Магія слова в українській народній медицині

Міністерство  охорони здоров`я  України.

Національний  медичний університет  ім. О.О.Богомольця 

 
 
 

З курсу української мови

На  тему:

Магія слова в українській народній медицині 

Студентки групи 3

медичного факультету № 1

Вишневської Вікторії Вікторівни 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

 

Українська  народна медицина ніколи не була в  українців моногалуззю і не

розвивалася в  якомусь одному напрямі — лише лікувальному чи лише

профілактичному. Фактично йдеться про фітоетнологію. Сюди входили

використання  цілющих рослин, магія слова, ритуали, замовляння людей

(пан-господар, господиня,  діти), добрих та злих сил природи.  Фактично

весь колообіг щоденного життя й свят був  підпорядкований ідеї, яку ми

сьогодні називаємо  здоровим способом життя, — з відповідною  філософією

та «матеріальним  забезпеченням». Цикл зимових свят символізував гармонію

світла і води. Щорічні дійства вивищували людину над буденністю,

підносили її до сакральних висот, сюди входило також  приготування

особливих напоїв, виробів із тіста, розмаїття страв  національної кухні.

І все це —  з урахуванням пір року. 

У часи язичництва Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше

поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване  на

філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса,

земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному,

екологічний тип  свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише

міфоепічними  поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох.

Власне життя  його, фенологічні спостереження  та висновки,

господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту  стверджували пріоритет

екології. Космографічні  міфи про походження Всесвіту, людини, міфи

сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних  витоків

лікувальної магії  праукраїнців. 

 Навіювання  шляхом замовлянь, сугестія, —  традиційний, узвичаєний у

нашому народі засіб лікування. Він не терпить  агресивності, примусу.

Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Етносоціоніка

узагальнено визначає його тип як «етноінтуїтивний інтраверт». І коли ми

кажемо, що українській  мові притаманна співучість, лагідність,

надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється  наш

характер. Українець  завжди прагне якихось неймовірних  див, очікує чогось

несподіваного. Він спрямовує свої духовні і  фізичні сили на чарування —

пригадайте народні  картини з Мамаями. А чарування  — це первинний щабель,

з якого починається  народна медицина та первісне лікування. Пропоновані

замовляння наближені  до сучасного розуміння медичною наукою численних

причин різноманітних  недуг. 

Важлива роль належала народним замовлянням, які пронизували  майже всі

сфери людського  життя та посідали значне місце в  народній свідомості.

Існували цілі серії замовлянь – замовляння-прохання, або молитви,

замовляння-любовні  присушки, лікувальні замовляння, але  більш за все

були поширені замовляння-обереги. 

У ритуальних лікувальних  текстах час виникнення/лікування  хвороби8 чітко

регламентовано. Виділяються чотири основні добові парадигми:

південь-північ/ранок-вечір: “гостець, …чи ти з раннього світання,

північного, вечірнього полуденного”; “крикливиці… полувечірні,

полуношні, світові, ранкові”; які співвідносяться з  чотирма річними

сонячними фазами весіннє/осіннє рівнодення, літнє/зимове сонцестояння, і

слугують добовими/річними  часовими проекціями абсолютного початку  у

міфології. Так, на Різдво відбувались ворожіння, закликання достатку, на

Івана Купала проводились  церемонії некровного братання, весною/восени –

поминки пращурів. 

У замовляннях  початок хвороби часто співвідноситься  з північчю-півднем –

часом найбільшої концентрації темряви/світла (потойбічного/земного  –

нечистого/чистого): “І ти, лукавий, … чи ти в часу, чи ти в получасу, чи

ти в дні, чи в полудні, чи ти в ночі, чи ти в  півночі”. З іншого боку,

міфічний “полудень” асоціюється із сонцем, спекою, півднем, літнім

сонцестоянням; “північ” – з холодом, місяцем, північчю і зимовим

сонцестоянням. Тобто, замість добових розмежувань  іноді вказуються

просторові орієнтири: “підвій… нічний, північний, полудневий, сходовий”.

З прикладу видно, що замість епітета “сходовий” за смислом має бути

прикметник “денний”. В окремих замовляннях добові південь і північ

ототожнюються з частинами світу: “я вас пускаю (бджіл)… на чотири

частини світа  цего: на схід, на захід, на полудень, на полуноч, по всему

світу”. Визначальними  ознаками замовних “полуночі” і “полудня”  є

цілковита наповненість, гранична насиченість, надмірність (пор. з

великою емоційною  насиченістю сакрального часу), які  можна розуміти

також як критичні точки у часовій закономірності – після півночі/півдня

починається інший  відлік часу, який описує рух завершення циклу

(ранку/вечора). 

