Образи Пайла і Фаулера в романі Г.Гріна «Тихий американець»

11

РОЗДІЛ I. Образи Пайла і Фаулера в романі Г.Гріна «Тихий американець»

У «Тихому американцеві» Г. Грін вперше виразив рішучий вирок колоніалізму. До глибини душі приголомшений звірячими вбивствами мирних жителів (очевидцем всього цього він був в Південному В'єтнамі), Г.Грін малює правдиві картини того, що бачив і що його схвилювало. Роман заснований на реальних подіях, але автор не висловлює їх точно: «Я допускаю відхилення без всяких розкаянь совісті, тому що я написав роман, а не історичний нарис. Навіть історичні події, і ті були мною зміщені» [8, с.70].

Іронія Г.Гріна, як і майстерність характеристик, досягає в «Тихому американцеві» загостреної виразності і сили. Проте художня своєрідність книги ґрунтується перш за все на прийомі контрастної характеристики двох головних дійових осіб роману, на їх безперервному зіставленні, яке вінчується надзвичайно іронічним фіналом.

Англійський журналіст Фаулер, від імені якого ведеться розповідь, і молодий американський дипломат Пайл, зв'язані з самого початку роману далеко не простими взаєминами, поступово розкриваються перед читачем з несподіваного боку: вони переміщаються і міняються місцями в сприйнятті читача. Втомлена, душевно спустошена людина, що працює кореспондентом англійської газети в Південному В'єтнамі, Фаулер сприймає себе як репортера, завдання якого - давати одні факти. Оцінка цих фактів, як йому на початку здається, його не стосується. Людина, що втратила ідеали і позбавлена яких-небудь прагнень, Фаулер намагається залишитися стороннім спостерігачем тих лиходійств, які творяться навколо, і в любові шукає утіхи від терзаючої його туги. Тоді як Фаулер не тільки не хоче, але, як йому здається, не може в що-небудь втручатися, в чому-небудь займати активну позицію, Пайл, що прозваний «тихим американцем» за свою порядність, що здавалася, і врівноваженість із ентузіазмом принести на схід демократичні цінності [13, с.215].

На самому початку роману стає відомо, що Пайл убитий. В'єтнамська красуня Фуонг повертається до Фаулера. Таким чином, результат поєдинку «тихого американця» і втомленого від життя журналіста наперед відомий читачеві. Дивлячись на Фуонг, герой згадує вірші Ш. Бодлера: «мой ребенок, сестра моя» [1, с.15]. Саме так він ставиться до неї - з батьківською ніжністю. Вголос же він вимовляє: «Хотел бы я быть Пайлом» [16, с.7]. З'ясовується, що Пайла убили. Головний герой із сумом дивиться на Фуонг: «Вона обледенила свою судьбу с молодостью, надеждой на будущее, стабильностью во взглядах, но они подвели ее больше, чем старость и отчаенье» [5, с.70]. У цих думках безмежне розуміння, любов і турбота. Проте поліція підозрює, що англійський кореспондент міг убити американського дипломата з ревнощів.

Пайл вперше зустрів Фуонг в тому ж «Контіненталі» місяця через два після свого приїзду. Пайл звертався до Фуонг як до благородної пані. Фаулер же міг дозволити собі говорити з нею в наказовому тоні. Побачивши повій, американець приходить в шок - в його святенницькій огиді до продажних дівчат є щось дитяче. Фаулер порівняв тоді себе з Пайлом: цынический, грубый человек «средних лет из слегка заженными глазами и склонностью к любви» [5, с.70]. А Пайл, «такой славный и позитивный», тем временем танцевал с Фуонг, и Фуонг была тем вечором на чудо очень красивая. Ей нравилась подчеркнутая ввежливость и манерность американца. Сестра девочки тут же навела у Фаулера сведенья о нем: сын богатых родитилей, не женат – глаза женщины сразу с жадностью заграли. Мисс Хей не нравился англичанин, она мечтала про лучшую партию для своїй сестры, «найкрасивейшей девочки в Сайгоне» [4, с.64]. То, что такая «любовная операция » не многим отличается от проституции, сестре Фуонг було непонять – эта женщина глупая, очень осторожная и хитрая [8, с.71]. Пайлу она очень понравилась. «Какая милая ,культурная женщина», - подумал он [7, с.65]. Таким чином, читачеві стає ясно, що молодий дипломат нічого не розуміє в людях і цінує лише зовнішню пристойність.

