Антонімія

   Типовий контекст 3 характеризується значенням  альтернативності ( А або Б).Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані розділовим зв'язком.

   You will see if ye were right or wrong .

   ( A. Cronin, The Harther's Castle.)

   Типовий контекст 4 характеризується наявністю  контрастного тла ( А не є Б, а В, навпроти, є Г). Протиставлені слова вживаються як той самий член речення в двох рівнобіжних конструкціях.

   The whole was big, oneself was little.

   ( J. Galsworthy, The White Monkey.)

   Типовий контекст 5 характеризується наявністю  простого спільного вживання і не має чітко вираженої структурної формули. Протиставлювані слова вживаються як різні члени речення в межах одного або двох речень, зв'язаних за змістом.

   In its great presence our small sorrows creep away, ashamed.

   (J. K. Jerome, Three Men in a Boat.)

   Особливою формою типового контексту 5 є спільне  вживання двох взаємо різних дій як однорідні члени речення.

   I've lost and won more lawsuits than any man in England.

   ( W. M. Thekeray, Vanity Fair.)

   Важливо відзначити, що кожна пара антонімів регулярно протиставляється в одному або декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічності служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерно майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполученості двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім.

   Цікаво зазначати, що афіксальні антоніми утворяться шляхом безпосереднього приєднання до слова негативного афікса. У цьому і складається відмінність афіксального антоніма від кореневого. Єдиним регулярним засобом афіксального утворення слів-антонімів є негативні префікси un-,in-( il-, im-, ir-), dis-. Всі інші негативні суфікси утворять лише окремо антонімічні пари, що порівняно рідко вживаються в антонімічних контекстах. У сучасній англійській мові не існують слова, до яких можна створити антонім шляхом безпосереднього приєднання до нього, наприклад, негативного суфікса – less.

   У зв'язку з викладенним матеріалом представляється можливим затверджувати, що в антонімах різного кореня антонімічна характеристика не має формального вираження і закріплюється в результаті використання слова в типових антонімічних контекстах. Інакше обстоїть справа з афіксальними антонімами. У слів антонімічна характеристика з'являється в результаті приєднання префікса, що і є її формальним носієм. Саме завдяки префіксові дане слово здобуває значення, протилежне значенню слова, що має той же корінь, але не має префікса. Корінь слова з негативним префіксом як би антонімічний своєму слову. Негативне або антонімічне значення префікса закріплюється за ним у результаті вживання його в такому значенні. Заперечення шляхом приєднання негативного префікса якісно відрізняється від заперечення за допомогою негативної частки. Приєднуючись до слова, префікс робиться складовою частиною цього слова, значення його зливаються зі значенням кореня в єдине ціле. Слово з негативним префіксом не тільки означає заперечення значення кореня, але несе в собі твердження протилежного значення. Тому негативний префікс значно повніше виражає заперечення, чим негативна частка. У слова з негативним префіксом заперечення утримується в самому значенні слова. А оскільки заперечення в широкому змісті і є протиставлення, то виходить картина, характерна для слів – антонімів. Таким чином, негативний афікс теоретично може утворювати слово-антонім.

   Окрім цього В.Н. Комісарів звертає увагу на той факт, що в зв'язку з практичною спрямованістю й обмеженим обсягом словника [29; 49] у ньому не знайшло відображення питання значеннєвих зв'язків усередині антонімічної групи, коли її членами є багатозначні слова.

   Тому  при підборі антоніма до багатозначного слова В.Н. Комісарів відзначає, що варто мати на увазі наступне:

   1. У системі значень багатозначного  слова антонімічними є лише  деякі значення.

   2. Наявність у значеннєвій структурі  багатозначного слова – антоніма  ряду не антонімічних значень  не перешкоджає визнанню його  антонімом у сукупності всіх  його значень. Антонімічність, як особлива додаткова характеристика значення впливає на всю значеннєву структуру багатозначного слова. Пряме значення багатозначного слова – антоніма, що є вихідною точкою всієї системи значення даного слова, завжди несе значення антонімічності. Антонімічність переносних значень слова спирається на наявність антонімічного прямого значення, утворити як би своєрідну систему антонімічних значень усередині значеннєвої структури слова.

