Американський романтизм Джеймс Фенімор

   Серед класиків американського романтизму Джеймс Фенімор  Купер поряд з По — найпопулярніший  у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою  й досі. Щоправда, досить швидко з  письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого — від Дефо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.

   Вдалу загальну характеристику творчості Купера дав  американський літературознавець  Стенлі Т. Вільямс:

   "Не такий  вимогливий до літературної майстерності  як Ірвінг, Купер здобув популярність  зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократії та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом через випадковий збіг обставин, він і власний талант розвинув "насамперед завдяки своїй енергії'". У передмовах, памфлетах, історичних працях і романах він висловлює свої погляди на сучас­ність, використовуючи, як і Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемноном за письмовим столом й у полемічних сутичках і, одначе, залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість думки Купера захоплює нас і досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрівнянний критик бундючної американської демократії, а й неперевершений оповідач, творець наших власних "арабських казок" фронтіру".

   Джеймс  Купер (друге ім'я Фенімор він  узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Вільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з англійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Вільям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою цілиною" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.

   Фронтір за життя Купера просувався все далі на Захід, залишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і  сміливу вдачу першопроходців, про  криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів  в освоєнні "дикого Заходу". Дитиною Джеймс наслухався фольклорних

   оповідок  фронтіру, історій з недавнього минулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігуру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана. Юнак поважав свого самовпевненого і дратівливого батька, "справжнього джентльмена", однак далеко не завжди підкорявся його волі. Батько, незадово-лений навчанням сина у коледжі, бо хлопець більше блукав околицями Єля і читав, ніж вивчав шкільну премудрість, вжив надто радикальних заходів. Пока­рання було круте, як і вдача батька. Восени 1806 р. Джеймс Купер став матросом на торговельному судні "Стірлінг" і здійснив багатомісячне плавання до Англії та назад. Це були важкі дні праці та випробувань для пещеного сина землевласника, дні змужніння й набуття безцінного досвіду моряцького життя, який так знадобився для уславлених морських романів Купера.

   Після служби на торговельному судні у 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офіцерського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора "Шпигуна" і "Лоцмана" допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.

   Батько  Купера помер, коли син саме досяг  повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім'ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману "Пересторога" (1820) з'явився другий — "Шпигун" (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю "Останнього з могікан".

   На зароблені  гонорари письменник разом з родиною  вирушає у подорож по Європі. Співвітчизники проводжають його з великою шаною, як героя, "надію нації". Купери відвідують Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеччину. Особливо вагомим за своїми наслідками було для Купера перебування у Франції, де він прожив три роки. Він став свідком подій Липневої революції 1830 р., познайомився з видатними політиками і митцями країни. Мав можливість, спостерігаючи буремні події в Парижі, робити порівняння

   між відомим  йому з політичного життя своєї  країни і побаченим на власні очі  у Франції. Купера шанували, ним захоплювалися як письменником і як справжнім денді з бездоганним смаком і манерами. А цей світський чоловік працював з нечуваною енергією. Його рука не втомлювалася від писання все нових книжок і статей про подорожі і враження від Європи, природи і культури відвіданих країн, полемічних творів, а головне — романів про життя на кордоні між "цивілізацією і дикістю" — фронтірі, про плавання і пригоди на морі, про європейську історію тощо.

   Повернення  Купера додому не викликало того захоплення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідомлював поступово зростаюче відчуження між ним і співвітчизниками. В 1832 р. він писав одному зі своїх кореспондентів: "Я розі­йшовся зі своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив — покаже час".

   За сім  років його відсутності багато що змінилося у Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Америка з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя — це найкраща, найдемо-кратичніша країна світу. Ці переконання він виклав у книзі епістолярних нарисів "Погляди американців" (1828), яку завершив і видав у Європі. Цей "панегірик американському життю й американській демократії" (Ю. Ковальов) був справжнім пропагандистським твором, як його автор у перші роки перебування в Європі — палким пропагандистом переваг молодої Америки. Та поступово європейський досвід і побачені ним на батьківщині плоди швидкого капіталістичного розвитку настроюють письменника на критичніший лад. У 30-х роках з'являються поряд з художніми творами і публіцистичні, гостро критичного характеру: книга "Лист до співвітчизників" (1834), памфлет "Американський демократ" (1838).

   Власне  і романи 30-х років — критичні і сатирико-публіцистичні. Такий  роман "Монікшш" (1835) і два публіцистичні  романи "Додому" і "Вдома" (обидва 1838). Взірцем для соціально-політичної сатири "Монікинів" була просвітительська сатирична фантастика, передусім "Мандри Гуллівера" Джонатана Свіфта. Описані в цьому романі дві держави — Високостриб і Низькостриб — були прозорою алегорією Англії і США. Купер будував свій сатиричний твір на типовому для того часу протиставленні Старого і Нового Світу. Та якщо для американських ура-патріотів таке протиставлення було завжди на користь Штатів, у автора "Монікинів" дістається "обом сестрам по сережці".

