Концепція відкритого твopy У. Еко

Концепція відкритого твopy У. Еко

Фефелова Ганна

Для написання реферату були використані наступні джерела:

Эко У. Открытое произведение

Сучасна поетика У. Еко: Поняття «Відкритого тексту», «Відкритості» та «Інтертекстуальності»

             Еко приваблює проблема взаємозв'язку авторського тексту і його читача, що виникає в результаті інтерпретації. Такий підхід релевантний комунікативній реальності сучасної масової культури. З появою новітніх засобів передавання інформації змінилася не тільки сама інформація,  а й спосіб отримання інформаційного коду як текстуальної сутності.  Культурне повідомлення є відкритим,  при цьому інтерпретація повідомлення займає виняткове місце в розумінні одержувача,  на яке роблять вплив як інтертекстуальні посилання, так і особливості перекладу з однієї мови на іншу. Ці аспекти, у свою чергу,  зумовлені досвідом одержувача:  засвоєними культурними традиціями і рівнем розвитку.

            Для сучасної епохи властивою є зміна характеру творів мистецтва, які є основними носіями інформації про певне культурне середовище. Згідно з термінологією Еко, вони стали  "відкритими", тобто вільними для різних інтерпретацій. Відкрившись для інтерпретацій, носії культурних цінностей відкрилися і для взаємодії один з одним. Такий прийом, як інтертекстуальність, дуже популярний серед сучасних авторів. Відкритість, інтертекстуальність і переклад передбачають, що одержувач повідомлення повинен не лише отримати інформацію, а й засвоїти її, інтерпретувати, використовуючи чисельні посилання на інші джерела.  Інтерпретація є не лише найважливішим інструментом у процесі оволодіння семіотичними елементами, а й необхідною умовою розуміння мови культури.

             Об'єднуючи ці аспекти сучасного культурного середовища, інтерпретація є ключем до розкриття тих значень, які не є очевидними.  Інтерпретуючи відкриті художні повідомлення,  тобто ті,  які є принципово неоднозначними, ми знаємо, що автор не міг передбачити сенс кожного текстуального повідомлення, яке сформується в свідомості одержувача. Відкритий твір містить не передбачувану об'єктивну структуру твору, а структуру відношення до нього одержувача, який наповнює її власним сенсом,  зумовленим його культурним оточенням.

            Коли художній текст запускає в хід механіку інтертекстуального посилання, потрібно звертати увагу на те, що можливість двоякого прочитання залежить від повноти енциклопедичної обізнаності читача. У разі,  коли говориться не про естетичне повідомлення,  а про повсякденний прояв деякого культурного середовища, все одно необхідно зазначити, що "обізнаність" і в цьому випадку є необхідною умовою для розуміння інтертекстуальних посилань і правильної інтерпретації.  Тобто результат інтерпретації залежить від володіння мовою тексту і запасу знань – минулого досвіду.

           Мистецтво авангарду, претендуючи на те, щоб виступити новим типом усвідомлення світу, заглиблюється в пошук нових формальних структур. У результаті виникає те, що Еко вважає умовною лабораторною моделлю  "відкритого твору". Серед найбільш важливих аспектів цієї моделі він згадує наступні: 1) естетичний текст як комунікативний акт; 2) естетичний текст як лабораторна модель знакової функції; 3) витвір мистецтва як епістемологічна метафора.

            Ідея "відкритості" твору мистецтва використовується Еко для пояснення радикальної відмінності класичного мистецтва від сучасного. Класичне мистецтво було однозначним, воно могло запропонувати читачеві декілька можливих відповідей, але його характер направляє нас в русло цих відповідей. Проте, як пояснює Умберто Еко у праці  "Відкритий твір", навіть поверховий погляд на мистецтва свідчить, що прояви "відкритості" спостерігалися і в попередні епохи.

             На думку Еко,  мистецтво бароко може розглядатися як  "перша ясна маніфестація сучасної культури і чуттєвості" [6, 230], адже вперше за довгий час глядач наважується порушувати канони авторських відповідей, виявляючи світ у новому стані. Більш усвідомлена поетика  "відкритого твору" виявляється у французькому символізмі XIX  століття.  Символізм прагнув створити ауру невизначеності і продовжити в часі процес усвідомлення сенсу твору. Проте, як стверджує Умберто Еко, в справжньому розумінні цю поетику можна віднайти лише в творах авангардистів XX століття.

