Франц Кафка

Франц Кафка

Франц Ка́фка (нім. Franz Kafka) — (*3 липня 1883 Прага, Австро-Угорська Імперія — †3 червня 1924, Відень, Австрія) — один із найвизначніших німецькомовних письменників XX ст. австрійського походження, більшу частину робіт якого було опубліковано посмертно. Його твори просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, вони здатні пробуджувати в читачеві відповідні почуття тривоги, вони є унікальним явищем в світовій літературі.

Кафка народився  3 липня 1883 року в єврейській сім'ї, що мешкала в гетто міста Прага (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії). Його батько — Герман Кафка (1852—1931), вийшов з чеськомовної єврейскої громади, з 1882 р. був торговцем галантерейними товарами. Мати письменника — Юлія Кафка (Леві) (1856—1934) — віддавала перевагу німецькій мові. Сам Кафка писав німецькою, хоча чеську знав чудово. Розмовляв він і французькою мовою. Будучи євреєм, Кафка практично не володів їдишем та почав виявляти цікавість до традиційної культури євреїв тільки в двадцятирічному віці під впливом театральних труп, що гастролювали в Празі; інтерес до вивчення іврита виник тільки в кінці життя.

У Кафки було два  молодших брати та три молодші  сестри. Обидва брати, не досягши і  дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали  Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польші). В період з 1889 по 1893 рр. Кафка відвідував початкову школу, а потім гімназію, яку закінчив в 1901 році. Закінчивши Празький Університет Карлов, отримав ступінь доктора права (керівником роботи Кафки над дисертацією був професор Альфред Вебер), а потім поступив на службу чиновником в страховому відомстві, де і пропрацював на скромних посадах до передчасного — через хворобу — виходу на пенсію в 1922 році. Робота для письменника була заняттям другорядним та обтяжливим: у щоденниках та листах він буквально признається в ненависті до свого начальника, товаришів по службі та клієнтів. На першому ж плані завжди була література, «реабілітовуюча все його існування». У 1917 після легеневого крововиливу розвився туберкульоз, від якого письменник помер 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем. Аскетизм, невпевненість в собі, самоосуд та хворобливе сприйняття навколишнього світу — всі ці якості письменника добре задокументовані в його листах та щоденниках, а особливо в «Листі батькові» — коштовній інтроспективі в стосунки між батьком і сином. Через ранній розрив з батьками Кафка був вимушений вести дуже скромний спосіб життя та часто міняти житло, що наклало відбиток на його відношення до самої Праги та її мешканців. Хронічні хвороби дуже дошкуляли йому; окрім туберкульозу, він страждав від мігрені, запаморочення, наривів та інших захворювань. Він намагався протидіяти всьому цьому натуропатичними засобами, такими як вегетаріанська дієта, регулярна гімнастика та вживання великої кількості непастеризованого коров'ячого молока. Будучи школярем, він брав активну участь в організації літературних зустрічей, докладав зусилля до організації та просування театральних спектаклів. На оточуючих Кафка справляв враження своєю хлоп'ячою, акуратною, суворою зовнішністю, спокійною та незворушною поведінкою, а також своїм розумом і незвичайним почуттям гумору. Стосунки Кафки зі своїм деспотичним батьком є важливою складовою його творчості. У період між 1912-м та 1917-м роками він залицявся до берлінської дівчини Феліції Бауер, з якою двічі був заручений і двічі розривав заручини. Спілкуючись з нею головним чином через листи, Кафка створив її образ, який зовсім не відповідав дійсності. І справді вони були дуже різними людьми, що виявляється з їх листування. Другою нареченою Кафки стала Юлія Вохрицек, але заручини знову ж таки незабаром були розірвані. На початку 1920-х років він мав любовні стосунки із заміжньою чеською журналісткою, письменницею та перекладачкою — Міленою Есенською. У 1923 році Кафка, разом з дев'ятнадцятирічною Дорою Дімант, на декілька місяців переїхав у Берлін, в надії віддалитися від впливу сім'ї та сконцентруватися на письменництві; потім він повернувся до Праги. Здоров'я в цей час погіршувалося, і 3 червня 1924 року Кафка помер в санаторії під Віднем, ймовірно, від виснаження. Тіло перевезли до Праги, де воно і було поховане 11 червня 1924 на Новому Єврейському Кладовищі в районі Страшніце, в спільній сімейній могилі. За життя Кафки опубліковано всього декілька коротких розповідей, що склали дуже малу частку його робіт, і його творчість приваблювала мало уваги, доки посмертно не були видані його романи. Перед смертю він доручив своєму другу та літературному агенту — Максу Броду — спалити без виключення все ним написане). Його коханка Дора Дімант дійсно знищила рукописи, якими вона володіла, але Макс Брод не підкорився волі покійного та опублікував більшу частину його робіт, які незабаром почали привертати до себе увагу. Вся його опублікована творчість, окрім декількох чеськомовних листів, була написана німецькою.