Образ Марка Вовчка в історико-біографічній прозі (роман Марія”, О.Іваненко, „Романи Куліша” В.Домонтовича)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

 

Реферат

На тему: «Образ Марка Вовчка в історико-біографічній прозі (роман Марія”, О.Іваненко, „Романи Куліша” В.Домонтовича).»

 

Виконала

Студентка 241 групи

Козак Інна

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Миколаїв – 2012

  План

1.Вступ

2. Співробітництво в “Отечественных записках”.

3. Роман Марія”, О.Іваненко, „Романи Куліша” В.Домонтовича

4.Останні роки життя.

5.Загальна характеристика творчості.

6.Відгуки демократичної критики.

7. Місце Марка Вовчка в історії розвитку укранської прози.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вступ 
    З арештом Т.Г.Шевченка у 1847 році прогресивна українська література зазнала тяжкого удару. Миколаївська реакція ще більше посилилася у зв”язку з революцією 1848 року в західноєвропейських країнах . У грудні 1849 року стояли на ешафоті засуджені військовим судом петрашевці. Смертний вирок був замінений їм засланням.  
Але в середені 50-х років з новою силою розвиваються визвольні ідеї, породжені загостреною класовою боротьбою напередодні реформи 1861 року і активізацією діяльності революціонерів-демократів.  
Після оголошення маніфесту ( у лютому 1861 року) про ліквідацію кріпосного права вчорашні селяни-кріпаки вийшли “на волю” обідрані, як жебраки, вийшли з рабства у поміщиків у кабалу до тих самих поміщиків .  
Перед письменникам, які підносили свій голос на захист інтересів трудящих, постало завдання- далі викривати кріпосницьку систему, оскільки її численні залишки були дуже живучими в усіх сферах правових, економічних, громадських і побутових стосунків між експуататорами і експлуатованими.  
Водночас пореформені умови життя висували й нові ідейно-творчі завдання: критично відображати в художніх творах ті огидні, потворні, антинародні своєю суттю явища, які продовжувала і утверджувала нова суспільно-економічна система- капіталізм. Для передової літератури вельми важливо було донести до свдомості трудового народу просту і ясну істину, що в наслідок реформи 1861 року в країні змінилися тільки одні експлуататори іншими, що люди праці як були, так і зосталися нещадно експлуатованими, соціальнобезправними.  
 
   Високоталоновитий художник слова, надзвичайно чутливий і уважний до всього нового в суспільному і духовному житті народу, Марко Вовчок привернула своєю творчістю пильну увагу читачів до багатьох злободенних питань, породжених умовами 60 – 80-х років ХІХ століття.  
Звичайно, не на всіх етапах своєї літературної діяльності письменниця працювала однаково плідно й з успіхом. Бували роки, особливо на початку творчого шляху, коли її твори ( оповідання, повісті, казки, романи) з”являлися часто, один за одним. А було й таке в житті письменниці, коли нові твори з-під пера виходили рідко і не справляли такого враженя, як у ранній період, а літературне ім”я в колах освіченої, читаючої публіки майже забувалося, зникало з поля зору.  
Життєва і творча біографія Марка Вовчка незвичайно багата на вагомі з культурно-громадського та історико- літературного погляду події і факти. Стежки-дороги її життя пролягали по багатьох містах і селах Росії та України. Зустрічі, знайомства, приятелювання з українськими, російськими, зарубіжними письменниками, художниками, композиторами, акторами, вченими, політичними і культурну- громадськими діячами, з численними простими людьми з середовища селянства, ремісників і різночинної інтелігенції були для письменниці не тільки важливими джерелами пізнання дійсності, а й постійно діючими житейськими університетами.  
    В вищих учбових закладах Марко Вовчок не вчилася. Але її близьке оточення, постійне спілкування з високоосвіченими, інтелектуально багатими людьми спонукали набувати знання самотужки, насамперед читанням суспільствознавчої і природничої, наукової та художньої літератури. Самоосвітою письменниця займалася все життя і була широкоерудованою людиною. Вона добре орієнтувалася в історії, стежила за розвитком природничих і технічних наук. Марко Вовчок мала рідкісні здібності до вивчення мов. Вона досконало володіла французькою мовою, добре знала німецьку, англійську, польську, італійську мови. Ще на початку своєї літературної творчості вивчила мову українську. І вивчала з таким глибоким осягненням її сутності, що надовічно дала високий взірець використання її лексичних і фразеологічних багатств у своїх достославних “Народних оповіданнях та інших писаних українською мовою творах.  
 
