Поетика роману Ю.Яновського "Жива вода"

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування «непорушного» союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною своєму часові, але, на відміну від подібних творів, усе таки талановитою. Кажемо так завдяки кращим новелам: «Дитинство»,«Подвійне коло», «Шаланда в морі», які нагадують обережний рух корабля між рифами. Цей корабель пливе — вони споріднені з народно-пісенною традицією, в них автор апелює до загальнолюдських цінностей. Він показує трагедію українського народу—розпад роду, родини заради якихось нових цінностей. Всі три новели зв'язані між собою цією болючою та актуальною проблемою.

Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) —класичний зразок художнього втілення болю­чих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компаніївкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому—автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона і задля нового життя. Звернімося до тексту.

Махновський загін Панаса б'ється з петлюрівцями, яких очолює брат Оверко. Куля Панаса «вибила Оверкові мозок на колесо, блискавка розколола хмару, слідом ударив грім» —символічна картина. І ось похорон. У його описі вирізняється така суттєва деталь: «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав». І наче не буде кінця і краю дощу, бо «залізна жорстокість» панувала над людьми. Чи ж вимиє дощ — у слов'янській міфології символ очищення від усякої нечисті —цю грішну землю? Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу через братовбивство. Дощ на обличчі Панаса і всього загону—то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування. «...І думав я не тільки те, що написав у книжках», — занотує Ю. Яновський у щоденнику. Передусім ці слова стосуються «Вершників».

РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИКА ТВОРУ «ЖИВА ВОДА»

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної по воєнній катастрофі.

Над романом “Жива вода” Юрій Яновський працював довго, уперто, по кілька разів переробляючи вже написане, зазнаючи критики – справедливої і несправедливої. Несправедлива критика була сувора, безжалісна і брутальна. І була то критика з оргвисновками: вже готувалось виключення Яновського із Спілки письменників.

Становище – гірше нікуди: з одного боку , вимушена переробка “Живої води” на “Мир” зовсім не пішла на користь творові – оце кон’юктурне “насильство” над собою, над своїм задумом , над своєю волею Яновський відчуває особливо гостро. З другого ж боку – й з рукописом переробленого “під тиском” нового варіанту роману ніхто навіть не побажав ознайомитися.

А висновок Юрія Яновського : “Мені здається , що це краще з того , що я написав,”-відноситься до “первісного” варіанту твору.

Відгриміли бої. На спустошену українську землю прийшов довгожданий мир. Прості наші люди тяжкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто багато труднощів і випробувань, але надія на краще додавала їм сил. Такою була тема нового роману Ю. Яновського «Жива вода». В ньому світла віра письменника-романтика в перемогу життя над смертю пронизала правдиві реалістичні картини складної повоєнної дійсності. Здавалось би, все складається якнайкраще. У 1947 р. часопис «Дніпро» друкує роман, повний текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і вад. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні бере участь перший секретар ЦК Л. Каганович. «Поховали «Живу воду» метрів на 10 під землю, — журно занотовує письменник у щоденнику. - Поховали, заваливши чавунними кліше на кшталт: «спотворення радянської дійсності», «згущення темних барв», «заперечення перетворюючої ролі соціалістичної свідомості та більшовицької ідейності».

Ю, Яновський зробив «за порадами товаришів» до 200 виправлень — і від роману нічого не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою «Мир».

