Особливості функціонування, жанри та мовні ознаки художнього стилю

1.Особливості  функціонування, жанри та мовні  ознаки художнього стилю.

Художній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів.

Основні ознаки:

• образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),
• поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,
• естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,
• експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо),
• зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,
• відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,
• визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні  засоби:

• наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),
• уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),
• запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,
• уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,
• поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,
• широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики,
• представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

Щодо родів  і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі:

• епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),
• ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),
• драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),
• комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

2.Науковий стиль,  його підстилі та мовні особливості.

Науковий стиль  мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль  властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Серед підстилів  наукового стилю виділяють наступні:

• власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю – об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).
• науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.
• науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.

До основних жанрів наукового стилю належать: монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін.

Основні ознаки:

• ясність і предметність тлумачень,
• логічна послідовність і довідність викладу,
• узагальненість понять і явищ,
• об'єктивний аналіз,
• точність і лаконічність висловлювань,
• аргументація й переконливість тверджень,
• однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
• докладні висновки.

 

3.Підстилі, мовні ознаки та сфера побутування офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий  стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.

 

Ознаки  офіційно-ділового мовного стилю:

• Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
• Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).
• Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керуючого слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).
• Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

 

Підстилі:

• Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
• Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
• Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
• Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

4.Специфіка  розмовно-побутового стилю мовлення.

Розмовно- побутовий стиль  - це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків. У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.

Для розмовно- побутового стилю характерне:

• широке використання загальновживаних слів;
• вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;
• вживання простих речень, звертань та ін.

Розмовно-побутовий  стиль мови й мовлення характеризують такі властиві йому ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні,
• усна форма спілкування,
• неофіційність стосунків (неформальна),
• невимушеність спілкування,
• непідготовленість до спілкування (неформальна),
• уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),
• уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),
• емоційні реакції,
• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.

 

 

5.Особливості  публіцистичного стилю мовлення.

 

Публіцистичний  стиль – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації.

Публіцистичний  стиль також має дві форми: писемна (статті, фейлетони, нариси), усна (публічні виступи).

Основні ознаки:

• доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),
• поєднання логічності доводів і полемічності викладу,
• поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,
• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,
• наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол).

Основні мовні засоби:

• синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,
• насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,
• використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,
• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,
• використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,
• різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,
• влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний  стиль щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації поділяють на такі підстилі:

• стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо),
• художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо),
• ессе (короткий нарис вишуканої форми),
• науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

6.Епістолярний  та конфесійний стилі української  мови.

Конфесійний стиль - виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси.

 
Сфера поширення  конфесійного стилю – культові установи: уеркви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

 

Головне призначення  конфесійного стилю – допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, обєднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

 

Головні контститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною.Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Паска, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон , херувими тощо. 

Отже, конфесійний стиль  сучасної української літературної мови (в супереч колишнім заборонам  і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної  сакральної мови.

Епістолярний  стиль — це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилю розмовного стилю.

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення.

Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи (від гр.epistole-лист, звідси епістолярний) – це писемно- оформлені монологи, звернені до певної особи чи осіб.

Тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфериїх використання та іниересів алресатів. Всу листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне). 

• Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне листування ведеться між особами, які мають неофіційн істосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії уснорозмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважають його писемним різновидом (підстилем) усно-розмовног