Роман Марія”, О.Іваненко

 

«Марія»  це — панорамний роман. Письменниця розкрила важливі моменти політичного й культурного життя Росії, України та Європи початку другої половини ХІХ ст. та інтерес до них Марка Вовчка під час її перебування в Петербурзі, Немирові, Берліні, Дрездені, Парижі, Римі, Венеції. Характерно, що текстова картина світу і конфліктів постає насиченою завдяки кільком основоположним факторам – соціально-політичному, морально-етичному, психолого-естетичному.

При створенні самого образу Марії письменниця спиралася не тільки на рясний фактичний матеріал, а й на психологічне, зокрема, жіноче чуття. Внаслідок цього досягалася об’ємність та рельєфність зображуваного. Близьке розуміння письменницького світосприйняття сприяло органічній появі в тканині роману роздумів та переживань Марка Вовчка, правдивому розкриттю творчої лабораторії першої української жінки-письменниці. При цьому О.Іваненко послідовно дотримується документальності, обмежує міру використання художньому вимислу.

Для втілення задуму О.Іваненко відмовилася від попередніх різновидів життєписів. Принцип асоціативно-психологічної організації біографічного матеріалу в ”Марії” полягає в тому, що тут безпосередні події відбуваються на обмеженому часовому полі, переважно в період перебування героїні за кордоном. Але завдяки асоціативно-ретроспективним відступам і посиленій психологізації у романі постають попередні етапи життя Марії, її одруження, перебування в Україні, перші творчі успіхи тощо. При цьому художній домисел органічно поєднується з відомими фактами, епістолярними, мемуарними та іншими достовірними свідченнями.

Багато в чому образ Марка Вовчка вияскравлюється саме в контексті її численних взаємин із О.Марковичем, І.Тургенєвим, О.Пассеком, П.Кулішем, Д.Писарєвим та ін. Дисертант розрізняє основні та допоміжні ракурси зображення, що відтінюють внутрішній світ письменниці, її страждання та радощі. При цьому явні творчі вдачі (правдоподібно, з необхідним тактом, подається повне суперечок подружнє життя Марка Вовчка та Опанаса Марковича; в теплих тонах і психологічно вмотивовано виписана її сердечна приязнь до Шевченка та ін.) чергуються з серйозними втратами (надмірне вип’ячування позитивності образів О.Герцена і М.Добролюбова, чиї розмови занадто переобтяжені соціально-психологічними сентенціями; пояснимий, але невиправданий відступ від життєвої й психологічної правди в змалюванні виключно в негативно-дріб’язковому ключі постаті П.Куліша).

 

   Віктор Петров - це талановитий український письменник.  
В українській літературі він започаткував новий жанр - романізовану біографію. Його перу належать біографічні повісті "Аліна й Костомаров", "Романи Куліша", а також біографічні оповідання про польського поета й мандрівника Вацлава Ржевуського, австрійського поета-символіста Райнера Марію Рільке та інших. Петров писав про Куліша, що кохана жінка для нього мала бути втіленням національної вроди і цноти, піснею й музикою рідногокраю.  
 
