Поетична творчість Ю.Андруховича

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

 ДЗ «Луганський  національний університет імені  Тараса Шевченка» 

 

Кафедра української  літератури

  та методики  її викладання

 

 

Завдання з контролю самостіної работи

Тема «Поетична творчість  Юрія Андруховича»

 

 

Виконала 

студентка 1 курсу

факультету іноземних мов

спеціальності «китайська та англійська

мова і література»

Азарова Юлія Андріївна

 

 

 

Викладач:

кандидат філологічних наук,

доцент, Савенко І.Л

 

 

 

Луганськ - 2012

 

План

 

1. Вступ.

2. Становлення Ю.Андруховича в житті та на літературній ниві.

3. Загальний аналіз творчості Ю.Андруховича.

4. Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича.

5. Висновок.

6. Список використаної літератури.

 

1.Вступ

 

Юрій Андрухович один з найчитаніших сучасних україномовних письменників. Крім України, його твори друкувалися в більшості країн Європи. Вихід у світ останнього твору Андруховича «Дванадцять обручів» став однією з небагатьох літературних подій минулого року. Романом зацікавилося одне з найбільших європейських видавництв Suhrkamp Verlag, наразі переговори з письменником про видання роману німецькою мовою підходять до завершення.

Дослідження його творчості  є вкрай цікавим і повчальним. По-перше, цікавим тим, що Андрухович є нашим сучасником, по-друге, досить популярним і оригінальним автором.

Гадаю, що вивчення творчості Ю.Андруховича  дасть змогу якнайкраще розрити  багатство нашого краю - Івано-Франківщини  – на літературні таланти.

 

2. Становлення Ю.Андруховича

в житті та на літературній ниві

 

Народився Юрій Андрухович у  Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991 – 1995). Співредактор часопису тексту і візії "Четвер" (1991 – 1996). 

Творчий доробок Андруховича  формально можна поділити на два  головні річища: поетичне і прозове.

Поетичний дебют Ю.Андруховича  відбувся в першій половині 80-х рр.,  і завершився виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом  прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком  та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск – балаган – буфонада"), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося – від чогось на кшталт "внутрішнього таємного ордена" до "прикладної квазіфілософії життя". Проте друга поетична збірка Андруховича ("Середмістя", 1989) носить швидше не "бубабістський", а "елегійно-класицистичний" характер. Вповні "балаганно-ярмарковою" можна вважати натомість третю збірку – "Екзотичні птахи і рослини" (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок "Колекція потвор".

Поетичне річище Андруховича  вичерпується десь наприкінці 1990р. і  завершується друкованими поза збірками циклами "Листи в Україну" ("Четвер", №4) та "Індія" ("Сучасність", 1994, №5). Домінантою поетичної картини  А.  в усі періоди його творчості видається напружене шукання "духовної вертикалі буття", суттєво занижене тенденцією до примирення "вертикального з горизонтальним". Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна "ліричного героя" щоразу новою "маскою".

З прозових творів Андруховича  найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" ("Прапор", 1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна "захалявна  книжечка", що поставала під час  чергувань у вартівні. 1991р. з'являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" ("Перевал", №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень "фізики в метафізику" і навпаки.

 

Усі романи являють собою  доволі відчутну жанрово-стилістичну  суміш (сповідь, "чорний реалізм", тріллер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений  і сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день у "Московіаді", п'ять днів і ночей у "Перверзії".

 

2. Аналіз творчості  Ю.Андруховича

 

 Есеїстика Андруховича  виникає внаслідок його частих  подорожей до інших країн і    поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над нинішніми  особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

    Поезія Юрія  Андруховича представлена збірками  Небо і площі (1985), Середмістя (1989),  Екзотичні птахи та рослини  (1991) та циклами віршів "Листи  в Україну"  (Четвер, № 4), "Індія" (Сучасність, 1994, №5). З прозових творів найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" (Прапор, 1989) — майже фактографія служби автора у війську. 1991 року з’являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" (Перевал, №1), що ніби заповідає характерні для дальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і читачем, містификаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного (романи Рекреації 1992, Московіада  1993, та Перверзія 1996).

Есеїстика Андруховича виникає  внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Остання публікація – "Центрально-східна ревізія" у книзі Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу ("Класика", 2001).

Твори Юрія Андруховича  перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді окремими книжками, а в США, Швеції, Росії, Австрії, Фінляндії  окремими публікаціями.

Він є також автором  перекладів із польської (Т.Конвіцький), німецької (Р.М.Рільке, Ф.Голер, Ф.фон Герцмановскі-Орландо), російської (Б.Пастернак, О.Мандельштам, А.Кім) та англійської (Шекспірів "Гамлет").

2001 року Юрій Андрухович  став лауреатом міжнародних премій  Гердера та Фундації Антоновичів. 

Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії (окремими книжками), США, Швеції, Росії‚ Австрії (окремими публікаціями).

Поезія Андруховича  займає чільне місце у творчості  легендарних українських рок  груп "Плач Єремії" та "Мертвий півень".

3.Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича

 

 

Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й позапросторове зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці особливості ми спостерігаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини» та ін.

Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з  іронією, часом захоплюється стилістичними  прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної творчої особистості.

У творі «Пісня мандрівного  спудея» автор навмисно використовує архаїзми «черленяться», «отець», «соловій» і зокрема слово «спудей», аби надати цьому слову того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати «спудєєм», отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі.

Власне, таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», він не просто собі мандрує, він досліджує  життя, поспішає туди, «де кров з  любов’ю черленяться, де пристрастей  і пропастей сувій…», і своїм  поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, муситьдотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти дього:

 «З риторик  і поетик академій —- гайда  на площу, як на дно’ ріки! Підслухані у вирі цілоденнім  ті рими — вчителям наперекір», і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: «У вчителів, здається, перекір».

Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, Є свої неслухняні римовані рядки називає «маленькими чортенятами», що допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..»

В іншому плані постає ліричний герой поезії «Казкар», він знайшов свою стежину в житті, хоча все могло бути інакше, він «міг би гнати тепле стадо» або ж «пізнав би легко й радо просте корисне ремесло». Тоді б усе було як слід, проте ліричний герой у похвалі довколишнього світу відчуває сумнів: «Ти мудро й праведно живеш, якщо живеш, якщо живеш!»

 Таке життя  — не для нього: «А я —  не той, бо родом з райдуг  і я махнув на похвали…»,  «адже в мені бринить як  свято земних історій вічний  рух…» І своє призначення,  що дає насолоду йому й слухачам, він вбачає в тому, щоб розповідати казки «про незугарне і прегарне, про сонний сад і жах темниць, про дівчину з очима сарни, що виросла в краю суниць, про двоголосся неба й хліба…»

Навіть своїй коханій  він освідчується як поєт-казкар, порівнюючи кохану зі світилом золотим, що може вмістити весь світ, бо він, «як плід у нас надвоє, аж ми ласуємо обоє». Незаперечно випливає головна думка твору — людина має виконувати своє призначення на землі, а воно можливе за умов свободи творчості.

Неординарна особистість  у навколишньому світі — тема поезії «Астролог».

Для героя цієї поезії бути астрологом (хоча точніше  було б сказати астрономом) —  не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: «У нього палка  потреба, у нього бажання слізне: окраєць нічного неба спіймати у  фокус лінзи». Мабуть, він дивак для довколишніх, але має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища, «коли в полудневу пору від кухні смаженим віє».

Авторський неологізм  стосовно землі, яка «собі пілігримить», вказує на час, що минає, і життя людини в часі — коротка мить, «а в місті вічність минає не так, як він загадає..’.» Повторений двічі останній рядок — «Забуду святі мороки» — лише підтверджує думку, що бути творчою особистістю — це пережити злети й падіння, відчай і натхнення, та кожен обирає свій шлях, як це зробив ліричний герой: «…а він живе на горищі (там зимно, там вітер свище), але насправді з горища небесна ковбаня ближча».

 

 

Висновок 

 

З вищесказаного можна зробити наступні висновки. Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове.

Поетичний дебют Ю.Андруховича  відбувся в першій половині 80-х рр.,  і завершився виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом  прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком  та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск – балаган – буфонада"), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося – від чогось на кшталт "внутрішнього таємного ордена" до "прикладної квазіфілософії життя". Проте друга поетична збірка Андруховича ("Середмістя", 1989) носить швидше не "бубабістський", а "елегійно-класицистичний" характер. Вповні "балаганно-ярмарковою" можна вважати натомість третю збірку – "Екзотичні птахи і рослини" (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок "Колекція потвор".

Поетичне річище Андруховича  вичерпується десь наприкінці 1990р. і  завершується друкованими поза збірками циклами "Листи в Україну" ("Четвер", №4) та "Індія" ("Сучасність", 1994, №5). З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" ("Прапор", 1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна "захалявна книжечка", що поставала під час чергувань у вартівні. 1991р. з'являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" ("Перевал", №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень "фізики в метафізику" і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, "чорний реалізм", тріллер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день у "Московіаді", п'ять днів і ночей у "Перверзії".

 Есеїстика Андруховича  виникає внаслідок його частих  подорожей до інших країн і    поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над нинішніми  особливостями європейського культурно-історичного  ландшафту.

керуючись власним досвідом, Юрій Андрухович адекватно втілив у романі "Рекреації" всю неоднозначність, суперечливість, внутрішню конфліктність буття митця в сучасному українському суспільстві.