Законодавча та нормативна основа охорони праці в галузі. Управління охороною праці на підприємствах галузі

Лекція № 1.

Законодавча та нормативна основа охорони праці в галузі. Управління охороною праці на підприємствах  галузі.

 

Законодавство України про  охорону праці являє собою  систему взаємозв’язаних нормативних  актів, що регулюють відносини у  галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних  і лікувально-профілактичних заходів  та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається  із загальних законів України  та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони  праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України  та Закон України «Про охорону  праці».

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція  України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

У Конституції України, прийнятій  на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.¹, підкреслюється, що людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55).

Кодекс законів про  працю (КЗпП) України² проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони  праці розглядається не лише у  главі ХІ «Охорона праці» Кодексу  законів про працю³. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).

Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю і працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці»⁴, дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя й здоров’я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки і гігієни праці та виробничого середовища; встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону  праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються такі економічні методи управління охороною праці:

• обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків (ст. 5);
• збереження середнього заробітку за працюючим за період простою в разі відсторонення його від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого або для людей, які його оточують (ст. 6);
• виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст. 6);
• безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими й шкідливими умовами (ст. 7);
• безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими й небезпечними умовами (ст. 8);
• відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я працівника (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, а також моральної шкоди (ст. 9).

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці покликані  забезпечити такий рівень організації  праці на підприємстві й такі технічні рішення з охорони праці для  всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали  б вплив на працівників небезпечних  виробничих факторів, а також виключали б або зменшували б до допустимих норм вплив на робітників шкідливих виробничих факторів.

До організаційних заходів  з охорони праці належать: правильна  поведінка працівників, чітке й  своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони  праці (ст. 18); правильне планування робочих місць; правильна організація праці; застосування безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці  є: застосування технічно досконалого  та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів  колективного захисту (огорож, запобіжних пристроїв, блокування сигналізації, системи  дистанційного управління, спеціальних засобів).

Санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих  місцях, визначення конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних  документів.

Лікувально-профілактичними  заходами щодо охорони праці є  відповідні попередні та періодичні медичні огляди працівників; переведення  працівників на легшу роботу за станом здоров’я; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці; відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування; особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності»⁵ і Закон «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»⁶.

Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності»  регулює взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків;
• роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон  проголошує:

• обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;
• сплату страхових внесків лише роботодавцями;
• формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;
• управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;
• економічну заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;
• надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Крім законодавчих актів  України, правові відносини у  сфері охорони праці регулюються  підзаконними нормативними актами: указами  і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

 

 

Державні нормативні акти з охорони праці

Спеціальними законодавчими  актами є державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП). Це — правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Вимогам нормативних актів  з охорони праці мають відповідати:

• умови праці на кожному робочому місці;
• безпека технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання й інших засобів виробництва;
• стан засобів колективного та індивідуального захисту;
• санітарно-побутові умови.

Державні нормативні акти з охорони праці залежно від  сфери дії поділяються на міжгалузеві  та галузеві.

Міжгалузевий нормативний  акт про охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Таблиця 6.1

 

ДЕЯКІ МІЖГАЛУЗЕВІ  НОРМАТИВНІ АКТИ

Позначення   нормативного акта	Назва   нормативного акта
ДНАОП  0.00-4.03.93	Положення про  розслідування та облік нещасних випадків
ДНАОП  0.00-4.04.93	Положення про  порядок накладання штрафів на підприємства, установи й організації за порушення нормативних актів про охорону праці
ДНАОП  0.00-4.21.93	Типове положення  про службу охорони праці
ДНАОП  0.00-4.09.93	Типове положення  про комісію з питань охорони  праці підприємства

 

Галузевий нормативний акт  про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

ДНАОП 7.1.00-1.01-96 (НПАОП 52.0-1.01-96) Правила охорони праці для  об"єктів роздрібної торгівлі.

 ДНАОП 7.1.00-1.03-96  Правила охорони праці при експлуатації баз, складів і сховищ, виконанні вантажо-розвантажувальних робіт на об’єктах оптової торгівлі

      НПАОП 52.0-7.02-80 Типовые отраслевые нормы бесплатной выдачи специальной одежды, специальной обуви и других средств индивидуальной защиты работникам государственной торговли

НПАОП 52.21-1.02-77 Правила техники безопасности и производственной санитарии на плодоовощных предприятиях

НПАОП 52.47-1.02-96 Правила охорони  праці для підприємств книжкової  торгівлі

НПАОП 52.47-1.02-96 Правила охорони  праці для підприємств книжкової  торгівлі

НПАОП 52.72-1.09-97 Правила охраны труда при работах по установке, ремонту и техническому обслуживанию бытовой радиоэлектронной аппаратуры

НПАОП 52.72-1.09-97 Правила охорони  праці при роботі щодо установлення, ремонту і технічного обслуговування побутової радіоелектронної апаратури

 Інструкція з охорони  праці для касира торгівельного  залу

 Інструкція з охорони  праці для продавця непродовольчих  товарів

 Інструкція з охорони  праці для продавця продовольчих  товарів

 Інструкція з охорони  праці для продавця м’ясних  продуктів

 Инструкция по технике безопасности по обращению с контрольно-кассовым аппаратом

НАОП 5.1.11-1.12-79 Правила техники безопасности и производственной санитарии на предприятиях розничной торговли

 

Управління охороною праці на підприємствах галузі.

Управління — це сукупність дій, спрямованих на підтримання  та поліпшення функціонування об’єкта  відповідно до існуючої програми чи мети функціонування. У процесі управління орган управління одержує певну  інформацію про стан об’єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким здійснюється вплив на об’єкт управління.

В узагальненому вигляді  процес управління охороною праці повинен  передбачати такий алгоритм дій, виконуваних за замкнутим циклом: діагностику (аналіз та оцінку) стану системи прогнозування виробничого ризику й можливих наслідків планування запобіжних заходів прийняття управлінських рішень; організацію виконання; контроль за виконанням, процесом виробництва і діями персоналу діагностики.