1. Як правило, багатозначні слова – антоніми мають трохи антонімічних значень. Це обставина не дає можливості використовувати антоніми безпосередньо для розмежування значень усередині багатозначного слова. Однак, облік антонімічного вживання слова допомагає установити границі окремого його лексичного значення.
2. В одного значення слова може бути більш одного антоніма.
3. Одночасне протиставлення декількох слів тому самому значенню слова-антоніма міцно зв'язує всі ці слова в єдину антонімічну групу.

   Однієї  з основних операцій в інтелектуальній  діяльності людини є протиставлення. В думках зіставляє два предмети, явище або їхні ознаки з навколишньої дійсності, людина, якщо це виявляється  можливим, робить висновок про їхнє протиставлення. Уявне протиставлення реалізується в мові через протиставлення слів, що позначають ці екстра лінгвістичні реалії [17; с. 77].

   У синхронному зрізі мови існують такі слова, значення яких протиставляють усі (або майже усі) носії даної мови. Ці слова звичайно називаються антонімами.

   Але протиставлення в мовній діяльності людини безумовно не вичерпується тільки вживанням слів-антонімів. Цілий ряд обставин може послужити причиною протиставлення будь-яких двох слів, навіть синонімів, наприклад: не ока, а очі. У таких випадках говорять про "оказіональним протиставлення" або " контекстуальної антонімії". На жаль, дотепер не визначені границі між антонімією й оказіональним протиставленням. Не існує навіть єдиної думки про те, чи вважати антонімію язиковим або чисто логічним явищем.

   Існує думка що антонімії як категорії  взагалі не існує, що можна протиставляти будь-які два слова і назвати їх антонімами, так що антонімами будуть " стіл - не стіл", а, отже, і " стіл – шафа". Дослідження антонімії утрудняються тим, що не виявляється ніяких точних лінгвістичних критеріїв для визначення антонімічності двох слів. Таким чином, якщо антонімія не є категорією мови як системи абстрактних відносин, то у всякому випадку її, як одного з типів семантичної кореляції плану змісту входить у компетенцію науки про мову, а точніше, семантичної типології мов.

   Отже, щоб провести границю між антонімією й оказіональними протиставленнями, іншими словами, щоб відповісти на запитання: "які слова варто називати антонімами", необхідно насамперед установити, який з компонентів значення слів антонімічної пари мовою містить потенційну здатність протиставлення в мові саме цих двох слів. Загальне лексичне, або функціональне значення, виведене в лексичній сполученності слів, у випадку антонімії не несе в собі протиставлення. Навпроти, лексична сполучуваність антонімів у більшості випадків виявляє велику подібність і завжди можливо підібрати такий контекст, у якому обидва члени антонімічної пари взаємозамінні, причому заміна одного антоніма іншим, повідомляє усій фразі протилежний зміст, наприклад:

   B кімнаті було багато/мало меблів.

   Однак, реалізація в мові розумової установки  системи, що говорить на протиставлення за допомогою, антонімів не обмежено рамками одного висловлення –  другий член антонімічної пари може бути ужитий в іншому, сусіднім висловленні  або навіть може тільки матися на увазі, наприклад:

   Антон: - Дурень ти!

   Петро: - Ні, я розумний!

   Або

   Шварц: - Я був красивий! Навіть розумні  жінки вдавалися у відчай.

   Вираження "навіть розумні" легке добудовується "не говорячи вже про дурний" – і розгортається " не тільки дурні, але і розумні ".

   Треба зазначити, що антонімічні відносини  існують у межах різних частин мови, але в найбільше яскраво вираженому виді вони представлені якісними прикметниками. Семантичні відносини прикметників, у тому числі й антонімічні, варто вивчати через їхню сполученність з іменниками [21; с.143].

