Олег Ольжич

Олег Ольжич
Народився	21 липня 1907  Житомир, Російська Імперія(нині   Україна)
Помер	†10 червня 1944 (36 років)  концтабір Заксенгаузен
Національність	Україна
Ім'я при народженні	Олег Олександрович Кандиба
Дружина	Катерина (Калинка) Білецька
Діти	Олег (нар.1944)

 

 

Біографія

 

 

 

 

Твори

 

 

 

 

Археологія

(Л. Мосендзові) 
 
Поважна мова врочистих вітрин. 
Уривчасті передвіку аннали. 
— Ми жали хліб. Ми вигадали млин. 
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.

— Мене забито в чесному бою, 
Поховано дбайливою сім'єю. 
Як не стояти так, як я стою 
В просторій залі мудрого музею?

Так виразно ввижається Мені 
Палючими безсонними ночами: 
Я жив колись в простому курені 
Над озером з ясними берегами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Воно зросло з шукання і розпуки

А гострозоре, мужнє покоління 
Уже росте на молодій землі. 
П.Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки, 
Безжурно-мужнє, повне буйних сил, 
Закохане в свої тугії луки 
І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою, 
Не знаючи благання і квилінь, 
Покірну землю чути під ногою 
І пити зором синю далечінь.

 

 

 

 

 

Шякунтала

Все нижче сонце потойбіч дороги, 
А тут, в тиші, ростуть платани скраю, 
Смагляві і сухі дівочі ноги 
Дрібні сліди у пилі залишають.

Гарбу двоколу тягнуть до оселі 
Бики слухняні, і минають люди, 
А у лісах пустельники веселі 
Ще й досі відають блаженства й чуда.

В твоїх очах вся мудрість незглибима. 
Ходім, нехай я спробую, закутий, 
Своїми недовірами-очима 
Її до дна пізнати і збагнути.