської черні”, підкреслюючи головні риси героїв – носіїв певного характеру. Він вивів цілу галерею образів винахідливих, моторних, переповнених плебейською енергією слуг. Мольєр – автор великих комедій “Тартюф”, “Дон Жуан, або Кам’яний гість”, “Мізантроп”, “Міщанин у дворянстві”. Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр - теж класицист за способом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було пізнати сучасне суспільство; а якщо правила класицизму не допомагають цьому, на них не треба звертати уваги.

      Драматургію Мольєра відрізняє жанрове різноманіття. Мольєр створював чудові зразки й високої комедії, і фарсу, і комедій-балетів.Для розуміння місця Мольєра в розвитку французької літератури XVII в. надзвичайно важливо належним чином оцінити ту роль, що у його творчості грають матеріалістичні, життєстверджуючі традиції культури Ренесансу.

Поряд із зображенням  маніакальних характерів, характерів одні страсті, письменник створює й  багатопланові образи. Вчинки, продиктовані волею, перемежовуються в героїв Мольєра із учинками, обумовленими не залежними від волі властивостями характеру. Поширено думку, начебто класицизм взагалі й Мольєр зокрема як би ігнорують динамічність людини. У Мольєра є й характери, повні динаміки. Однак ця проблема вирішується в творах французького драматурга не так просто. Зміна характеру в Мольєра відбувається й шляхом його збагачення новими рисами - виникає нова, більш складна єдність. Так трапляється, наприклад, з Дон Жуаном. В I і II актах Дон Жуан тільки спокусник і марнотратник життя, потім, починаючи з III акту, він проявляє себе також безбожником і богохульником. Наприкінці п'єси, в V акті, Дон Жуан виявляється ще й святенником. Динамічність образа в Мольєра зв'язана іноді не стільки з об'єктивними змінами персонажа, скільки зі зміною погляду інших діючих осіб на нього. Мова йде не про перелом у душі героя, а про більш глибоке розкриття образа.

Психологічне  багатство, сховане в людині, Мольєр розкриває, уводячи у свої комедії  образ людини, яка міркує про життя. Інтелектуальний герой виникає в нього на противагу маніакальному характеру, що був показовий, наприклад, для комедій Скаррона й відрізнявся відомою бездумністю. У Мольєра ми зустрічаємося з героєм нового типу. Це вже не людина, що володіє, подібно речам, конкретними, як би заздалегідь визначеними властивостями; у нього є своє відношення до світу, і в цьому його своєрідність.

      Інтелектуальному  героєві Мольєра властивий свого  роду універсалізм відношення до дійсності. Мольєра нерідко дорікали за героя-резонера, людину, схильну до відверненої декламації. Але Мольєр уводив у сферу зображуваного не самі по собі декларації й сентенції, а образ мислячої людини, що захищає продумане судження про людей, про речі. При цьому думки, висловлювані резонером, завжди подавалися на тлі ворожого світогляду. Уже в образі Аріста («Школа чоловіків») цікава людина, що засуджує пережитки середньовічних забобонів. Міркуючи над творчістю Мольєра, ми не можемо ігнорувати те нове, у порівнянні з епохою Ренесансу, що відрізняє світовідчування передових людей XVII в. Величезне значення для Мольєра здобуває суперечливість миру, дисгармонійність людини: Мольєр ставить в основу  «недоліки» людини, її пороки. Щодо цього особливо показові «Школа дружин», «Дон Жуан», «Тартюф». Драматург підсилює в цих п'єсах злий початок. Веселе, комічне уступає часом місце похмурому або співіснує з останнім. Арнольф з'являється на сцені зовсім не як комічна діюча особа. Це людина небезпечна.Певні зміни у світовідчуванні, успадкованому від епохи Ренесансу, відбуваються в Мольєра й у тому, що він порушує стару схему: розумний герой - дурний, комічний супротивник. Для інтерпретації теми зла в Мольєра дуже важливо, що герой, що бореться проти негативних сил, не підкоряється цим силам навіть у випадку їхньої перемоги над ним. Зло зовсім не представляється Мольєру сумною неминучістю, яка властива усьому світу. Зло втілено в нього в образі людини, з яким не можна примиритися й з яким повинно, навпаки, боротися як з ворогом. Подібна концепція спрямована проти світовідчування бароко, що заперечувало можливість обмеження зла, його локалізації в конкретному негативному персонажу. Разом з тим вона відповідає загальним ідейним установкам класицизму. Мольєр, як Корнель і Расин, визнавав внутрішній світ людини першоосновою  її поведінки, але він зосередив свою увагу на образі ворога, на необхідності його сатиричного викриття й підкреслив при цьому активність останнього.

