Постмодернізм

• від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

• від 75 до 90 - старечий вік;

• вище за 90 - довгожителі.

2. Виділяють такі закономірності психічного розвитку людини:

1). Нерівномірність психічного розвитку виявляється тоді коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічні функції розвиваються по різному у певний віковий період. Виділяють найбільш сприятливі умови для розвитку лише певних психічних функцій, такі періоди називають сенситивними для розвитку цих функцій.

2). Інтеграція психіки — полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшої єдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою мало систематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослої людини являє собою цілісну систему стійких рис особистості.

3). Диференціація психіки — полягає в урізноманітненні психічних проявів психічних якостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття у дитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітків такі почуття стають різноманітними та більш багатогранними). Диференціація психіки виявляється набуттям все більшої, багатогранності та комплексності.

4). Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи яка виявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умов середовища на основі пластичності психіки розвивається здатність до компенсації.

5). При недорозвитку або випаданні однієї психічної функції починається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зору розвивається слух і дотик). Акселерація — це прискорення фізичного та психічного розвитку дитини. Причини: біологічні — за рахунок збільшення у раціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання у сільському господарстві біостимуляторів росту — вплив малих доз іонізуючого випромінення; соціальні — урбанізація життя (збільшення кількості великих міст та прискорений стиль життя у них). Величезний обсяг інформації за рахунок впливу засобів масової інформації, передових інформаційних технології. Інфантилізм — це прояв рис дитинства у більш дорослому віці прояв рис притаманним більш раннім віковим періодом. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень, легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки. Причини: недоліки сімейного та шкільного стиль гіперопіки і не сприяють розвитку дитини самостійності активності та відповідальності.

3. “Життєва криза[1]” — феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху і є його поворотним пунктом, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.

Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи: або вона виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію перешкод у процесі досягнення життєво важливої мети і ці перешкоди неможливо подолати звичним способом[2]; або криза може виникнути і в умовах, які зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя людини, визначаються як кризи розвитку. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.

З огляду на думку певних авторитетів психології[3] класифікувати життєві кризи можна об'єднавши їх в одну більш менш повну систему:

вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;

за критерієм тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі — до одного року;

за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;

критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини.

Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту. Це складний феномен індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, бо у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції); влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості. Криза є болючим, гострим періодом розвитку людини, хоча може і не бути обов’язковим симптомом переходу від одного стабільного періоду до іншого. Бо неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку[4].

Загалом існують дві принципові позиції у розумінні критичного періоду:

1. визнання критичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна). За Л.С. Виготським криза – це природній і закономірний етап розвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудова соціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центрального новоутворення віку (акцент на психологічних механізмах розвитку).

2. Визнання необхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. (акцент на зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиція О.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та ін.).

Але життєвий шлях людини — це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фази життєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання, змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою — цілями і смислом життя, якими така особистість володіє... Практично, ступені суспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчих фаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальними характеристиками періодів росту і дозрівання