Єдність усього живого у збірці віршів «Листя трави»

Єдність усього живого у збірці віршів «Листя трави»

Вітмен — реформатор американської поезії. У збірці віршів «Листя трави» (1855-1891) ідеї близькості до природи взяли космічний характер; будь-яка людина і будь-яка річ сприйняті священними на тлі нескінченної в часі і просторі еволюції Всесвіту. Почуття спорідненості з усіма людьми і всіма явищами світу виражено за допомогою перетворення ліричного героя в інших людей і неживі предмети. Вітмен — співак «світової демократії», всесвітнього братства людей праці, позитивних наук, любові і товариства, які не знають соціальних кордонів. Новатор вільного вірша. У назві книги «Листя трави» криється центральна ідея всього світовідчуття Волта Вітмена — почуття спільності, єдності всього, що існує у Всесвіті. В ній звершується вічний коловорот, перехід матерії з одного стану в інший, а раз так, то все пов’язано ланцюжком «нескінченної спільності». Скромне листя трави, що з’являється з-під землі щовесни, і стає символом цього коловороту, цього невичерпного життя, адже ніщо не щезає зовсім — знищення немає, є вічне оновлення.І себе, і свою поезію Вітмен розглядає насамперед як частину цієї величезної єдності.Пліч-о-пліч із цим відчуттям всезагального зв’язку в поезії Вітмена постійно живе почуття безмежності світобудови, нескінченності простору й часу, космічної масштабності. Поет оперує категоріями вічності, рахує на мільйони, людина для нього — ланка в нескінченному ланцюгу предків і нащадків. У світі Вітмена не важливі расові, національні або майнові розбіжності, людина — насамперед пасажир зоряного корабля під назвою Земля.

Сповіщаючи, що для нього  на землі не існує нічого чужого і що йому однаково близькі всі  люди, незалежно від їх соціального  статусу, раси, статі, конфесії тощо, Вітмен постає поборником соціалістичної ідеї в найбільш узагальненому формулюванні. Разом з тим він усвідомлює себе і містиком, який передбачав епоху, коли всі конфлікти, протиріччя і відмінність зникнуть, так що життя стане нескінченно складним, мінливим, але цілісним організмом, «електричним тілом», як сказано в одному з його віршів. Тілесність, речовинність, інтерес до матеріального, який ніколи не слабшає, фізична зовнішність явищ і завзяте неприйняття всього умоглядного складають важливу особливість поетичного світу «Листя трави».

Оспівуючи життя, природу, кожну  пересічну людину, її працю, Вітмен прагнув створювати прості, доступні за своєю формою вірші. Основною думкою збірки «Листя трави» є філософська думка про природну рівність усіх людей. Поет звертається до образу трави як символу загальної рівності. Тематика віршів різноманітна. Цикл «Діти Адама» репрезентує інтимну лірику. У багатьох поезіях наполегливо проводиться думка про рівність, однаковість всіх людей. Слово «ідентичність» — однаковість, тотожність — улюблене слово поета. Ця думка знайшла своє яскраве втілення в рядках, присвячених неграм. Поет засуджує рабовласництво. Тема природи також притаманна ліриці Вітмена; у багатьох віршах вона є провідною. Для поета природа — це «диво». «Диво» — кожний куточок природи, кожна стеблинка трави, кожна мурашка, навіть «звичайна ропуха» і миша. Не обминув Вітмен теми, яка хвилювала багатьох американських письменників (Лонгфелло та ін.), — це доля тубільного населення Північної Америки, тобто індіанців. Вона є головною у віршах «Донька Інки» та «Оцеола». Поема «Коли бузок розцвів торік у моєму дворі» — це жалобна пісня, присвячена загибелі президента. Створюючи її, поет не намагається відтворити конкретний образ Лінкольна, розповісти про звершення цього видатного діяча чи змалювати обставини його смерті.

Звідси випливає друге  ключове поняття Вітмена — рівність усіх людей. Мріючи про ідеальну демократію майбутнього, Вітмен бачив її зародки в сучасній йому Америці простих трудівників. Цю Америку поет нерідко протиставляє європейським країнам, де збереглися реакційні режими. Водночас він не закриває очі на пороки, якими вражене американське суспільство.