Ю. Яновський торкнувся в романі таких проблем, до яких повоєнна проза почне доростати лише на рубежі 50—60-х років: зубожіння селянства; крах ідеалів солдата, який після повернення з війни став ніби зайвою людиною в суспільстві; відбудова промислових міст за рахунок примусової вербовки селян; неувага офіційних властей до «прози буття» людей тощо. Ю. Яновський писав про це з болем, але водночас і «перекривав» цей біль рожево-казенним, інколи гірко-усміхнені їм оптимізмом. З художнього боку твір виглядав нерівним, громіздким і малочитабельним. Вдаючись до не властивих йому реалістичних засобів, письменник постійно збивався на плакатно-публіцистичне плоскогір'я в мисленні і, як наслідок, з'являлись простолінійність у вирішенні тих чи тих естетичних завдань, описовий психологізм, декларативний пафос. Уникнути цього автор зміг би лише тоді, коли б повернувся до природи свого романтичного таланту, але можливостей таких не було: романтизм трактувався офіційним літературознавством як реакційна, назадницька художня форма. Яновському нічого не залишалось, як тільки опублікувати покаянний матеріал і визнати свою «відірваність від життя», «формалістичний задум» роману, «шкідливі деталі» в ньому тощо.

Складну ономастичну й літературну історію має роман “Мир” По суті, маємо два різних романи – твір “Жива вода” 1947 року та твір “Мир” 1956 року видання. Роман “Мир” не має деяких персонажів чи згадуваних осіб і відповідно антропонімів, які є у творі “Жива вода”: Петрик, Фросина, Сиводядько Антін, Маня, Марія, дід Дирда, Люся, Ніна, професор Губергриц, генерал Свєтов, Вертинський; ідеоніми (фільмоніми) “Чапаєв”, “Щорс”, “Маленька мама”, “Великий вальс”.

Роман “Мир” (“Жива вода”) – твір про буття та працю українського народу на селі після війни, перший в українській прозі роман про перехід народу від воєнного способу існування до мирного. Основним джерелом антропонімічної системи роману, що налічує 118 антропонімів, є реальний іменник українського села повоєнної доби. Ю. Яновський використовує типові для сільського середовища найменування, які передають яскравий колорит живої української народної мови: Василь Коваленко (найуживаніший антропонім – 201), Дарина, Ганна, Дорка Найденко, Карпо Цар, Карпиха, Мусій Гандзя, Сашко Вовкотруб, Пріся Вовченко,Свиридон Зайченко, Векленко. Отже, антропонімічне наповнення роману “Мир” (“Жива вода”) досить розмаїте і багате. У цьому творі письменник також використовує іншомовні оніми – узвичаєні репрезентанти представників інших націй (Сміт, Марі, Жан, Мілена, Міхако). Якщо у трьох попередніх романах варіативність імен переважно невелика, то в четвертому романі “Мир” (“Жива вода”) кількість та варіативність антропонімів помітно зростає. Пор.: у “Майстрі корабля” – тільки три особи мають варіанти свого найменування з 26 онімів, у “Чотирьох шаблях” – 19 осіб з 56,  у творі “Вершники” – 9 онімів з 73, у романі “Мир” (“Жива вода”) вже маємо 34 особи з 118. Отже, романи Ю. Яновського стають усе багатолюднішими, а їх імена – все більш мінливими.

Коло назв історичних осіб у романі “Мир” (“Жива вода”) налічує 30 онімів, що можна поділити на чотири тематичні групи. В першу входять військові діячі: генерали Ватутін, Рибалко, Москаленко, які діють у романі, інші просто виступають позасюжетними образами-згадками: Ворошилов, Конєв, Пархоменко.

Друга група – керівники фашистської Німеччини: Гітлер, Герінг, Гебельс, Гіммлер, Заукель, Кальтенбрунер, Розенберг, які одержують підкреслено негативне забарвлення. Третя група – це діячі культури та мистецтва: художники Дюрер, Доре, архітектор Растреллі, письменники Котляревський, Гоголь, Некрасов, Ганс Сакс, Шіллер. Четверта група – інші історичні особи: Гогенцоллерни, Духонін, батько Махно, цар Миколай II, Пілсудський, Скобелєв, що використовуються як історичні алюзії, вказуючи на історичні періоди.

