Роль Г.Ф. Квітки-Основ'яненка в розвитку української літературної мови

 

Батьком  української  повісті був Григорій Квітка ( 1778 – 1843), що під своїми  українськими творами  підписувався  звичайно  псевдонімом – Грицько  Основ’яненко.

         Писати він  починає з  1816-го  року в «Украинском Въстникъ»,  та й то  спершу  російською  мовою.  Про свої російські  роботи  Квітка і сам  згодом, під  старість, згадує не  дуже прихильно. «Съ таковыми познаніями, - признається він у листі до  Плетнева, згадавши про вбогу свою науку, - писатели не бывають. Молодость страсти, обстоятельства, служба  заставляли  писать,  но  какъ?- я въ то не  входилъ.  Еже  писахъ - писахъ!» . Квітка був звичайний тоді провінційний російський письменник Фалалей Повинухин – і псевдоніма навіть собі дібрав  відповідного до тодішньої  російської  моди. Отого Фалалея Повинухина, і наново вродитися – вже Грицьком  Основ’яненком. Це й сталося вже в 30 –х  роках у «Супліці до пана  іздателя» позначена 1833-м  роком.

      Переродившись  на  Основ’яненка,  тобто виступаючи  з українськими  оповіданнями  народною  мовою Квітка  починає – «Салдацьким патретом»,  ніби «латинською  побрехенькою,  по-нашому  розказаною».

     На підтримку   розвитку  в  суспільстві   національного,  народного  Квітка  відгукнувся українською прозою. Ідея становлення національної  самосвідомості  була  основним  стрижнем  заснованого  Квіткою   журналу  «Украинский  вестник».  Певна річ,  що у  позбавленій  державного  статусу  Україні   мова  її  народу  була невизнана  як  самостійна. 

      Перша збірка  Основ’яненка, написана українською мовою, стала набутком національної культури. Письменник продемонстрував у повісті «Маруся»  здатність української мови відтворювати найтонші нюанси думки, почувань, її стилістичне багатство. У листі до редактора журналу «Современник»  Петра  Плетньова  від  26 квітня  1839  року  Квітка  писав : «Захищаючи  одного  разу  достоїнство  мови  малоросійської,  я  брався  змусити  оповіданням  своїм  плакати – не  повірили, я написав  «Марусю».

      Мова  творів  Квітки – це  жива  народна  мова, що ввібрала  в себе  говірки  Слобожанщини  та київсько-полтавського  діалекту, багатства фольклору, отже, була найдоступнішою  для переважної  більшості  українців.

Квітка  прагнув  довести,  що  українською  мовою  можна  написати  літературний твір  будь-якого  жанру…  «що як  говоримо, так  і  писати  треба».

     У повісті  «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка широко представлена лексика сільського побуту різноманітних тематичних груп: назви хатнього вжитку, страв, одягу, знарядь праці, ігор, обрядів. За фіксацією найменших побутових деталей стоїть надзавдання художника слова – показати національну культуру, етнічну відмінність побуту українців.

Письменник, продовжуючи  мовні традиції Івана Котляревського, широко використовує мову народу. У  його мові добре відчутне поєднання  мови фольклору, зокрема мови української  народної пісні, з побутово-говірною мовою, яку він майстерно підніс до рівня літературної мови.  Новаторство  Г. Квітки-Основ’яненка полягає саме в тому, що він перший переконливо довів усім українофобам здатність української мови забезпечити на високому рівні розвиток усіх розмаїтих жанрів художньої літератури.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко боровся за демократизацію літературної мови. Умисне вживання простонародної мови спричинене настановою письменника глибше відтворити, пояснити вчинки своїх героїв.

        У  повісті «Маруся»  досить широко  представлено багатство мови  фольклору з властивими їй  постійними епітетами та народними  порівняннями. Мовні засоби цього  твору відбивають дух сентименталізму.  «От і виросла їм на втіху. Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають і між ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».

       Поряд з поширеною народною лексикою у мові Г. Ф. Квітки- Основ’яненка неабияку роль відіграє загальнонародна фразеологія. « Ледача та дитина, которої батько не вчив»., «вдарити лихом об землю», «не удавайся у тугу

       Мова повісті «Маруся» відзначається великим лексичним багатством, про що може свідчити різноманітна синоніміка твору. Досить для прикладу навести хоча б одне синонімічне гніздо – говорити: скажемо, мовить, гукнув, приговорював, стане загинати їм свої балянтраси, забормотала, скрикнула, обізвавсь, кликнула, закинув, скрегоче, пащикувати, так і стриже, наварнякала.

       Особливістю повісті є наявність у ній великої кількості емоційно забарвленої лексики, що перебуває в прямому зв'язку з пісенним фольклором. Це насамперед форми слів із зменшувальними суфіксами – онук-, -есеньк- («…братику мій милесенький»), - ечк- («… не скажу, Василечку, єй-богу, не скажу»), -еньк- ( «За що, моя Марусенько?»). 

     Найбільш широко  письменником використовуються прикметникові епітети:  «шия білесенька-білесенька», «сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками», «хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі…жупан на ньому синій, чоботи добрі»; метафори: : «Василь собі нудить світом», «Маруся скрізь землю б провалилась», «Василь з неї очі не спустить», «Марусі Василеві неначе світ піднявсь».

     Отже, надзвичайно важливе значення для розвитку української літературної мови має творчість Г. Квітки-Основ'яненка. До нього українська літературна мова застосовувалася тільки у віршованій поезії і драматургії. З-під пера Квітки-Основ'яненка вона вперше розгорнулась у художній прозі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

 

факультет філології та журналістики

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОВІДОМЛЕННЯ  НА ТЕМУ:

«РОЛЬ Г.Ф.КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА В

РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ»

 

 

 

 

       

 

                                                                         Виконала:

                                                                                          студентка 541 групи

                                                                           Цап Тетяна

 

 

 

 

 

 

Миколаїв-2013