Фольклорні начала і літературна традиція образів-символів байок Г.Сковороди

Шістнадцята байка розказує про жаб, котрі, коли висох їх ставок, поплигали шукати собі нове місто для проживання. Але одна з них, мудра жаба, знайшла собі місце для життя не в сусідньому ставку, а на його початку, біля джерела, оскільки, якщо зміліє і цей ставок, то джерело достеменно не висохне. Якщо проаналізувати архетиповий рівень сприйняття символу жаби, ми побачимо, що вона –  істота підземна, потойбічна та являється символом зла і смерті, прислужниця відьми. У християнстві жаба є символом диявола та пожадливості [17, с. 185], та водночас – це і еротичний символ, емблема тілесного кохання та чуттєвості [6, с. 19]. Фольклорна же традиція акцентує увагу на її життєлюбності та невибагливості, тут ми не знайдемо прислів'їв, які відображали б зловісні, темні риси жаб: «Де ті жаби дінуться, як болото висохне?»; «Жаба в болоті галасує: «Рай! Рай!» [18, с. 229–230]. Як бачимо, авторська інтерпретація в цілому не збігається з архетиповою та фольклорною семантикою, хоча і є логічним продовженням розвитку останньої: в байці символ жаби різко «сублімується» і стає символом смирення та мудрості; цей символ пов'язаний із базовим моральним імперативом пошуку Джерела всіх благ, який не вичерпується злигоднями земного життя.

Символіка жаби (чи, в авторській редакції, буфона) та змії використана також у п'ятнадцятій байці «Змия и Буффон», фабула якої така: Змія навесні скинула своє линовище (шкіру), і Буффон (жаба) відзначив, що Змія помолодшала. Але коли Змія показала тісну та завузьку шпарину, через яку вона пролізла, стягнувши стару шкіру, Буффон зрозумів, що залишиться взагалі без шкіри, якщо в гонитві за молодістю захоче учинити те саме. Як ми зазначали вище, символ жаби – це символ підземного, потойбічного світу, однак, у фольклорі існує ще одна характеристика жаби – вона не розуміє різниці між своїм трибом життя, достатньо примітивним, простим та невибагливим (живе в болоті, в багнюці), та чужим. Це чудово відображено в низці прислів'їв, які змальовують марні намагання жаби здаватися кращою, значущою, ніж це є насправді: «Коваль коня кує, а жаба ногу підставляє»; «Не лізь, жабо, туди, де коней кують»; «Дується жаба, аби була як віл» [18, с. 229–230]. В той же час змія характеризується амбівалентними ознаками: вона символізує й мудрість, і безсмертя, цілительні сили, живучість [17, с. 187–189]. Символ змії також пов'язаний з родючістю, землею, жіночою продукуючою силою, водою, дощем, вогнем [6, с. 20] та одночасно являється емблемою дволикості, підступності, зла. Така сама амбівалентність притаманна й християнському тлумаченню символу змії: вона – емблема диявола (змій-спокусник), в той же час образ змії – символ мудрості і розважливості. Так, у Нагорній проповіді Ісусом Христом сказано: будьте ж мудрими, як змії. Фольклорна традиція скоріше відображає цю амбівалентність змії – як її мудрість, так і її небезпечність: «Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка»; «Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка»; «Гадину за пазухою має» [18, с. 225–226]. Таким чином, в даній байці Г. Сковорода використовує первісну фольклорну традицію інтерпретації символів тварин, але надає їй загостреного моральнісного сенсу.

У двадцять сьомій байці «Пчела и Шершень» Шершень, комаха хижа та зловорожа, звисока повчає Бджолу, що хоч вона і працює багато, але все не для себе, не для власного прибутку, тобто з його точки зору, робота ця непотрібна та й безглузда. «А  пчела  есть  герб  мудраго  человѣка,  в сродном  дѣлѣ  трудящегося» [1, с. 106]. Варто відзначити, що бджола відноситься до «чистих», божих істот. На архетиповому рівні вона, як і мурашка, є уособленням працелюбності, невтомності, мудрості, великої користі та ощадливості. В християнській інтерпретації бджоли символізують старанність, ретельність, чистоту, цнотливість, розсудливість, взаємодопомогу [17, с. 386], виступають як Божі провісниці весни, родючості. Також «бджолина матка символізувала часто верховну владу, родючість, навіть матір-богиню. Із вуликом пов'язували такі якості, як порядок, бережливість, мудрість» [6, с. 20]. У фольклорній традиції, у прислів'ях, бджола теж вшановується тільки позитивними епітетами, в яких відображена працелюбність бджоли: «Бджола - дармовий працівник»; «Бджола мала, а й та працює»; «Бджола маленька та мед солоденький» [18, с. 182]. Шершень же – комаха-хижак, яка знищує бджіл, символ нероби, який живе тільки чужою працею. «Шершень  есть  образ  людей,  живущих  хищеніем чуждаго  и рожденных  на  то  одно,  чтоб  ѣсть,  пить  и протч» [1, с. 106]. Таким чином, ми бачимо, що в цій байці авторська характеристика комах збігається з фольклорною.