   Сатиричні стріли у "Монікиних" летять в усі "священні" установи, в усі політичні і громадські інституції, якими пишаються дві нації, у представників

   правлячої еліти різних рангів. Та найсуттєвіше полягає в тому, що попри всі зовнішні відмінності двох держав, сатирик бачить їхню глибинну внутрішню спорідненість, своєкорисливість, дріб'язковість, облуду бездуховного існування як високострибів, так і низькострибів.

   Подібна тотальна критика не могла не викликати обурення тих, кого Купер висміював й до кого звертався зі своїми гнівними філіппіками. Атмосфера навколо автора "Монікинів" стає напруженою, навіть подекуди ворожою. Цьому сприяла ще судова кампанія за права на землю Куперстауна і околиць, яку вів письменник і яка не викликала симпатій публіки. Європейські романи письменника, так звана "європейська трилогія" — "Браво" (1831), "Гейденмауер" (1832), "Кат" (1833) теж не мали такого успіху, як "Шпигун" або "Останній з могікан". Цікаво відзначити, що, хоч ці твори були присвячені європейському феодалізму, в них відчувався відгомін сучасного Куперу життя, насамперед американського, ставилися важливі для американської дійсності проблеми.

   Однак, якою похмурою не була б атмосфера навколо  Купера в середині 30-х років, він  продовжує на новому витку творчості  плідну письменницьку діяльність — завершує пенталогію про Шкіряну Панчоху, яку розпочав ще у 20-х роках ("Піонери", 1823; "Останній з могікан", 1826; "Прерія", 1827). У 1840 р. виходить четвертий роман пенталогії "Слідопит", а у 1841-му — останній — "Звіробій". Пізніше з'являються ще три романи, які умовно можна об'єднати темою земельної ренти (ця тема дуже хвилювала письменника і з особистих причин). Він пише ще кілька морських романів, та його слава поступово згасає. Новаторські відкриття в царині історичного та морського романних піджанрів лишилися в минулому. Письменник експлуатує старі прийоми і схеми. Його погляд на американську демократію стає все песиміс-тичнішим, а ліки, які він пропонує для оздоровлення США,— малоефективні або зовсім фантастичні, як, наприклад, створення в країні великої земельної аристократії як підпори добробуту і культури. Художник і мислитель Купер сказав своє, вичерпав свої можливості.

   Романтизм Фенімора Купера несе в собі більшість  прикмет романтизму взагалі. Однак, що дуже важливо й по суті є вирішальним  для письменницької слави автора "Останнього з могікан" для  вагомості його внеску в світову літературу, це наявність в його романтизмі, в його творчості історичного романіста своєрідних американських рис, які робили книжки Купера такими цікавими для читачів і в Америці, і особливо за її межами.

   У прозі  американського майстра можна знайти багато властивого творам європейських романтиків. Це і напружено-драматичний, стрімкий характер оповіді, авантюрна інтрига; контрастні за своїми людськими якостями, переконаннями, вчинками, почуттями постаті персонажів-антагоністів —

   ідеалізація позитивних героїв, їхньої поведінки  в екстремальних і звичних, буденних ситуаціях, їхніх високих шляхетних  почуттів, з одного боку, та згущення зла, всього негативного у фігурах  їхніх суперників — з іншого; присутність елементів сентиментальності та мелодраматизму; дуже часті розгор­нуті поетичні картини природи, часто сповнені стихійної сили і бурхливої динаміки або ідилічного прозорого спокою; схильність до надто докладних і чуттєво забарвлених описів архітектури, побуту, одягу, звичаїв і, певна річ, портретів діючих осіб романної історії. Щоправда, Купер не цікавився середньовіччям (його для американців не існувало), у нього практично нема фантастики і містики, готичних жахів, хоча страшного й кривавого не бракувало і в його творах. Та згадані романтичні елементи, як і типові художні прийоми, форми, сюжетні та образні структури набували під його пером нового, свіжого характеру, ставали по-новому цікавими завдяки американському історичному, природному, побутовому матеріалу, який автор естетично перевтілював у дусі романтизму.

   Як уже  не раз згадувалося, для романтизму, особливо на його ранньому етапі, типовими були конфлікти між ідеалізованим  минулим і буржуазним сьогоденням, між прекрасним природним у людині та її життєвому середовищі і тим, що холодно, логічно, жорстоко творять  прогрес, технічна цивілізація, несучи з собою загострення грошових стосунків і суперечностей, знищуючи природу, розчавлюючи стару патріархальну моральність, звичаї, норми існування і їхніх носіїв своєю "залізною п'ятою". У перших американських романтиків Ірвінга, Готорна ці конфлікти вельми виразні. В Купера, мабуть, найвиразніші ще й тому, що він у своїй творчості приділив багато уваги трагічній долі американських аборигенів-індіанців. У нього дуже сильно змальовано саме американське винищення природи континенту і при­родного життя його справжніх власників — червоношкірих тубільців. Купер-гуманіст всією душею співчуває їм, Купер-історичний оптиміст і тверезо мисляча людина розуміє, що прогрес не зупинити, що білі прибульці з їхньою енергією, рухливістю, працьовитістю вже одержали перемогу і до старих форм життя нема зворотного шляху. Це надає романтичному конфлікту між старим і новим у його творах живої суперечливості, реалістичної переконливості і такого правдивого драматизму.