Проблематика  роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.»  у літературній критиці 

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………….…………..3 – 4  

Проблематика  роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.» у літературній критиці 

1. Проблема «приходу людини до самої себе» у роботах Г. Е. Воротникової,

Л. Г. Лущік, М. Г. Рудницького………………………………….……..…... …5 – 7

2.Проблема  «недомовленості» долі Крісти Т. у роботах  Г.Ратгауза,

 Г.С.Руцької………………………………………………………………….... 8 – 10

3. Проблема нового світосприйняття у роботах Л.Г. Лущік ,

М. Г. Рудницького  …………………………………………………………... 11 – 13 

Висновки ………………………………………………………………………..… 14 

Список використаної літератури ………………………………………………… 15

Вступ

     Прозу Крісти Вольф ніяк не можна рекомендувати  для «легкого читання»: її книги  вимагають від читача співпраці, співтворчості. Письменниця не обіцяє нам зручностей, не запрошує розташовуватися  в своєму художньому світі «як  вдома» − спершу, як би говорить вона, цей будинок треба ще побудувати. У письменниці немає для читачів «готової» історії, яку можна викласти «по порядку», немає традиційних «героїв», думкам, відчуттям і вчинкам яких ми так хотіли співпереживати і довіритися, немає, як правило, і «захоплюючого» сюжету, перипетіями якого нам хотілося захопитися. До того ж і сам автор являється не в звичній ролі помічника і поводиря, який рано чи пізно розплутає всі хитросплетіння інтриги, вирішить всі конфлікти, стараючись при цьому тактовно не нагадувати про свою присутність, навпаки, вона, це присутність, відчувається постійно і настійно: автор турбує читачів питаннями, залучає до своїх роздумів, робить співучасниками.

     Творчість Крісти Вольф досліджували багато науковців, зокрема, М.Рудницький, Г.Е. Воротнікова, Д.Затонський та ін. Зокрема низька критиків та літературознавців: Л.М. Каспаров, М. Баслер, Д. Затонський та інші зверталися до “німецького минулого” як до підґрунтя  встановлення реалістичної літературної історії.

     Актуальність  даної роботи продиктована такими моментами:

1. взаємини автора з читачем. Автор виступає тут не як розповідач, а як партнер в діалозі, як співбесідник і, що найважливіше, як єдина дійова особа книги, бо головною дією, предметом і суттю оповідання стає роздум і саме логіка роздуму визначає всю художню побудову роману;
2. взаємини людини і суспільства;
3. аналіз суспільних проблем і їх вплив на життя людини, а особливо жінки.

     Об’єктом  нашого дослідження є творчість  Крісти Вольф, зокрема її роману «Роздуми про Крісту Т. у літературній критиці».

     Предметом аналізу є  проблематика роману Крісти Вольф «Роздуми про Крітсу Т.»  у літературній критиці.

     Мета  дослідження – виявити і проаналізувати проблематику роману К. Вольф «Роздуми про Крісту Т.» у літературній критиці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Проблема «приходу людини до самої себе» у роботах

Г. Е. Воротникової,  Л. Г. Лущік,  Г. М. Рудницького

     В умовах соціалізму кожній людині необхідно  знайти «шлях до себе» − визначити  місце в житті, справа до душі, знайти покликання, тільки тоді його громадський  обов’язок буде виконаний сповна. У контексті цій, основній думці  роману і слід придивитися до «проблематичного»  образу головної героїні. З’ясовується, що зовсім не всі «звичні мірки», за допомогою яких прийнято оцінювати  внесок людини в загальну справу, для  неї прийнятні. І письменниця  пильно вивчає ці загальноприйняті мірки: професійний успіх, суспільна діяльність − чи не мізерний, особливо для жінки? Хіба пристрасне бажання Крісти Т. створити сім’ю, виховувати дітей суперечить суспільній користі? Ні, звичайно. Але  це її прагнення в кращому разі сприймається як щось само собою зрозуміле, а в гіршому − як претензія  на «міщанське щастя». Всією системою виховання і освіти їй із самого початку пропонувалося будувати своє життя за канонами змагальності, де в розділ кута ставився успіх, цілеспрямованість, воля, уміння подолати, а деколи і  переламати себе. «Але чи так вже придатні ці канони для всякої жінки, якщо не всякому чоловікові вони по плечу? І чи обов’язково ідея жіночого рівноправ’я повинна припускати однакову для чоловіків і жінок шкалу оцінки?» [3,с.125] Ось питання, до яких підводить читачів цей роман. Вони, ці питання, безумовно, актуальні для сучасного суспільства, але корінням своїми йдуть в глибоку старовину. Як побачимо, перспектива історико-культурних досліджень Крісту Вольф не відлякає.

