Автобіографічна основа «странствованій» Василя Григоровича-Барського

За всієї  відданості християнству, Григорович-Барський не був фанатиком. У його описах нема осуду обрядів і звичаїв юдаїзму  чи ісламу. Навіть спостережений випадок  прозелітизму, який гостро засуджують представники всіх релігій, він описав спокійним тоном й без нарікань, а швидше - з легким гумором. Одинадцятого жовтня 1726 року український мандрівник став свідком, як він пише, "чину переведення  з віри християнської у турецьку віру". Над колишнім християнином виконали обряд "переведення", потім  його посадили на гарного коня і  почесно возили містом вигукуючи  й ударяючи в тимпан. Процесію очолював агарянин, який вимагав дарів (бакшиш) від усіх зустрічних християн і євреїв та віддавав їх новопосвяченому.

В цих  описах українського паломника відчувається повага і до юдейських святинь. Так, 16 жовтня він відвідав місце, де колись стояв храм, який збудував цар Соломон. Це місце Григорович-Барський з пошаною  назвав "святилищем Соломона", водночас згадуючи історію і "велике зруйнування  Єрусалима" та забудову румовищ новими будівлями. Біля мечеті Омара він  побачив сторожу, яка забороняла "входити усім, хто був іншої  віри, крім магометанської". Автор  мав схильність коментувати побачене: чи то вулична сцена, чи розмова, чи цікавий краєвид. Він старається в усьому помітити риси позитивного, оцінюючи людей не за їхньою вірою, а за приязними взаєминами. Але  оця позитивістська налаштованість Григоровича-Барського не була безмежна: він засуджує брутальність, насильство, нетерпимість, лихослів'я. Так, ще коли паломники наближалися до Єрусалима і, побачивши Емаус, замилувались його краєвидом та пригадували євангельську розповідь про те, як у цьому місці учні Христа впізнали воскреслого Ісуса під час ламання хліба, несподівано на них напали з дрючками вимагачі бакшиша. "О, роде невірний і розбещений, - скаржиться наш мандрівник. - По-правді невірний, бо тримаєшся Магометанського закону, а розбещений, бо не маєш не тільки жодних чеснот, але й ніякої людської моралі, ні звичаю; якби хто захотів описати їхнє нелюдське життя та звичаї, то стало б моторошно не лише тому, хто пише, але й тому, хто читає" (запис зроблено 29 вересня 1726 р.).

Якщо  в українській літературі багато попередніх паломницьких описів Єрусалима  мали повчально-дидактичний стиль, якщо їх автори звертали більшу увагу  на релігійні аспекти побаченого, то описи Григоровича-Барського  рясніють особистими враженнями, пізнавальними  моментами. Він виявляє якесь  особливе замилування старовиною та із захопленням описує кожне місце, про яке раніше тільки читав або  чув. Навіть сам перелік місць, які  він відвідав у Єрусалимі та його околицях, може здивувати читача, і  то не лише тогочасного, а й нинішнього.

Ось основні  місця, які побачив, описав, а деякі  й зарисував  наш мандрівник від  середини жовтня до кінця грудня 1726 року: дім Якима й Анни - батьків  Діви Марії; рів Єрусалимський - місце  вбивства першодиякона Степана; Кедронський потік, уздовж якого наш мандрівник ходив неодноразово; Єлеонська гора, яку він пройшов у різних напрямках та описав, як вона була забудована: "Будинки, що стоять на вершині гори, добре збудовані, там і мечеть турецька стоїть, у ній турки Богу моляться, а також навколо росте багато оливкових дерев"; дім святої Мелани Римлянки; Гефсиманський сад; гробівець Богородиці Марії - особливо улюблене місце паломництва нашого мандрівника; Силоамська купіль і стовпи Силоамські; гора Сіон; дім Заведея; гробівці Давида і Соломона; чисельні єрусалимські брами в мурах Давида і Соломона, Єзекії й Манасії, Ірода Агриппи та імператора Адріяна; монастир святого Дмитра, в якому український мандрівник зустрів чимало "хаджіїв" з Царгорода, Греції, Вірменії та слов'янських країн; монастирі Святого Георгія, Святого Сави, Пророка Іллі, Чесного Хреста та інші; Давидові ставки; річка Йордан, Мертве море, Вифлеєм, гріб Рахилі та низку інших видатних місць. Навіть сучасний турист "на колесах" навряд чи встигнув би побачити так багато, як цей допитливий київський хлопець, ходячи всюди пішки. Звичайно, тут мали значення такі обставини як молодість мандрівника (тоді йому було тільки 25 років), його освіта, добра обізнаність у Біблії, світській та церковній історії, географії, доброзичливе ставлення до представників різних народів та етнічних груп, релігійна віротерпимість. В його описах нема ні расового, ні національного упередження. Нарікання й критика Григоровича-Барського адресовані лише тим, хто був брутальним, вимагачем та невіруючим. Причому віру в Бога паломник пов'язує не виключно з християнством, але й з юдаїзмом та мусульманством.