   Три його біографічні повісті - про Марка Вовчка, Вінсента Ван-Гога і Франсуа Війона - залишились незакінченими. В центрі всіх його творів – головним чином приватне життя їх героїв. Він ставить за мету показати, як кохання виявляє особистісні риси цих видатних діячів культури, без яких їх образ був би неповним. Кілька художніх творів В. Домонтовича(це літературний псевдонім В. Петрова) присвячено зображенню українського суспільства 20-х - початку 30-х років. Зокрема, в повісті "Без грунту", де подано художній зріз культурного життя дореволюційного Катеринослава, за деякими персонажами вгадуються реальні постаті Дмитра Яворницького, Миколи Філянського, Миколи Реріха. Спогади про неокласиків, серед яких В. Петров був єдиним прозаїком, та інших відомих діячів культури 20-х років стали темою нарисів В. Домонтовича "Болотняна лукроза". Всього він написав 5 повістей і близько 30 оповідань, новел, есе.

 

  
                      Співробітництво в “Отечественных записках”.  
   На початку 1867 року Марко Вовчок повернулася в Росію і до 1878 жила переважно в Петербурзі. Тут вона співробітничала в журналі «Отечественные записки», де надрукувала ряд великих прозових творів російською мовою : «Живая душа», «Теплое гнездышко» та інші. Це був єдиний на той час демократичний журнал. Після закриття «Современника» в 1866 році Некрасов почав редагувати «Отечественные записки». Навколо Некрасова і Салтикова-Щедріна об”єдналися передові літератори, серед яких була і Марко Вовчок.  
У цей час письменниця також часто зустрічалась з Д.Писарєвим, перекладала з ним твори Дарвіна. Це співробітництво було обірвано 1868 року трагичною загибеллю критика.  
 
                                               Останні роки життя.  
   У 1878 році Марко Вовчок виїхала з ПЕтербурга. В цей час почався новий наступ реакції, який призвів у 1884 році до закриття «Отечественных записок». Живучи в Петербурзі, Марко Вовчок дружила з Некрасовим, читала заборонені цензурою його твори, співробітничала з ним. Смерть Некрасова у 1878 році була тяжкою втратою для письменниці. Письменниця гостро відчувала наступ реакції, і це було головною причиною, чому вона залишила столицю.  
Після виїзду з Петербурга Марко Вовчок жила на північному Кавказі, на Україні, в Саратові. На Україні письменниця деякий час перебувала на Київщині, де доробляла раніше написані твори і писала нові.  
У 90-х роках вийшло в Саратові семитомне видання творів Марка Вовчка.  
В останні роки свого життя Марко Вовчок написала кілька публіцистичних статей, в яких вона з почуттям патріотизму відгукується на події російсько-японської війни та революції 1905-1907 років.  
Померла Марко Вовчок у 1907 році в місті Нальчику на Північному Кавказі, де і похована.  

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ТВОРЧОСТІ 
 
   Марко Вовчок почала писати художні твори в середині 50-х років, коли відбувалося піднесення в демократичній літературі. Цей час знаменувався приходом до “Современника” Чернишевського і Добролюбова.  
За короткий час вийшло кілька збірок творів Марка Вовчка, які знайшли широкі відгуки в читачів. Як згадують мемуаристи, у ті роки вся передова Росія захоплювалася повістями Марка Вовчка і ридала над долею її героїнь-селянок.  
Популярність творів Марка Вовчка визначалась умінням письменниці в своїх творах піднести основні питання боротьби з кріпосництвом.  
 