Дивлячись на те, як Фуонг танцює, Фаулер роздумує про те, чому так прагне смерті. Журналіст розумів, що на світі немає нічого постійного, що рано чи пізно Фуонг від нього піде, і лише смерть не обіцяла ніяких змін. Саме після цього вечора Фуонг назвала американського хлопцеві «тихим», і визначення це на подив міцного закріпилося за ним. Фаулер вирішує, що «вже час подивитися на війну» і відправляється на північ [9, с.52]. Він стає свідком сутички на каналі Фат-дьем. Він бачить страшну жорстокість що відбувається: убиті діти, розгромлені вулиці. «Ненавижу войну», - подумал он. На офицерских собраниях его разбудил Пайл. Хихикнувшы он разьяснил что приехал потому, что здесь может бать інтересно» [10, с.5]. Бентежачись, американець додав, що головною метою його візиту все-таки було пояснитися: «Я должен был вам сказать... что я влюблен в Фуонг». Журналіст реагує на таке визнання з дивовижною витримкою, і Пайл дивиться на нього як на божевільного. Фаулера дратує його самовпевненість: «Вы, кажется, не сомневаетесь, что можете нас розлучить» [4, с.66].

Пайл нав'язує англійцеві свою дружбу, пояснюючи це спорідненістю душ - вони ж люблять одну і ту ж жінку: «ей придерся сделать между нами выбор. Ето будет только справедливо» [8, с.70]. Герой передчуває свою самоту. Пайл молодий, у нього є гроші, а він – «жебрак», до того ж дружина ніколи не дасть йому розлучення. Американець по-дитячому захоплюється «шикарним» спокоєм, з яким Фаулер веде цю розмову: «Даже для нас обох ее интересы найвысшие». «Но наплевать мне на ее интересы! – сказал Фаулер. – Возьмите их себе на здоровья. А мне нужна именно она. Я хочу, чтобы она жила со мной. Пускай будете й плохо, но пускай она живет со мной...» [17, с.74].

У цій емоційній розмові героїв - вся правда про їх любов до Фуонг. Англієць любить її егоїстично, просто і всім серцем, так, як заслуговує цей тропичний птах. Американець же «готовий скласти її щастя»: «она не может бать щаслива... в ее положении. Ей нужны дети» [19, с.36]. Он мечтает своїми западними священними мерками, он уверенный, что счастье для Фуонг – это то, чего хочет для нее ее сестра. Пайл переконаний в тому, що дівчина віддасть перевагу йому. Не дивлячись на свою наївність і недосвідченість, він дивно самовпевнений. Він навіть дорікає Фаулера в тому, що він «не до конца понимает Фуонг». «А вы уверенны, что у Фуонг есть, что понимать?» - спросил англичанин в ответ [13, с.214].

Пайл самовпевнено вважає, що його думки є істиною в останній інстанції, що ті цінності, які він привіз до В'єтнаму з свого рідного Бостона, повинні бути загальними цінностями. Це відбивається як в його розмовах про війну, так і в його планах щодо Фуонг. Молодий дипломат переконаний, що «демократія» і «третя сила» - це те, що зробить щасливим в'єтнамський народ, а заміжжя і становище в суспільстві - це те, що ощасливить красуню Фуонг [2, с.71].