      У своїх найбільш зрілих речах Мольєр зображував надзвичайно могутнього ворога. Він направив свою зброю  проти дворянства й консервативних кіл буржуазії, що уклали союз із церквою. Впливові супротивники Мольєра, у свою чергу, прагнули погубити драматурга або принаймні перешкодити постановці його найбільш сміливих п'єс. І «Школа дружин», і «Тартюф» викликали запекле цькування Мольєра. Дозвіл на постановку «Тартюфа» він одержав від короля лише після п'яти років завзятої боротьби й дворазової переробки первісного варіанта. «Дон Жуан» був один раз показаний глядачам і відразу ж заборонений. Найнебезпечніший, з погляду Мольєра, розумний ворог. Драматург зумів побачити у ворога здоровий розум, складну щиросердечну організацію. Його негативний герой не просто комічний персонаж із дрібними почуттями. Це людина, упевнена у своїй правоті.

      Своєрідність  художньої системи Мольєра не можна повністю розкрити, залишаючись у сфері творчого методу класицизму. Класицистична художня манера тісно переплітається в драматурга з елементами реалізму. Реалістичні тенденції вгадуються вже в характері окреслення інтелектуального героя. Цей герой звернений до зовнішнього світу.Гідність людського розуму для Мольєра складається не тільки в тому, що розум - це основа людської волі. Думка представляється Мольєру неоціненною лише в тому випадку, якщо її спрямованість відповідає поступальному руху самого життя.

      Реалістичні тенденції у творчості Мольєра  тісно пов'язані з негативним відношенням драматурга до індивідуалістичних традицій, що сходять до епохи Ренесансу. Зовсім новий зміст у цьому зв'язку здобуває для Мольєра самий зміст комічного. Об'єктом глузування в Мольєра виявляється замкнутість людини, її заглибленість у себе. Прагнучи перебороти роз'єднаність людей, драматург зображує спільні дії людей, спрямованих до однієї мети. Прикладом може служити «Тартюф».

      Для Мольєра характерний перенос  уваги із внутрішнього світу особистості на обставини, що визначають її долю. Мольєр близький до інших представників класицизму в тому, що він шукає причини поводження людини в ній самій, установлює психологічні константи. Але ці константи, властиві людині взагалі, драматург не відокремлює від станово-соціальних категорій. У повній відповідності з поетикою класицизму характер персонажа зображується  у Мольєра як внутрішня, психологічна єдність. Однак ця єдність одержує додаткову якість: станово-класова приналежність визначає соціальний зміст характеру.

        3.Тематика, до якої звертався Мольєр у своїй драматургічній творчості, надзвичайно широка і різноманітна, охоплює практично всі прошарки тогочасного французького суспільства і найболючіші питання практично 53 всіх сфер його життя — громадсько-політичного, релігійного, професійного, сімейно-побутового. У своїх п'єсах Мольєр створює справжню галерею суспільних і загальнолюдських типів, енциклопедію людських недоліків, які викриває і таврує гострим пером сатирика.

      Дещо  схематизуючи розмаїття мольєрівських комедій, їх можна поділити на три тематичні групи.

1.    Комедії,  в яких висміюються спотворені  моральні уявлення та вади  вищих прошарків французького  суспільства: «Смішні манірниці» (1659), «Дон Жуан» (1664), «Мізантроп»  (1666), «Скупий» (1668), «Жорж Данден» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670). Головними об'єктами сатири тут виступають дворяни та буржуа, які бездумно копіюють псевдоаристократичні манери поведінки. Основні вади представників цих двох прошарків — псевдовихованість, обмеженість, пихатість, лицемірство, грубість, скнарість, жадоба наживи.

2.    Комедії,  в яких порушуються проблеми  сім'ї, шлюбу, негативні наслідки  родинного виховання: «Сганарель* (1660), «Школа чоловіків» (1661), «Школа  дружин» (1662), «Витівки Скапена» (1671). Основні об'єкти сатири в п'єсах цієї групи — чоловіки, дружини, молоді люди, які прагнуть вступити до шлюбу, та їхні вади — лицемірство, користолюбство, ревнощі, псевдопочуття, батьківський егоїзм, зневажливе ставлення до жінки.