     Головну думку свого роману Кріста Вольф  формулює з полемічною загостреністю: на сторінках її книги кілька разів  згадується гасло: «Якщо не зараз, то коли?!» [2,с.82]. Гасло цього, надзвичайно популярного в НДР в перші роки соціалістичного будівництва, закликав трудящих віддати всі сили в ім’я торжества нового світу. Небувалість історичної місії виправдовувала тимчасові труднощі, витрати, позбавлення і навіть хвороби зростання. Проте в ту пору, коли створювався роман, фундамент соціалізму в країні був закладений непорушно і міцно, «новий світ, який ми хотіли зробити недоторканним, хоч би замінивши собою один з каменів його фундаменту, - цей світ існував насправді». Пора було серйозно задуматися не про тимчасові тактичні віхи, а про дійсні цілі нового суспільства, де «вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх». Пора було пригадати про Крісту Т., про кожну долю, наскільки б складну і нетипову вона не здавалася. Треба було дорожити людьми. Звідси і полемічні переосмислене питання: «Якщо не зараз, то коли?» [2,с.82].

     У гуманістичній концепції німецької  письменниці Крісти Вольф ідея особового  самовдосконалення, сформульована  І. Бехером як «прихід людини до самого собі», займає центральне місце і  отримує обґрунтування в естетичній теорії «суб’єктивної автентичності», що викладається письменницею в цілому ряду робіт . «Суб’єктивна автентичність» передбачає необхідність авторського  «уживання» в матеріал твору, «відчуття» душевного світу героїв [6,с.16]. У прозі К. Вольф відношення між автором і героєм носять конститутивний характер, задаючи гуманістичну домінанту її творчості в цілому. Мірою всіх речей в художній концепції Вольф стає людина у всьому різноманітті його особових характеристик. Істина, за переконанням письменниці, проходить перевірку на міцність перш за все у сфері внутрішньої екзистенції. Звідси не лише і не стільки естетичне, скільки. У творчості письменниці етичне самопізнання особи набуває часом форми конфронтації її з самою собою і з великим світом.

     Зіткнення одиничного і загального, контурно позначеного в творах шестидесятих років («Московська новела», 1961 і  «Розколоте небо», 1963), заглиблюється  в романі «Роздуми про Крісту Т.» (1968) і набуває онтологічного статусу  в міфологічних романах «Кассандра» (1983) і «Медея» (1996). Якщо прагнення  до філософських узагальнень на ранньому етапі творчості Вольф не було помітне із-за соціальної конкретики, то в пізніх творах воно виходить на перший план, а зовнішній дієвий рівень починає сприйматися більшою  чи меншою мірою як його ілюстрація.

     Проблему  особистого вибору Вольф вирішує  на основі звернення до жіночої теми, підвищена увага до якої представляється  одній з найбільш важливих особливостей творчості письменниці. Для Крісти Вольф тема жінки, безумовно, носить знаковий характер. В рамках її письменниця  вирішує ширшу проблему − поведінка  людини в суспільстві і її буття  в світі. Завжди приховано присутня в творах письменниці тема протистояння жіночій особі як носія вищих  духовних ідеалів незавершеної дійсності.

     У підвищеному інтересі К. Вольф до феномену жінки виявилося її бажання  нагадати про те, що людське буття  не вичерпується соціальною проблематикою. Звернення до теми протистояння чоловічого і жіночого початків дозволило німецькій  художниці вийти за межі суспільно-політичної злободенності.

     Таким чином, розвиток Вольф-письменниці  проходило під знаком інтенсивного інтересу до особової проблематики і  жіночої теми, а також активного  пошуку нових ідейно-естетичних форм освоєння дійсності, які дозволили  б їй відмовитися від емпіричної даності і наблизитися до вічного  змісту життя.

     Роман становить напружені роздуми, осягнення  сенсу існування,особливість однієї особи, одного життя, яка трагічно обірвалась в 35 років. «К.Вольф показала пошуки вірного судження. Автор імітує психічні особливості процесу спогади, внось деякий елемент хиткості. Протягом цього твору автор показує читачу як Кріста Т. розуміє світ і  дотримується правил того часу. Внутрішній стан головної героїні  знаходиться в  гармонії не дивлячись на якісь ії невдачі.» [4 с.186]   
 
 
 

2. Проблема «недомовленості» долі Крісти Т. у роботах Г.Ратгауза, Г.С.Руцької

       «Роздуми про Крісту Т.» - другий роман письменниці (інколи його називають повістю) – відзначається набагато більшою художньою цілісністю та міцністю фактури. В центрі роману своєрідний характер, «недомовлена» доля молодої  обдарованої жінки Крісти Т., яка починає писати, яку рано забрала в могилу хвороба. Очевидно, що Кріста Т. дуже дорога автору і, при всій своїй вугластості, незвичайності своєї поведінки, швидко завойовує любов читача.