Боротьба Фаулера і Пайла - це боротьба старого і нового - втомленого Старого Світлу і самовпевненої Америки. Недаремно англієць в думках намагається пояснити самовпевненість «тихого американця» високим курсом долара: «Ясно, что долларовая любов понимает и законный брак, и законного сына – наслідника капиталов, и день американской матери [16, с.7]. Саме такою любов'ю молодий дипломат любить Фуонг, саме такої любові для дівчини хотіла б її жадібна сестра. Цією фальшивкою Пайл і йому подібні намагаються замінити справжнє чуття. Проте Фуонг - не «американська мати», але молодому дипломатові цього зрозуміти не дано [6, с.4].

Фаулер пише лист до Англії: він вирішує відмовитися від підвищення по службі і продовжити роботу кореспондентом у В'єтнамі, пояснивши це «особистими мотивами». Проте потім вирішує про них не згадувати і вириває останні сторінки листа: «все одно «особисті мотиви» послужать лише приводом для насмішок. Всі і так знали, що у кожного кореспондента є своя «тубільна» кохана. Головний редактор посміється із цього приводу в бесіді з черговим редактором, а той, роздумуючи про цю пікантну ситуацію, повернеться до свого будиночку в Стрітхеме і уляжеться в ліжко поряд з вірною дружиною, яку він багато років тому вивіз з Глазго. [14, с.18].

Автор дає читачеві зрозуміти, що Фуонг для Фаулера не просто «тубільна кохана» або «вивезена з Глазго» дружина [8, с.70]. Свої відчуття до неї він протиставляє вульгарності і нудьзі звичайних шлюбів. Його любов настільки чиста і щира, що навіть від думки винести її на суд своєї редакції героєві стало ніяково.

Пайл приходить в гості до Фаулера. Його гавайська сорочка нагадує шлюбне оперення самця, його величезний чорний собака по-господарському поводиться в квартирі англійця. Гість дратує господаря все більше і більше, тим паче, що дипломатична діяльність Пайла починає викликати підозри. Американці самі подібні до цього чорного собаки: забувши, що у В'єтнамі вони «в гостях», вони відчувають себе «як вдома» і намагаються встановлювати свої правила.

Приходить Фуонг - можливо, її підіслала сестра, дізнавшись, що Пайл прийшов у гості. Відбувається безглузде освідчення в коханні. Американець майже не говорить по-французьки, дівчина погано розуміє по-англійськи, і господар будинку викликався бути перекладачем. Пайл говорить урочисто і нагадує Фаулеру «дворецкого, который водит туристов по особняку родословной семьи. Сердце Пайла было спокійно, а в жиле комнаты он разрешал заглянуть только мельком через щелочку» [10, с.6].

У цьому поясненні Пайл виглядає людиною дурним і нечутливим. Він зажадав від Фаулера присутності при освідченні в коханні, він говорить про шлюб як про торгову операцію: «Когда отец умрет, у меня будет приблизительно около пятдесят тисяч долларов. Здоровья у меня отличное: могу предоставить медицинское удостоверение» [16, с.7]. І це звучить з вуст людини, що переживає праведну огиду побачивши повій. Комічність, що відбувається відчуває тільки Фаулер. «Хотите ли вы, чтобы я от себя отдал немного запала?» [3, с.168] - пропонує «перекладач мимоволі» суперникові.

Фуонг відмовила Пайлу. Самовпевнений дипломат шокований - його пропозиція здавалася вигідною операцією, від якої дівчина не могла відмовитися. Він йде ні з чим, а Фаулер пише лист дружині - просить у неї розлучення: «я прошу у тебя безрозсудности – действия, которое не является в твоем характере» [1, с.14]. Дівчина говорить, що готова їхати за героєм до Лондона - їй хочеться побачити статую Свободи і хмарочоси. «Чтобы увидеть большие дома тебе придерся ехать в Америку» [3, с.169], - відповідає Фаулер, захоплюючись її простодушністю - Фуонг ніколи б не вистачило підступність приховати свою брехню.