3.    Комедії, що зосереджуються на проблемах релігії, культури, освіти і тієї ролі, яку вони виконують у житті суспільства: «Тартюф» (1664—1669), «Вчені жінки» (1672), «Удавано хворий» (1673). Об'єктом сатиричного таврування тут виступають лікарі і представники церкви. Критикуються такі вади, як неосвіченість, псевдовченість, шарлатанство і позірне святенництво, жадібність, легковірність.

      Театр Мольєра давно вже здобув світове  визнання. Як і Кальдерона, Мольєра  часто порівнюють із Шекспіром, вважаючи його прямим спадкоємцем і продовжувачем шекспірівських традицій.

      Продовжуючи гуманістичні традиції, започатковані  драматургією Шекспіра, Мольєр підносить  комедійний жанр на якісно новий рівень художнього розвитку, наповнюючи його серйозною проблематикою, а подекуди й трагічним звучанням. Важливе значення комедії Мольєра полягає і в тому, що в легку розважальну тематику комедійного жанру він уводить мотиви гострої сатири, об'єктом якої чи не вперше в історії європейського театру (принаймні в такому широкому масштабі) стають представники не лише нижчих, як було до Мольера, а й найвищих, аристократичних прошарків суспільства. Відмовляючись від звичної для театру бароко та класицизму практики звернення до сюжетів віддалених історичних епох, Мольєр рішуче вводить до своїх п'єс реалії сучасної йому історичної епохи з її гострими, злободенними проблемами та суперечностями. Мольєрівський театр заклав міцні підвалини традицій, на які в подальшому опиратимуться і які продовжуватимуть драматурги різних країн світу.

      В Україні перші постановки Мольєра відбулися вже наприкінці XVIII ст., і донині його твори входять до репертуару багатьох театрів. Визначні діячі української культури були добре обізнані з творчістю Мольєра й високо оцінювали її. Згадки про великого французького комедіографа зустрічаємо у Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших письменників. Провідні українські драматурги кінця XIX — початку XX ст. часто зверталися до творчості Мольєра. На основі п'єси «Міщанин-шляхтич» створено сюжет «Мартина Борулі» Івана Карпенка-Карого. Бичок з комедії Михайла Кропивницького «Глитай, або ж Павук» дечим нагадує Мольєрового Тартюфа. Леся Українка створила образ Дон Жуана у «Камінному господарі» (у Мольєра — п'єса «Дон Жуан»). Головний герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», який соромиться свого «малоросійського» походження, вбачаючи у власному прізвищі причину життєвих негараздів, а тому намагається «ввійти» в російську культуру, разюче нагадує «ходіння з міщан у шляхтичі» Журдена з мольєрівської комедії «Міщанин-шляхтич».

      4.Реалізм  французької  драматургії  й  театру, що  забив потужним ключем у творчості Мольєра,  продовжував  свій  рух  у  наступному столітті. Імена Реньяра, Лесажа й Бомарше були найбільш великими в  тім  легіоні французьких драматургів, які пішли слідами Мольєра.

      Через  творчість  Мольєра  французький  театр  привносив у багато національних театрів Європи прогресивні реалістичні  тенденції, які допомагали  формуванню  національної  драматургії  цих  країн. Фільдинг, Гольдсміт, Шерідан в Англії, Гольдоні й всі його  попередники  в Італії, молоді Лессінг і Ґете в Німеччині, Моратин і Рамон де  ла  Крус  в  Іспанії, Гольберг у Данії - кожен із цих драматургів створював свої комедії, учачись у Мольєра його ліпленню характерів і побудові сюжету й, головне,  пам'ятаючи  завіт великого драматурга, що "ціль комедії складається в зображенні  людських недоліків і особливо недоліків сучасних нам людей".

Дуже  високий  був  авторитет  Мольєра й  у великих  творців  російської національної комедії - Фонвізіна, Грибоєдова, Гоголя й Островського.

Сатиричний геній Мольєра виріс  із  ідейної  ясності й цілеспрямованості художника. Мольєр не тільки  правдиво зображував  свій час, але й різко вказував на волаючу невідповідність  життя тим ідеальним нормам, які виробив гуманізм і буде розвивати просвітительство.

Такий ідейний  діапазон міг існувати тільки в людини, що жила з народом і затворів для народу. Широта й безстрашність  поглядів  Мольєра , його постійне прагнення оголити у своїх комедіях головні пороки часу,  його оптимізм і поетична натхненність і, нарешті, його жагуча віра у  свої письменницький обов'язок, що перетворює творчість у цивільний подвиг, -  все  це робило творця "Тартюфа" великим  народним  поетом, справжнім   проводирем французького театру, генієм, що заклав основи   нової   реалістичної драматургії.