   Таким чином, антоніми в самому загальному виді визначаються як слова, що мають протилежне значення. Однак більшість прикметників багатозначні, тобто мають кілька елементних значень – лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), тому традиційне визначення слів антонімів справедливо тільки для однозначних прикметників. А один і той же багатозначний прикметник може мати одночасно кілька антонімів, що співвідносяться з різними його значеннями, наприклад:

   Bright – 1.Dull ( paint )

• 2. Dim ( stare )
• 3. Gloomy (day )
• 4. Dark ( window )
• 5. Stupid ( pupil )

   Однак, не всі ЛСВ багатозначного слова  можуть утворювати антонімічні позиції. Майже всі дослідники, що вивчають антонімію прикметників, вважають, що вона властива тільки якісним прикметником. Але виділити якісні прикметники, відрізнити їх від відносних не завжди легко. Вирішальним критерієм є семантичний. Розходження між якісними і відносними прикметниками полягає в тому, що якісні прикметники характеризують об'єкт по внутрішніх і зовнішніх властивостях: за формою ( long – short ), по кольору ( white – black ), по величині ( small – large ), тобто це семантика – граматична група прикметників ознаки, що позначає, що можуть мати кількісну характеристику. Відносні прикметники, будучи назвами властивостей, що характеризують відношення одного предмета до іншого, позбавлені такої характеристики. Крім того, якісні прикметники мають ступінь порівняння. Ознакою якісних прикметників є їхня здатність утворювати антонімічні кореляції. Щоб краще визначити сутність антонімії, необхідно розрізняти два типи протиставлення серед антонімів. Для визначення різниці між ними необхідно оперувати деякими логічними поняттями. Логічні поняття поділяються на порівнянні і непорівнянні . Зміст непорівнянних понять практично не стикаються, і вони не мають " основу для порівняння", наприклад: justice – library. Протиставлятися можуть тільки порівнянні поняття, зміст яких стикаються, в несумісні поняття, наприклад: war – peace, justice – injustice, etc. Такі поняття не ізольовані один від одного, у них є точки дотику, а значить і підстави для порівняння:

   War / Peace – стан суспільства.

   Justice / Injustice – моральні якості.

   Отже, для ефективного дослідження антонімії необхідно підкреслити,що серед протиставних понять розрізняються протилежні (контрарні) і суперечні ( контрадикторні ). Під контрарними розуміються поняття, яких зміст одного не тільки виключає ознаки іншого, але і заміщає іншими несумісними ознаками, наприклад: clever – stupid. Не можна одночасно володіти обома ознаками, тобто бути одночасно і clever і stupid .Логічне заперечення одного з понять не означає однозначного указування на інше. При цьому типі логічного протиставлення чергуються пари: hot – cold, black – white, thick – thin, etc. У понять контрадикторних зміст одного заперечує зміст іншого, не затверджуючи одних – або інших ознак. Контрадикторні поняття цілком вичерпують обсяг відомого класу предметів. Між ними неможливо третє, середнє поняття. Майже всі поняття з погляду логіки будуть входити в сферу антонімії. Контрадикторні поняття являють собою заперечення один одного. На думку Л. А. Новикова вони виражають ослаблену протилежність, не утворити логічної моделі антонімії. Контрадикторну протилежність виражає порівняно невеликий по чисельності клас антонімів. Це так названі комплементарні антоніми, або антоніми, що виражають додатковість. Контрадикторна протилежність, у відмінності від контрарної, - бінарна опозиція. Вона включає тільки два члени, причому заперечення одного члена пари імпліцирує твердження іншого і навпаки. Комплементарні пари доповнюють один одного до єдиного родового поняття ( середнього, проміжного поняття між ними немає ) : dead – living, false – true, etc. Компліментарність варто відрізняти від простої контрадикторності типу: red – not red, young – not young, що не виражає антонімії. Антонімія припускає визначену семантичну близькість між значеннями слів – антонімів. Якщо в наявності є ознаки розходження, то антонімії немає. Звичайно антоніми вживаються в типових контекстах, що мають чітку структурну формулу. Однак не всі слова, уживані в антонімічних контекстах, можна віднести до антонімів, а тільки ті, котрі вживаються в них регулярно, постійно. Може виявитися, що слова вживаються в таких контекстах оказіонально. У цьому випадку ми будемо мати справу з контекстуальною антонімією.

   Like two doomed shipe that pass in storm.

   We had crossed each other's way.

   But we made no sign, we said no word.

   We had no word to say.

   For we did not meet in the holy night

   But in the shameful day.

   ( OSW, vol.2. p.128)