Цей дивовижний демократизм світоглядних переконань Григоровича-Барського віддзеркалив, очевидно, атмосферу толерантності, яка панувала в його альма-матер - Києво-Могилянській академії, а також, не виключено, і в його родині. Уже  в той час Київ був різнонаціональним  і різноконфесійним містом, дух якого налаштовував як корінний народ - українців, так і новоприбулих до співпраці й взаємоповаги.

 Григорович-Барський не був священиком, але добре знав церковні обряди, які побутували в його краю. У Богослужіннях в єрусалимських храмах, які він одвідував, завважував місцеві особливості, відмінні від тих, що були поширені на Батьківщині. Його дивує, що під час урочистих свят, коли до храмів приходить більше людей, ніж звичайно, перед ворітьми араби збирають з віруючих щось на зразок данини або мита ("мзду") і не пропускають нікого, хто не дав їм грошей. А першого січня 1727 року в храмі Воскресіння Христового під час Служби Божої зауважив, що архієпископи служили Святу Літургію без митр. Особливе зацікавлення в паломника викликала поява вогню в цьому ж храмі під час передпасхального Богослужіння. Він, очевидно, вірив у його надприродну силу, але спостеріг, що при храмі є люди, які мають кам'яні кресала, викрещують іскри, запалюють свічки і спричиняють появу цього загадкового вогню. В одних випадках український мандрівник демонструє поміркований, раціональний підхід до подібних чудес, а в інших - підвищено емоційний. Це, очевидно, було зумовлено його ґрунтовним знанням природних явищ, як і вразливою поетичною вдачею.

                                                   

                                                      Висновки

     Життєва історія Василя Григоровича-Барського схожа на сюжет захоплюючого пригодницького роману. Син поважного київського купця, щоб вступити до Києво-Могилянської академії, таємно від батька з’явився до її префекта Феофана Прокоповича, який і зарахував хлопця в бурсу.

     Його неодноразово били й грабували, незвичний клімат ставав причиною тяжких захворювань, що врешті-решт і вкоротило віку мандрівникові. Давалася взнаки ще дитяча травма лівої ноги. Якщо не мав грошей і харчів – жебракував, жив на пожертви. Коли не було за що їхати, просив, аби дозволили примоститися на відкритій палубі корабля.

       Якщо з’являлися проблеми з в’їздом до чужої країни, перетворювався на “убогого турецького подорожнього”, видавав себе за дервіша — жебрака-ченця, що йде поклонитися могилі пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі перетворювався на ревного католика, в арабських країнах — на правовірного мусульманина. Випадкових попутників називав “єдиноутробними братами”, а з Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, щоб приховати своє походження. Якось для порятунку життя йому навіть довелося прикинутися юродивим.

      Один тільки список країн, в яких побував Василь Григорович-Барський, займе чимало місця. Тут і Європа — Болгарія, Угорщина, Румунія, Молдавія, Австрія, Італія, Греція, а потім Близький Схід — Палестина, Сирія, Аравія, Туніс, Єгипет.

       Першим містом в Єгипті, яке відвідав мандрівник, стала Розетта. Пізніше там знайдуть знаменитий Розетський камінь, за допомогою якого вдасться розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Але на той час то були -«неведомо какие письма: сабли, луки, рыбы, человечьи головы, руки, ноги, топорки, а иного и знать нельзя, видимая и невидимая, а сказывают, будто некая мудрость учинена». Біля Каїру його вразили «рукотворні гори» — величні піраміди.

У Дамаску  Григорович-Барський прийняв чернечий сан від антіохійського патріарха Сильвестра (1734 р). Шість років прожив він на острові Патмос, де святий Іоанн написав своє «Откровення».

     Історію своїх подорожей Григорович-Барський виклав у записках, що разом з багатьма ілюстраціями зберігались спочатку у його матері, яка давала їх переписувати усім охочим.

А на Подолі залишилося багато перлин брата мандрівника  – видатного архітектора Івана  Григоровича-Барського, і серед них  знаменитий фонтан «Самсон» на Контрактовій площі.

     У 1747 році Василь Григорович-Барський повернувся до Києва, де невдовзі помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      

                      Список використаної літератури:

1.Барсуков Н. П. Жизнь и тр. В. Г. Барского. СПб,1885

2.Греков Ф. Жизнь и странствования  Василия   Григоровича - Барского.

СПб., 1892

3.Історія української літератури. Том другий. Київ, «Наукова думка», 1967

4.Родаченко I. Мандрiвки Василя Барського: Документальна повiсть.

 Киïв, 1967.

5.Украïнськi  письменники: Бïобiблiогрфiчний словник. Т. 1. Давня украïнська лiтература (XI — XVIII ст. ст.). Киïв, 1960