Отже, тваринна символіка  Г. Сковороди має такі ознаки: 1) трансформація  зооморфних символів традиційної народної культури в байках Г. Сковороди відбувається в напрямку християнізації їх загального смислу; 2) відбувається «сублімація» їхньої семантики, яка є обумовленою  особливим заглибленням моральних  конотацій, пов’язаних із ситуаціями життєвого вибору людини [6, с. 18].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Для Г. Сковороди байка – це символ і алегорія, що дають широкий простір для тлумачення, моралізаторства, повчання мудрої поведінки в життєвих обставинах.

У «Баснях» Г. Сковорода дає авторські інтерпретації зооморфних символів традиційної народної культури, при цьому не пориваючи з їх семантикою в фольклорній традиції, власне з тією, яку ми знаходимо в прислів’ях та примовках. Поряд з образністю, яка сформувалася на рівні побутової мови, Г. Сковорода в більшості своїх творів активно відтворює специфічну образність українського фольклору [6, с. 11].

В образах тварин, птахів, рослин можна впізнати певні риси людської вдачі, певні типи людей.

Отже, тваринна символіка  Г. Сковороди має такі ознаки: 1) трансформація  зооморфних символів традиційної народної культури в байках Г. Сковороди відбувається в напрямку християнізації їх загального смислу; 2) відбувається «сублімація» їхньої семантики, яка є обумовленою  особливим заглибленням моральних  конотацій, пов’язаних із ситуаціями життєвого вибору людини [6, с. 18].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги.  Трактати.  Притчі. Прозові переклади. Листи. / Г. Сковорода. – К.: Наукова думка, 1983. – 541с.
2. Боєва Е. Заголовки у творчій спадщині Григорія Сковороди (структурно-семантичний аспект) / Е.В. Боєва // Записки з ономастики. Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2005. – Вип.9. – С. 3–11.
3. Гайдук С.Є. Символічна парадигма романтичного бестіарію / С.Є. Гайдук // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. Зб. наук. праць. – К., 2009. – Вип. 21. – С. 509–516.
4. Главацька Ю. Гносеологічні властивості тексту англомовної байки / Ю. Главацька // Південний архів. Зб. наук. пр. Філологічні науки. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2010. – Вип. 48. – С. 130–134.
5. Главацька Ю. Семантика текстової ситуації «Світ людини – Світ тварини» (на матеріалі текстів англомовних байок Джеймса Терберта) / Ю. Главацька // Науковий вісник ХНУ. Серія: Лінгвістика. – 2009. – №9. – С. 143–147.
6. Даренська В. Символіка традиційної народної культури у творах Г.С.Сковороди / В.М. Даренська // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. Випуск 22. – К.: Міленіум, 2009.  – С. 11–18.
7. Крекотень В. Байки в українській літературі XVII–XVIII ст. / В.І. Крекотень // Байки в українській літературі XVII–XVIII ст. / Підг. тексту В.І. Крекотня. – К.: Видавництво АН УРСР, 1963. – С. 5–75.
8. Межевікіна О. Візуальна культура українського Бароко / О.С. Межевікіна // Магістеріум. Вип. 19: Культурологія. – 2005. – К.: КМА. – С. 55–60.
9. Межевікіна О. Світло-зорова метафора пізнання у творах Григорія Сковороди / О.С. Межевікіна // Наукові записки НаУКМА. Зб. наук. праць. – К., 2008. – Т.75: Теорія та історія культури. – С. 5–12.
10. Нечаєва Н. Етнічні символи в українській та німецькій зоонімних терміносистемах / Н.О. Нечаєва // Вісник ЛНУ. Філологічні науки. Зб. наук. праць. – Луганськ: ЛНУ, 2009. – №13 (176). – С. 23–32.
11. Сліпушко О. Давньоукраїнський бестіарій. – К.: Дніпро, 2001. – 144 с.
12. Терещенко Л. Лексико-семантичний спосіб творення відапелятиврнімів в українській байці ХІХ століття / Л.В. Терещенко // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. Зб. наук. праць. – Хмельницький: ХНУ, 2012. – №5. – С. 174–180.
13. Ткачук С. Афористичність української авторської поетичної байки / С.В. Ткачук // Наук. праці Кам’янець-Подільського університету. – 2009. – №18. – С. 30–33.
14. Уманська Т. Тваринний світ у байках Григорія Сковороди / Т. Уманська // Українська мова та література. – 2011. – №33–34. – С. 20–25.
15. Черниш О. Специфікації «життєвого світу» у феноменології байки / О.Г. Черниш // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2010. – №1. – С.10–24.
16. Шевчук Т. Античні традиції жанру в байках Г.Сковороди / Т.С. Шевчук // Магістеріум. Зб. наук. пр. – К.: НУ «Києво-Могилянська академія», 2010. – Вип. 38: Літературознавчі студії. – С.63–74.
17. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. [сост. К.Королев]. – М. – СПб., 2005. – 608 с.
18. Прислів'я та приказки [упор. М. Пазяк]. – К., 1989. – 480 с.
19. 100 найвідоміших образів в українській міфології [упор. В. Завадська]. –К.: Орфей, 2002. – 448 с.