Джерела творчості.  
    Марко Вовчок створила реалістичні оповідання і повісті, широко використовуючи антикріпосницьку народну поезію. ЇЇ твори пройнфті глибокою народністю.  
У часи діяльності Марка Вовчка письменники різних напрямків по-різному ставили питання про народність у літературі. Реакційні російські письменники (Погодін, Шевирьов), підносячи гасло православ”я, самодержавства, “народності”, намагалися прищепити народові рабську покору перед самодержавством. Прогресивні письменники змальовували презирство і ненависть народу до рабства й покірливості, його незламну боротьбу за волю.  
Таке розуміння народності сприйняла і Марко Вовчок. У її творах народ виступає не у святковому вбранні, а в праці, нужді й боротьбі. Викриваючи болячки кріпосницької системи, Марко Вовчок закликає народ до боротьби за волю. Проза Марка Вовчка, правдиво зображаючи дійсність, відповідала прогресивним вимогам свого часу. Передова російська критика палко підтримувала “гоголівський напрям” у літературі, тобто напрям викривально-реалістичний. Уміння Гоголя створити яскраві типи, гостра критика всього, що гнобило народ, стали зразком і для Марка Вовчка. Вона уважно прислухалася до Чернишевського, який в період написання нею “Народних оповідань” вмістив у журналі “Современник” велику працю про “гоголівський напрям “ у літературі.  
На ранній творчості Марка Вовчка позначився вплив “Записк мисливця” І.Тургенева, що вийшли окремою книгою у 1852 році і набули великої популярності. Уміння російського письменника простими словами кріпака відтворити його думки, прагнення, бажання волі було кращим зразком для письменниці.  
Одним з джерел натхнення для Марка Вовчка був Шевченків “Кобзар”. Полум”яні ідеї визвольної боротьби в Шевченковій ліриці, образи скорботних, знедолених жінок мали великий вплив на її творчість.  
Тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше набула соціальної загостреності в творчості Шевченка. Марко Вовчок розробляла цю тему в прозі і вивела разючі своєю простотою та правдивістю образи кріпаків. У темній хаті кріпака убога обстановка; знесилені голодом і забиті панщиною люди живуть мріями про волю: то крізь вікно кріпачка бачить вільну людину, то сниться їй воля, то маревом снуються думи про краще життя. Особливо яскравими є в творах Марка Вовчка образи кріпачок-матерів, які, сподіваючись на краще життя, вірять у майбутнє щастя для своїх дітей.  
 
     “Народні оповідання” та інші твори.  
Великою подією в літературному житті було видання першої та другої книг “Народних оповідань” Марка Вовчка. Ніби сам народ заговорив у них про своє життя, про крипацьку долю, про пекучі свої болі і бажання визволитись від кріпосників. Поряд з гнівною, революційно-пристрастною поезією Шевченка “Народні оповідання” були могутнім засобом у боротьбі проти кріпосництва.  
    У першу збірку ввійшли такі оповідання: “Сестра”, “Козачка”, “Горпина”, “Одарка”, “Сон”, “Викуп” та інші. Більшість цих оповідань зображає трагедію селянина-кріпака, доводить, що кріпосництво – нестерпне, ганебне явище в суспільному житті. В оповіданнях проходять постаті безправних, затурканих, виснажених невільною працею кріпаків. Жінкі-матері, надірвані кріпацькою працею, хворіють, божеволіють. Їх розлучають з чоловіками, дітьми,що призводить до великих страждань і загибелі.  
     У “Народних оповіданнях” виведено також окремі статі незакріпачених селян. Такий є образ жінки в оповіданні “Сестра”, такий є герой оповідання “Чумак”. Тут письменниця протиставить життя незакріпаченої людини життю кріпака. Важким є життя і сестри, і чумака, але вони вільні у своїй праці, у своїх діях. Це дає змогу повніше виявити кращі риси своєї вдачі.  
Реалізм творів Марка Вовчка досягає найбільшої сили в зображені кріпацтва.  
Друга збірка “Народних оповідань” відзначається ще ширшою тематикою, виразнішим ідейним спрямуванням. Підтримуючи в цей час тісні зв”язки з російськими революційними демократами, журналом “Соввременник”, Марко Вовчок піднеслась на вищий ідейний рівень у своїй творчості. В оповіданні “Ледащиця” письменниця знову виводить постать жінки-кріпачки, яка не тільки мріє про волю, але ціною свого занапащеного життя здобуває її.  
    Є у Марка Вовчка і сатиричні твори, як наприклад “Тюлева баба”, де гостро висміюється пусте життя поміщиків. Заслуга Марка Вовчка також у створенні літературної казки (“Дев”ять братів і десята сестриця Галя”, “Кармелюк” та інші.  
“Два сини”. Злободенній на той час темі рекрутчини присвячено оповідання “Два сини”. В ньому розкрито глибокі переживання матері двох синів, реалістично змальовано картини безправного становища кріпаків. Розв”язка оповідання нагадує розв”язку Шевченкової поеми “Сова”. Морально знівечена, стара мати доживає віку на самоті. Оповідання “Два сини” своєю темою і сюжетом має багато спільного з поезією Некрасова “Орина, мати солдатьсяка” (1863), в якій мати розповідає про сина, що не витримав солдатчини, повернувся хворий і помер.  
Марко Вовчок, будуючи оповідання у формі розповіді матері, користується засобами народної лірики. Про дітей у неї так сказано:” А дітки ростуть, уже й в”ються коло мене і щебечуть, моїсоловейки”. Метафорами в”ються, щебечуть письменниця передає радість матері під час догляду за малими дітьми.  
Важки думки матері, її настрої та переживання підкреслюють порівняння фольклорного походження:”Обняла мене, мов чорна хмара, тільки й світяться мені, як дві зіроньки темної ночі: то дітоньки мої”*  
Мова оповідання жива, колоритна, багата на народні прислів”я, порівняння, що допомогає глибше розкривати характер простої людини.  
“Ледащиця” Тяжке життя дівчинки-кріпачки Насті, яка загинула, домагаючись визволення від кріпацтва, - тема оповідання “Ледащиця. Образ Насті подано в іншому плані порівняно з героями ранніх оповідань Марка Вовчка. За свою волю Настя бореться аж до загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях гинуть не в боротьбі, а в тяжких умовах непосильної праці і безправ”я. Така еволюція жіночого образу в творах Марка Вовчка сталася у великій мірі під впливом ідей революційних демократів . Оповідання “Два сини” українською мовою було надруковано вперше в “Основі” 1861 року . 
“Інститутка”

