Культура мови в житті професійного комунікатора

Найновіші словники наголосів такі:

Головащук СІ. Складні випадки  наголошення: Словник-довідник. — К, 1995.

Головащук СІ. Словник наголосів  української мови. —К, 2003.

  Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні. Це один із найрозвиненіших напрямів словникарства. Російсько-українські словники, що з'являлися протягом 50-80-х років (6-томний, 3-томний, однотомні), були тенденційними, не відображали багатства питомої української лексики. Для поліпшення культури ділового мовлення можуть стати корисними такі перекладні словники:

  Російсько-український  і українсько-російський словник: Відмінна лексика/'Уклад.:Л.І.Мацько, ОМ. Сидоренко, С.В. Шевчук.—К., 1995.

  Новий російсько-український  словник-довідник / Уклад.: СЯ. Єр-моленко, В.І. Срмоленко, К.В. Ненець, Л.О. Пустовіт. -К., 1996.

  Сьогодні  в Україні є багато перекладних  словників з різних мов світу: англійської, французької, німецької, болгарської, польської, чеської, іспанської, італійської, турецької, китайської та ін. Деякі з них мають тематичний характер, особливо часто стосуються власне ділової сфери, напр.:

  Гаврилишин  Я., Каркоць О. Словник  ділових термінів: Англо-укра-їнський і українсько-англійський. — К., 1993.

  Словники  скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.

Приклад такого словника:

Словник скорочень в українській  мові /Заред. Л.С. Паламарчука. -

К, 1988.

Активна поява  великої кількості нових абревіатур, їх поширеність у пресі ускладнювала сприйняття тексту, правильне розуміння. Тому з'явився ще один словник, у якому вміщено найновіші абревіатури та скорочення і їх розшифрування:

Зінкевич-Томанек  Б., Григор 'єв О., Прихода  Я. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови. —Краків, 1997.

  Етимологічний словник подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом відбувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви:

  Етимологічний словник української  мови: У 7 т. — Т.1.—К, 1982; Т. 2.-К, 1985; Т. 3. -К, 1989; Т. 4. -К, 2003.

  Історичний  словник—це один із різновидів тлумачного словника, в якому подають слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам'ятках, з'ясовують їх значення, наводять ілюстрації, напр.:

Словник староукраїнської мови XIV—XV cm.: У 2 т. / Ред. кол.:Л.Л. Гумецька (гол.), та ін. -К, 1977-1978.

  Діалектні словники з'ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів. Приклади таких словників:

Словник полтавських говорів/Уклад. B.C. Ващенко. Вип. 1. -X, 1960.

 Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні.Фразеологічні словники бувають одно-мовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічні одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови), напр.:

  Олійник І.С., Сидоренко MM. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. — К, 1971.

  Коваль  А.П., Коптілов В.В. Крилаті  вислови в українській  літературній мові. — К, 1975.

  Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо. Іноді вони мають науково-популярний характер, напр.:

Редько  Ю.К. Довідник українських  прізвищ. —К., 1968.

  Скрипник  Л.Г., Дзятківська  Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. — 2-ге вид., випр. і доповн. — К., 1996.

  Словники  синонімів охоплюють групи слів, об'єднаних спільним значенням:

  Деркач  П.М. Короткий словник  синонімів української  мови. —Львів, 1993.

  Словники  омонімів реєструють і пояснюють значення слів, одна-кових за звучанням, але різних за значенням:

  Демська О.М., Кульчицький  І.М. Словник омонімів української мови. -Львів, 1996.

  Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення:

ПолюгаЛ.М. Словник антонімів. — 2-ге вид., доповн. і випр. —К., 1999.

  Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням:

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів  української

мови. - К, 1986.

  Словники  мови письменників містять слова і звороти, які використав той чи інший письменник у своїй творчій спадщині. Це словник тлумачного типу, бо в ньому розкрито всі значення слів, з якими вони функціонують у мові письменника. Також подано частоту використання словоформ і типові ілюстрації з творів:

Словник мови Шевченка: У 2 т. /Заред. B.C. Ващенка. —К., 1964. Словник мови творів Квітки-Основ'яненка: У 3 ти. —К, 1978—1979. Морфемні та словотвірні словники. Морфемний словник подає структуру слова, словотвірні — словотвірні гнізда і словотвірні ряди. Прикладами таких словників можуть бути:

  Яценко  І. Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: У 2 т. / За ред. Н.Ф. Клименко. - Т.1-2. ~К, 1980-1981.

ПолюгаЛ.М. Морфемний словник  української мови. —К., 1983. Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник.— К., 1985. Частотні словники засвідчують частоту вживання слів у певний час. Існує понад 600 опублікованих і комп'ютерних (на дискетах) частотних словників для 40 мов світу. В українській лексикографії відомий: Частотний словник сучасної української художньої прози: У2т./ Гол. ред. B.C. Перебийніс. -К., 1981.

  Інверсійний словник - це словник, в якому слова розташовані за алфавітом кінця слова. Він є корисним для вивчення словотвору і фонетики:

Інверсійний словник української'мови /За ред. С.П. Бевзенка. —К., 1989. Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові і науково-популярні статті, напр.:

Чак Є.Д. Складні випадки  вживання слів. — 2-ге вид. — К, 1984.

  Культура  української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. -К, 1990.

  Словник-довідник труднощів української  мови / За ред. СЯ. Єрмо-ленко. - К, 1992.

  Звичайно, зазначені словники не вичерпують усього багатства української лексикографії, а є лише основними сучасними зразками опрацювання слова. „Щодо повноти словників, - говорив М. Рильський, -то слід зазначити, що повний словник будь-якої мови — це ідеал, до якого можна лише прагнути і якого ніколи не можна досягти, бо кожен день і кожна година приносять людям нові поняття і нові для тих понять слова". 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

9.

 

10.Мовний  етикет. стандартні  етикетні ситуації  та їхнє мовне  оформлення.

Життя людини в  суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально  – історичний досвід, становлять поняття  «етикет».

      Етикет  (франц. Etiquette, від флам. steeken – встромляти) — вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють три різні види етикету:

1. Повсякденний.
2. Оказіональний.
3. Святковий.

Етикет має  багаторівневу будову:

  — вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

— кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

  - проксемічнийрівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

  Своєрідним  стрижнем етикету є словесний  рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.

  Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

  За  умовами та змістом ситуації спілкування  в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких  мовних висловів:

1. Звертання.
2. Вітання.
3. Знайомство.
4. Запрошення.
5. Прохання.
6. Вибачення.
7. Згода.
8. Незгода.
9. Скарга.
10. Втішання.
11. Комплімент.
12. Несхвалення.
13. Побажання.
14. Вдячність.
15. Прощання.

  Відбором  етикетних мовних формул у кожному  виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

  Висока  тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні -сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна — в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна — в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

  Ділове  спілкування пов'язане з вибором  етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування — високої та нейтральної.

  Важливо добре засвоїти чинники, що впливають  на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування:

1. вік, стать, соціальний статус адресата;
2. особисті якості співрозмовників;
3. комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);
4. характер взаємин між співрозмовниками та ін.

  В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

  Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

  Система етикетних звертань української  мови зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.