     «Ця «беззаконна комета в колі розчислених світил»  не терпить фальшу, обурюється будь-якому прояву жорстокості до людей або к тваринам, відзначається  незвичайною ясністю душі, рішучістю у вчинках та моральним максималізмом. По суті ,вона вже сьогодні намагається жити по законам комуністичного майбутнього, бо тільки там висповіданий нею еталон моральної досконалості може стати загальною нормою. Критик з НДР Герман Келлер вдало дав заголовок  своїй статті про цей роман «Елегія Крісти Вольф». І це вірно не тільки тому , що героїня так рано вмирає і в фіналі роману подруга приїжджає на її могилу :«Кладбище раскинулось просторно, вдалеке от деревни… В головах у неё росли два куста облепихи (Кристы.- Г.Р.) росли два куста облепихи. Небо над ними отливало той чистотой и нежной голубизной, которая поражает, как удар. » [2,с.156] Головний початок «елегії» у тому, що Кріста Т. мріє зразу, негайно знищити все жорстоке, вульгарне, недобре. І зазнає поразки. Але цій (нехай нездійсненній, але високій)  мрії ми співчуваємо більш, чим, наприклад, практицизму іншого письменника, Блазінга (другорядний персонаж повісті) , який робить кар’єру самовіддано працюючи ліктями,який  зневажає усіх  навколо. «Чудаковатість»   Крісти Т. позникає саме тому, що вона дуже мрійна, дуже випереджує час.

     Враження  особливої справжності  створюється  і завдяки продуманої та справжньої  структурі оповідання. Автор  як би на наших очах створює біографію  нещодавно вмерлої Крісти Т. з цілої мозаїки фактів (особисті спогади, розповіді друзів, ліричні  нотатки самої Крісти , уривки з її дипломного твору про письменника Шторма). В той же час це не безпристрасна описова біографія : розповідь ведеться від імені близької подруги  Крісти  , яка зворушена її загибеллю і її тяжким життям; вона забав ленна тугою та любов’ю і тому знаходить особливу ліричну достовірність. В нас не виникає сумнівів в людській значущості Крісти Т. , і в тому , що така «Кріста» дійсно «була» (письменниця,певно, не  випадково дала своє ім’я героїні ).» [5,с.77]

     Кріста  Вольф імітує психічні особливості  процесу спогад, вносячи деякий елемент  хиткості, неповноту  в сцені-уявлення,  не відтворюючи події з можливою повнотою деталей та подробицями, а  залишає їх здогадними, недомовленими.  Наче домовленість веде до однозначності  оцінок, а недомовленість дає можливість неоднозначного, діалектично багатогранного розуміння явища. «Оповідання будується як постійний процес доповнення, пояснення сказаного акцентуванням незрозумілості  характеру та поведінки героїні;  на початку роману відбувається пояснення її індивідуальності.» [7,с.125]

     Тут нема можливості  настільки докладно розмовляти о розповідях Крісти Вольф (серед них виділяються своєю  жорстокою правдивістю ті розповіді, дія яких належить к останнім дням війни ), о її насичених думкою літературних есе , де такою  пристрастю  установлюється  думка про соціальне призначення  літератури. Література для Крісти Вольф поза соціальних проблем не існує. Часом ця думка виражена навіть з полемічними перегинами.

     Кріста  Вольф не вміє зупинятися на пів  дорозі: недаремно її героїням та героям властиво прагнення «доходити до кореню», відкинути ілюзії та полу правду , точно уяснити своє світосприймання  ті своє місце в новому суспільстві.  Героїні Крісти  Вольф тендітні, хворобливі жінки, але вони стійкі до кінця в своєму правдолюбстві  та чесності. Життя, зображене німецькою письменницею менш всього схоже на ідилію, але вона сама та її героїні, не заплющуючи очі на  важкості ті негативні явища, незмінно відчувають себе плоттю від плоті нового світу. Це придає їм сили в їх нелегких  моральних шуканнях . Це створює особистий, стриманих пафос вистражданого в постійних конфліктах, в суворій духовній боротьбі , але  тим більше стійкого і переконаного життєвого встановлення, причетності  к  загальній долі, який, певно, можна вважати свого роду духовним підсумком творчості Крісти Вольф на сьогоднішній день. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Проблема нового світосприйняття  у роботах Л.Г. Лущік ,

М.Г. Рудницького

«Роздуми про  Крісту Т. » - філософський твір узагальнюючого змісту, і не суттєво,чи заснований його матеріал на документах , чи має  Кріста Т.  прототип.

   «Роздуми  про Крісту Т.», не прості  по архітектоніці і стилю, являють  собою ретроспективне відтворення  особливостей  особи. Вони збудовані  із спогад, уривків із щоденників, листів та творів, логічного аналізу  і психічних роздумів, можливих  по імовірності, але не відбувшихся  зустрічей та  розмов. Розповідь  веде письменниця – аналітик  від  першої особи, непомітно   даючи місце самій Кристі («дає  їй слово»)  чи оповідає в  об’єктивній авторській манері, іноді сперечаючись , звертаючись до уявлюваних співрозмовників.