Існує також  чимало описів лікування хвороб на світанку: “Вийти вранці,

чуть стане  сонце сходить, і тоді, як не буде хмарки на дворі стать перед

сонцем і казать...”; “Добридень, пропасниці! Єсть вас сімдесят сім, а

принесла вам  снідання всім!”. Семантика даної  дії зрозуміла: разом із

сходом сонця  припиняється дія нечистої сили/хвороби. Відповідного

значення (іноді  зворотнього) набуває вечір –  закінчення світлової

частини доби, логічне  завершення даного часового циклу (пор. з

прокльоном: “А щобись не дожив до вечора”), тому іноді  ввечері

відбувались ритуали, спрямовані на обмеження негативних дій “відьмів”,

“суддів”, “хортів”, “ворогів”. Так, після заходу сонця  заклинали

горобців. Дійство  відбувалось на кладовищі, і лише на могилі знайомої

людини –  “щоб знав, хто лежить”18. Зв’язок  обряду з потойбічним світом

(світом пращурів) очевидний, що дозволяє гіпотетично  співвідносити вечір

як добовий  часовий стан з осіннім сонцестоянням  – межовим природним

станом, часом  поминання померлих (пор. з білоруським  осіннім поминальним

ритуалом “дзяди”). 

Найбільш міфологізованим  добовим періодом в українців  традиційно

вважається ніч. Як правило, найінтимніші магічні ритуали  відбувалися

саме вночі: оборювання села, чарування, захисні символічні дії тощо. У

текстах замовлянь  важливе значення має вся ніч: “ти, вода вечірняя,

случилась ти з  вечора до півночі і до білого світа, над тобою хрест

умочали, над  тобою євангеліє читали, заклинали, із християнської віри

відсилали”. Міфологічне  ототожнення ночі з потойбічним  світом пов’язане, на нашу думку, зі сном, який асоціюється з тимчасовим вмиранням. Під час

сну людина могла  бачити алегоричні картини майбутнього, спілкуватися з

померлими, переміщатися на великі відстані, володіти чарівними

предметами і  т. п. Протягом наступних днів відшукувались  аналогії між

дійсним і побаченим  уві сні, проводились паралелі між  цими подіями.

Часто різні  знамення розцінювались як підтвердження  побаченого вночі, що

слугувало відповідним  попередженням. Отже, саме існування  ночі як

природного добового ритму чергування світла/темряви, спання/неспання,

прохолоди/спеки  передбачає створення у свідомості людини відповідних

психічних моделей, специфічних стереотипів мислення, які проектуються на

її поведінку. Найбільш значущими з міфологічного  погляду вважались ночі

у кінці тижня  “проти неділі”. За місячним календарем саме ця ніч

вважалась перехідною, оскільки знаменувала закінчення однієї і початок

наступної фази місяця. Але найсильнішою у магічному  сенсі вважалась ніч

після повнолуння “на молодий місяць”, семантика  якої ототожнюється із

семантикою міфологічного  “абсолютного початку”: “Побачивши з  правої

сторони молодий  місяць в перший раз після повнолуння і, перехрестившись,

промовити: “Тобі, місяцю з повні, а мені на здоров’ї подивитись і хороше

надивитись”. 

Незалежно від  того, коли відбувався обряд лікування (вдень/вночі), час

його проведення мав бути сприятливим. Тому особливого значення набуває

власне поняття  “часу” у замовляннях. Так, перед  лікуванням промовлялась

молитва, після  чого йшло заклинання “часу”: “в первім разі, лучшім

часі”; перед  тим, як викачати хворобу яйцем, промовляли: “Стань мені

першим разом, ліпшим часом, стань мені, Господи, до помощі!”; від

хвороби у худоби: “Першим разом, Господнім часом, на синьому морі лежить

камінь, на камені – кам’яна корова”; “Їхав чоловік  першим разом (другим,

третім разом), святим часом через калиновий  міст”. Семантика

словосполучення “першим разом, ліпшим (святим) часом” пояснюється

спробою замовити хворобу з першого разу, тому йому надають ознак

“ліпшого”, “святого”, “Господнього”. Щоб посилити замовляння (подвоїти,

потроїти і  т. п.) текст промовляли декілька разів: “Іди собі за дев’ятим

разом, ліпшим часом”; “в другий раз, в добрий час”; “в другий раз, в

Божий час”. 

Крім вибору граничного часу (ранок/вечір), “час”  лікування мав бути

максимально захищений  від різноманітних впливів, оскільки саме у цей

момент відкривається/закривається шлях до потойбічного світу – світу