Михайло Коцюбинський

У стилі Михайла  Коцюбинського імпресіонізм часом  поєднується з елементами символізму («З глибини», «Intermezzo», «Невідомий», «На острові»), іноді з елементами неоромантизму («Тіні забутих предків», «На острові», «На камені»), іноді — натуралізму («Лист», «Fata morgana»). Але стильовою домінантою, що відбиває специфічне світобачення й творчі прийоми письменника, без сумніву, є імпресіонізм, рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу. Коцюбинський започаткував на грунті модерністичних літературних тенденцій (поезії в прозі, сповідальна проза) цілком оригінальний стиль. За своїми головними ознаками — часово-просторовою концепцією, концепцією кольору, концепцією людини, її психодуховності, кутом зору оповідача — цей стиль співвідноситься з європейським психологічним імпресіонізмом типу Гамсуна, Шніцлера, братів Гонкурів, російським імпресіонізмом Буніна, Чехова, Купріна. Імпресіонізм Коцюбинського передусім є кроком у поглибленні художнього психологізму в українській літературі XX ст.

Вершин імпресіоністичного письма Коцюбинський досягає в «Intermezzo» Написана вона ніби в монологічній манері, проте це не внутрішній монолог, це ряд юрових картин, створених словом, що передають враження героя від навколишнього та водночас його внутрішні переживання. У цій же новелі помітні елементи символізму (назви «дійових осіб» виступають символами психодуховних процесів героя). Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних переживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак у прозі. На перший погляд, новела «Intermezzo» становить майже суцільний пейзаж — опис природи вії багатоманітних виявах. Насправді ж образи квітів, рос лин, птахів, тварин — це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. У цьому творі Коцюбинський визначає «дійових осіб» Тут дійові особи — засіб художньої умовності Він застосовується письменником для того, щоб дати читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають «дійові особи» — «ниви у червні», «сонце», «зозуля», «жайворонки», та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути й сцена. Сцена – це душа ліричного героя з її болями та радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов'язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання вимальовуються ширші проблеми — соціального та психологічного характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» й «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт образів створює ту багатозначність символів, які дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто та природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, і сприйняття героєм природи злито в єдиний нерозривний потік його переживань та усвідомлення себе у світі та суспільстві.

Уже в новелах  «Сміх» і «Він іде» помітні спроби Коцюбинського щодо змалювання психології маси. Страх, що охоплює Валеріана  Чубинського під час чорносотенного погрому, передається через звукові  враження від натовпу, якого він  не бачить, не чує. У новелі «Він іде» подібний настрій (страх) єврейського  населення перед погромом передається  через особливе сприйняття пейзажу. Імпресіоністичні образи, що передають  уявлення про дику розбурхану юрбу, яка, наче ураган, змітає все на своєму шляху, були підготовкою до показу психології селянської стихії, яку так майстерно  змалював Коцюбинський у другій частині  «Fata morgana».

Ця повість  за новизною та складністю поетичних  образів і художнього психологізму стала новим явищем в українській  літературі. Задумавши цей твір, Коцюбинський міркував, як процеси, соціально-економічні події переломити через психологію, переживання героїв. Автор писав: «Я тепер остільки вибився із звичайної  колії, так занурився в роботу, що реальне життя для мене майже  не існує. Я весь серед своїх героїв, живу їх життям, поділяю їх горе і  радість, говорю їх мовою і віддаюсь їх інтересам». Письменник робить спробу розкрити глобальний конфлікт людини та світу, що став особливо відчутним  на межі століття. В образі Андрія та Маланки Воликів постає трагедія краху сподівань бідного селянина на власну землю або найману працю  на фабриці. Повість вінчає тему відчуження людини від землі в українській  літературі.

Найголовніше  в стилі Михайла Коцюбинського  — це його особливий самобутній характер імпресіонізму. Вишуканий  імпресіонізм письменника виявляється  в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні  порухи та все те, що творить силу осяйності барв самою зображення.

У його творчості, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два протилежні полюси народницький стиль і зображення духовних порухів  простолюддя, що пізніше було злито  з вишуканим естетизмом самого зображення. Імпресіонізм виділяє Коцюбинського  з плеяди класичних письменників. Так письменник повертає своєму стилю  прикмети, властиві мистецтву, розвиненому  класиками Тому у творах Коцюбинського, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та «ідеального реалізму» Але все ж таки в доробку письменника домінує й переважає струм імпресіоністичності — картинного передавання настроїв, вражень і порухів людської душі. Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітлення, виявляючи чуттєві порухи та вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.  окптидекеьоишпеоищкемилвмищоуліссьитущщззаркукзкупгшим