Трапляється так, що Пайлу і Фаулеру доводиться провести ніч з двома переляканими на смерть вартовими на дозорній вежі серед рисових полів. Там між ними відбувається ідейна суперечка. «Они не хотят комунізма» [5, с.70], - заявляє американець. «Они хотят вволю риса» [11, с.8], - заперечує англієць. Правда на стороні журналіста: «Но мы приручили им наши идеи. Мы научили их безопасной игре, вот почему мы и торчим тут в надіжде, что нам не перережут глотки. Мы заслужили, чтобы нам их перерезали» [10, с.5]. Але молодий дипломат переконаний в правоті істин, що черпнули з книг Йорка Гардінга: «Якщо ми втратимо Індокитай» [13, с.110].

Мова заходить про Фуонг. Фаулер намагається розвіяти романтичний флер, який американець створив навколо дівчини. Розповідає, що вона обожнює розглядати картинки в журналах, що раніше вона танцювала за гроші з відвідувачами ресторану «Гран монд». Пайла це приводить в шок. Журналіст пояснює Пайлу, яка вона - Фуонг. Він говорить, що такі, як вона, люблять за доброту, за упевненість в завтрашньому дні, за подарунки, і ненавидять «за те, що ви їх ударили, за несправедливість». У західному суспільстві це порахували б вульгарністю, але Фуонг - це всього лише простодушна дитина.

«Но я все еще влюблен, а уже очень износился. Тепер-то я знаю, что мне никто не нужен, кроме Фуонг» [14, с.89], - відверто признається Фаулер. Пайл признається, що не розуміє всього, що утлумачує йому англієць. Читачеві знову стає очевидно, що ці люди стоять на різних ступенях морального розвитку [8, с.70].

Вежу атакують. Журналіста ранило, і американець врятовує йому життя. Він пояснює свій подвиг тим, що інакше не зміг би дивитися в очі Фуонг. Коли Фаулер повертається з госпіталю, дівчина признається йому, що під час його відсутності часто бувала у сестри. Там вона, звичайно, мала можливість бачитися з Пайлом. Прийшов лист, в якому дружина відмовляється дати героєві розлучення: «Брак не мешает тебе покидать женщин, не так ли? Ты привезеш ее в Англию, где она будет чужой и покинутой, а когда ты ее оставиш, она почуствует себя участно одинокой» [5, с.69]. Треба визнати, що жінка має рацію в своїх побоюваннях. Вона згадує, що раніше Фаулер вже переживав подібні почуття до іншої жінки і писав схожі листи.

Герой засмучений, і Фуонг намагається його утішити, але її вустами говорить сестра: «Ты можешь застраховать жизнь на мою пользу» [1, с.15]. Її простота захоплює героя. Він втомився від умовностей і фальші, тому йому так приємно бачити цю красуню поряд, він егоїстично не хоче, щоб вона пішла. І Фаулер написав Пайлу, збрехавши в листі, що дружина готова дати розлучення. Проте брехня розкрилася, і, звичайно, не без допомоги міс Хей. Американець і англієць знов з'ясовують відносини.

«Слово «любовь» используется только на Западе. Местные люди не знают болезненых пристрастей. Вы будете страдать, Пайл, если своевременно этого не будете понимать», - цинічно заявляє Фаулер [9, с.54]. Він натякає на підозрілу діяльність Пайла, знову намагається розтлумачити йому, яка насправді Фуонг, але ловить себе на тому, що тепер «додумує» її характер не гірше Пайла. Одного разу Фуонг не повертається додому і йде до Пайла.

Фаулер міняється, поступово в ньому зростає тривога, яку він намагається подавити і заглушити. Ненависть до нелюдяної, несправедливої війни утілюється у нього в дії: він відмовляється від свого нейтралітету і проводить розслідування діяльності Пайла. Читачеві поступово розкривається дійсна суть «тихого американця»: він з цинічною холоднокровністю організовує масове вбивство жінок і дітей, вигідне його американським «господарям», але трохи не падає в непритомність побачивши крові і з охайності поспішає стерти її сліди бездоганно начищених черевик. Фаулер вирішує видати Пайла партизанам, «тихого американця» вбивають.