Образ Катерини з однойменної поеми Т. Шевченка

Образ Катерини з однойменної  поеми Т. Шевченка

Все в цьому житті пов'язане  між собою. Напевно, така думка видасться  багатьом банальною — стільки  вже сказано на цю тему, — але  вона правдива... Часи, у які жив  і творив Тарас Шевченко, були дуже складними для нашого народу. Часи кріпаччини, сповнені приниження людей, антигуманні та нелюдські дії, пригноблення не тільки селян, але й усієї культури, поступу нації, коли українцям, які намагалися розвивати науки та мистецтво, вбивали в голови необґрунтований, безглуздий комплекс національної меншовартості. Багато в чому плоди цього комплексу ми бачимо і в сучасності, хоча минуло вже майже півтора сторіччя.

А соціальна несправедливість на українських  землях за часів Кобзаря була невідривно пов'язана із особистими долями українців: дітей та жінок, чоловіків та літніх людей, — і саме цей зв'язок ми простежуємо й у поемі «Катерина».

Образ Катерини є яскравим і, без  перебільшення, чи не найяскравішим  зі створених Т. Шевченком. Ця дівчина  викликає у читачів співчуття  і щире захоплення. Катерина ,— рідкісний випадок, коли краса зовнішня поєднується в людині з красою душевною, красою почуттів та найглибших порухів душі. Якби комусь описати Катерину, а потім спитати, як має скластися доля такої людини, ми, напевно, почули б розповідь про щасливе безхмарне життя, сповнене любові та поваги оточуючих, матеріальних статків та духовного розвитку. Але як несправедливо розпорядилася доля!

Катерина покохала російського  офіцера Івана і народила від  нього позашлюбну дитину. Найстрашніше те, що любов такої дівчини, як Катерина, могла б стати і мала б стати скарбом для якогось чоловіка, підтримкою та справжнім щастям. Проте Іван не тільки не цінує почуттів Катерини, але й не любить її. Він кидає дівчину із малою дитиною. Після цього читач, і так вражений несправедливістю, дивується ще більше: батьки Катерини проганяють її з дому. Що змушує цих людей так вчинити? Можливо, вони просто не люблять свою доньку, як не любив її Іван? Мені здається, батьки Катерини понад усе люблять її і саме тому — такий парадокс! — вони і змушені так зробити. Своїм вчинком вони підкреслюють, що народна мораль, символічними носіями якої вони, по суті, і є в поемі, понад усе. Так само як правосуддя має стояти над особистим, так і народний суд, суд звичаїв та морально-етичних норм нації, які складалися протягом століть, має стояти над конкретними випадками, над жалістю та співчуттям... Це жорстокий вчинок, але він по-своєму зрозумілий, навіть по-своєму справедливий...

Катерина із малою дитиною поневіряється  світом. Мене дуже схвилювало те, наскільки  чистою залишається душа дівчини. Вона не проклинає свого кривдника, не нарікає і на батьків. Вона щиро переймається долею своєї дитини, бо любов матері до свого немовляти — святе. Коли Катерина знову зустрічається з Іваном, ми бачимо, що вона і досі кохає його! Якою ж прекрасною є ця дівчина, коли своє єдине кохання вона несе із собою через життя, і це почуття залишається чистим, попри всі кривди та неправди життя, попри усі страждання, які перетерпіла Катерина.

Зрештою, не витримавши страждань  — не стільки фізичних, скільки душевних, — Катерина вчиняє самогубство. Так трагічно закінчується історія Катерини, жінки-страдниці, одною з найяскравіших образів, створених великим Тарасом Шевченком...