    Ідея необхідності розкріпачення селян найповніше розкрита в соціальній повісті “Інститутка”. Марко Вовчок почала працювати над повістю ще в 1858 році, коли жила на Україні. У 1859 вона читала її в Петербурзі в присутності Шевченка, Тургенева та інших культурних діячів, які позитивно оцінили твір. Закінчивши повість, Марко Вовчок присвятила її своєму ідейному натхненникові Т.Г.Шевченко.  
Темою повісті є зображення тяжкого становища кріпаків та наростання народного гніву, стихійного протесту проти кіпосників. Кріпаки втратили терпіння і вже не бояться виявляти непокору.  
   У повісті письменниця доводить необхідність рішучої боротьби проти кріпосницького гноблення. Письменниця піднесла демократичну ідею боротьби проти кріпосництва, відобразила могутню силу народу, його прагнення до визволення, велику ненависть до самодержавно-кріпосницького гноблення.  
  Повість “Інститутка” – високохудожній твір. Марко Вовчок майстерно відтворює розповідь кріпачки, користуючись для цього народними прислів”ями, метафорами, порівняннями. Дбайливо добирає письменниця відповідну народну лексику.  
    Ідейні й художні особливості повісті “Інститутка” дають підстави вважати її одним з найкращих творів Марка Вовчка.  
 
                       Історичні повісті для дітей (казки).  
    Українськи твори письменниці присвячені двом великим тема – зображенню кріпосницької системи і змальовуванню історичних подій та визвольної боротьби народних мас.  
    До історичної тематики письменниця зверталася переважно після ліквідації кріпосництва. На історичні теми Марко Вовчок написала кілька повістей – “КармелюК”, “Невільничка”, “Маруся”, розпочала повість “Гайдамаки”. Збирала письменниця також матеріали для повісті “Сава Чалий”. Усі ці твори писалися для молодих читачів, для дітей і мали великий успіх. “Маруся”, наприклад, перекладалася за кордоном багатьма мовами.  
Історичні повісті Марко Вовчок писала за фольклорними матеріалами. Вона стилізувала їх на зразок дитячих казок. Живучи за кордоном, Марія Олександрівна в листах просила Панаса Марковича надіслати їй народні пісні про Кармелюка, про Саву Чалого. Відзначаючи виховну роль казок Марка Вовчка, Салтиков-Щедрін підкреслив істотну рису героїв її казок, яка полягала в тому, що вони “з особливою гарячковістю беруть до серця всяке чуже горе” і що їх серця “закипають гнівом при всякій людській несправедливості”. Бажання Марка Вовчка писати твори для дітей було відоме Шевченкові, і він вітав його.  