Роман “Мир” (“Жива вода”) – велична панорама України у післявоєнний рік. Персонажі твору з’являються то на селі Весела Кам’янка, то в Кривому Розі, то в Запорожжі, а потім у Києві, Донбасі, Сухумі і навіть на Нюрнберзькому процесі, думкою повертаються до партизанських лісів і боїв на березі Дніпра. Топонімний простір роману “Мир”, що складається з 136 онімів, можна поділити на чотири регіональні групи: Україна, Росія, Німеччина та група топонімів інших країн. Дії роману “Мир” переважно відбуваються в селі Весела Кам’янка (20). Як бачимо, назва цього оніма містить протиріччя: адже камінь не може бути веселим. За адміністративно-територіальним довідником 1969 року існує село просто Кам’янка. Назва ця поширена, в Україні налічується 72 села з такою назвою. Отже, Весела Кам’янка – це оказіоналізм автора. Цією назвою письменник хоче підкреслити настрій мешканців села: після війни у них скам’яніли серця, але вони намагаються бути оптимістами заради будування нового життя. У творі цей топонім виступає як перехрестя багатьох доріг – до нього їдуть люди з різних куточків світу: з Підмосков’я, з Холмщини, з Англії. Найчастотніший топонім роману – це Київ (45), який під пером письменника стає живою істотою, перетворюється на сторінках роману в дійову особу, яка співчуває, страждає та перемагає.

Німеччина у творі набуває суто негативного забарвлення, як майже і всі її топоніми. У романі “Мир” (“Жива вода”) багато топонімів-споминів, що позначають місця бойових дій, адже герої роману весь час пригадують війну, яка назавжди закарбувалась у їхній пам’яті. Також у творі наявні історичні топоніми, що надають оповіді урочистого забарвлення: Запорізька Січ, Київська Русь, Спарта. “Географія” роману насичена та масштабна, підпорядкована сюжету про повоєнну дійсність.

ВИСНОВКИ

Письменницька доля Ю. Яновського, як і доля його романів неймовірно складна. Нове академічне видання творів письменника вкрай необхідне як читачам, так і науковцям (літературознавцям і мовознавцям), тому що це дасть змогу побачити кардинально нові аспекти романів письменника, зокрема й ономастичний. Останнє зібрання творів письменника має двадцятирічну давність і надійна кодифікація текстів Ю.Яновського ще не проведена, а це негативно відбивається на вивченні романів письменника.

1947 року Ю. Яновський написав роман "Жива вода", який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою "Мир" (1956). Це твір про звитяжних радянських переможців у війні, про перший післявоєнний рік, про відбудову зруйнованого господарства, про трудовий героїзм жінок, про волелюбний, працьовитий і гордий український народ. Праця тут виступає символом тієї живої води, яка в народних думах і легендах загоювала героям навіть найсмертельніші рани. Порівняно з недавнім воєнним лихоліттям, за мирних умов навіть найважчі труднощі здавалися людям легкими і здоланими. У свій час роман зазнав несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем. Письменник змушений був переробляти його.

Роман “Мир” (“Жива вода”) – твір про буття та працю українського народу на селі після війни, перший в українській прозі роман про перехід народу від воєнного способу існування до мирного. Основним джерелом антропонімічної системи роману, що налічує 118 антропонімів, є реальний іменник українського села повоєнної доби. Ю. Яновський використовує типові для сільського середовища найменування, які передають яскравий колорит живої української народної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. — К.: Рад школа, 1980. – 276 с.

2. Семенчук І. Р. Юрій Яновський: Життя і творчість: Книга для учителя. – К.: Рад. шк., 1990. – 256 с.

3. Смолич Ю. Злигодні Юрія Яновського // Сучасність.— 1971.— № 7—8. С. 10-13.

4. Панченко В. Юрій Яновський. Життя і творчість. — К.: Дніпро, 1988. – 350 с.

5. Плачинда С. Юрій Яновський: Біографічний роман.— К.: Дніпро, 1986. – 324 с.

6. Юрій Яновський // Історія української літератури XX ст.: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 1.