              Еко показує, що уявлення про відправника і одержувача повідомлення, що володіють одним кодом, не відповідає дійсності. Насправді і відправник і одержувач використовують складний набір кодів і субкодів, а будь-яка конкретна інтерпретація буде неадекватною. Будь-яке повідомлення обтяжене конотативними значеннями і реалізується в певному контексті.  Тому Умберто Еко пропонує переписати схему комунікації,  ввівши до неї множинність кодів відправника і одержувача.

            Сучасне мистецтво створює нову лінгвістичну систему з її власними внутрішніми законами. Автор свідомо вводить форми організованого безладу в систему свого твору для збільшення його можливостей в процесі передання інформації. Еко називає таке мистецтво, що відмовляється від принципів каузальності,  бівалентної логіки,  однозначних зв'язків – "інформаційним".  Якщо нескінченність інтерпретацій і формальний хаос запанують, то виникне небезпека перетворення твору на безглуздий потік відчуттів.

            Твори мистецтва, які відображають модель "відкритого твору", втілюють нову логіку, яка може знайти відповідний образ нового текстуального світу. Але,  оскільки ці образи не можуть бути переведені в понятійну форму, мистецтво змушене звертатися до інших засобів. Важливою в цьому процесі є роль риторичних фігур, які поступово втратили свій первинний зміст, ставши моделлю "хорошого листа", і почали викликати негативне ставлення до репертуару вже готових висловлювань.  Проте риторичні фігури,  оригінально і творчо використані, можуть змінити спосіб сприйняття змісту тексту. Ключовою риторичною фігурою для Еко є метонімія, за допомогою якої встановлюються ланцюжок асоціативної подібності. Метафора ж, яка з точки зору логіки виступає як категоріальну помилка  (відносячи предмет висловлювання до того класу, до якого він насправді не належить), виводить назовні парадокси, приховані в мові. Використання метафори в пізнавальному процесі, на думку Еко, вводить в нього амбівалентність, що не обов'язково означає логічне протиріччя.

             Сучасне мистецтво постає для нього як певна  "епістемологічна метафора". Немає необхідності в тому, вважає Еко, щоб читач розумів точне значення кожного слова чи фрази: "Сила тексту полягає в його перманентній двозначності і полісемічності. Однак для того, щоб створити каламбур  (зрозумілий читачеві), повинна існувати внутрішня мережа культурних асоціацій, наявність якої дозволяє досягати певного розуміння.

              Використання конструкції "текст-в-тексті", іронічне цитування першоджерел – ці та багато інших прийомів свідчать про запрограмовану стимуляцію інтерпретативних зусиль адресата. Двозначність є неодмінною умовою руйнування традиційних кодів і способом апробації нових. Тому для Еко естетичне повідомлення є загальною моделлю всіх аспектів знакової функції, певною епістемологічною метафорою, яка продукує нове знання. Отже, відкритий твір є віддзеркаленням космічної структури самої мови з властивою їй амбівалентністю,  але одночасно і з стійкою внутрішньою організацією. Для того, щоб створити враження повної відсутності структури,  твір повинен володіти сильною внутрішньою структурою: "вільна гра двозначності завжди обумовлена правилом двозначності" [8, 115].  Точність проекту твору забезпечує зразкового читача свободою. "Якщо і існує  "задоволення від тексту", воно може бути викликане і реалізоване лише текстом, який вказує на шлях до "хорошого" читання"

             Отже, твір мистецтва, що з'являється як форма, завершена і замкнута в своїй строго означеній досконалості, також є відкритим, надаючи можливість тлумачити себе не втрачаючи при цьому своєї неповторної своєрідності. Таким чином, будь-яке художнє сприйняття твору є його тлумаченням, оскільки у всякому такому сприйнятті воно оживає в своїй неповторній перспективі.          

               Поетика "відкритого" твору тяжіє до підштовхування того, хто його тлумачить, до "усвідомлено вільних дій", робити його активним центром сукупності незліченних зв'язків, серед яких він відтворює свою власну форму, не відчуваючи тиску тієї необхідності, яка нав'язує йому певні способи організації твору.

               Умберто Еко намагається апостулювати нову поетику свого часу, яка в своїй сутності є досить неозначеною, ігровою і неконтрольованою. Відкритий твір і відкритість будь-якого твору мистецтва, є, на його думку, основою сучасного мистецтва, і це не викликає жодних сумнівів.