                          ВІДГУКИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ КРИТИКИ  
 
   Творчість Марка Вовчка знайшла широкий відгук у демократичній критиці. Передові критики відзначали велике суспільне значення творів Марка Вовчка. Д.Писарєв у рецензії на “Народні оповідання” * писав:” Марко Вовчок наближається до народної поезії не тільки зовнішньою формою своїх оповідань, а й усіма своїми літературними засобами.  
М.Добролюбов відзначив риси реалізму, властиві усім оповіданням Марка Вовчка, глибоке відтворення письменницею народного життя.  
Говорячи про значення казок Марка Вовчка, м.Салтиков-Щедрін у журналі “Современник” підкреслював, що письменниця “просто-напросто описує яке буває тяжке життя на світі, як люди, бадьорі й сильні, пермагають це тяжке життя та як інші, теж бадьорі й сильні, знемагають під тягарем його”.  
Відзиви передової російської критики про Марка Вовчка відіграли велику роль у боротьбі проти українських буржуазних нацоналістів, які паплюжили ім”я талановитої письменниці. Буржуазні націоналісти не хотіли погоджуватись з тим, що Марко Вовчок, росіянка за походженням, стала видатною українською письменницею, виявила велику любов до українського трудового народу. Передова критика допомогла виявити ворожу суть буржуазно- націоналістичних тлумачень творчості Марка Вовчка. У боротьбі за Марка Вовчка в одному таборі з російськими демократичними критиками був і Т.Г.Шевченко.  
 
МІСЦЕ МАРКА ВОВЧКА В ІСТОРІЇ  РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ  
 
   Марко Вовчок відіграла першорядну роль у процесі становлення української реалістичної прози. Вона продовжила традиції Шевченка, що знаменувались могутнім розвитком визвольних ідей, утвердженням літератури на грунті глибокої народності.  
   Марко Вовчок була новатором в українській прозі. Вона внесла нові, злободенні теми в літературу і твердо стала в українській прозі на шлях критичного реалізму.  
    Марко Вовчок утвердила в українській прозі нові принципи розповіді, що відрізняються від розповідної манери. У творах Марка Вовчка розповідає не моралізатор, а здебільшого учасник подій. Письменниця надає слово для розповіді людині, яка відчула на собі тягар гноблення. Марко Вовчок малює яскраві образи, глибоко розкриваючи взаємини між кріпаками і кріпосниками. Герої оповідань висловлюють свій біль, говорять про неправду, про жорстоке ставлення до народу. Автор ніби перевтілюється у простого селянина. Через це читатч краще уявляє характер персонажа.  
Твори Марка Вовчка були зразком для молодих письменників 60-70-х років ХІХ століття. Під впливом Марка Вовчка писав оповідання Ю.Федькович, стилб “Народних оповідань “ позначився на раньому творі Панаса Мирного “Лихий попутав”. Але значення оповідань Марка Вовчка не обмежується впливом на стильові особливості української прози пізніших часів. Основне полягає в тому, що творчість письменниці, пройнята глибокою любов”ю до кріпаків, до людей праці, ненавистю і презирством до панів, мала саме через те великий ідейний вплив на дальший розвиток української прози, особливо її соціальних мотивів.  
 
 

                                Список використаної літератури 
 
1.Вовчок Марко .Твори: в 2-х т. Т.1: Оповідання;Повісті. – К.: Дніпро,1983. – с.5-24  
2.Крутікова Н.Є. Сторінки творчого життя . – К., 1965 с. 10-17  
3.Лобач-Жученко Б.Б. Про Марка Вовчка:Сторінки до творчої біографії письменниці, - К.:”Радянська школа”, 1979 с.5-21