Законодавча і нормативно-правова база пожежної безпеки

Зміст

Вступ

1. Законодавча і нормативно-правова база пожежної безпеки
2. Сутність та види горіння. Зони та класи пожеж
3. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Висновок 

Список  використаної літератури

 

 

 

Вступ

 

Пожежна безпека  – стан об’єкта, при якому з  регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних  факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами  пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну  безпеку”.

Відповідно  до положень Закону України "Про  пожежну безпеку" (статті 4 - 7) Правила  пожежної безпеки в Україні є  обов'язковими для виконання всіма  центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об'єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії  тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.

Забезпечуючи  пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами  улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання  спеціальних установок", нормами  технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери  їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

 

 

Законодавча і нормативно-правова  база пожежної безпеки

 

Забезпечення  пожежної безпеки – невід'ємна частина  державної діяльності щодо охорони  життя та здоров'я людей, національного  багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну  безпеку" та інші закони України, постанови  Верховної Ради України, укази і  розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження  Кабінету Міністрів України; рішення  органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Відповідно  до Державної програми забезпечення пожежної безпеки на 1995 – 2000 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України  від 03.04.95 №238, та згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних  актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 04.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено біля 360 найменувань  документів різних рівнів та видів. За рівнем прийняття і дії реєстр виділяє 8 груп таких актів:

1. Загальнодержавні акти. До них відносяться: "Закон України про пожежну безпеку", від 17.12.93; НАПБ А.01.001–95 "Правила пожежної безпеки в Україні", від 14.06.95, та "Правила пожарной безопасности в лесах СССР", від 18.06.71.
2. Міжгалузеві. До документів цього типу віднесено 42 нормативні акти з пожежної безпеки. До цих актів, зокрема, увійшли НАПБ Б.02.001–94 "Положення про державну пожежну охорону", НАПБ Б.07.001–94 "Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації”, а також інші правила, положення інструкції та настанови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов'язкові для виконання в усіх галузях виробничого та невиробничого середовища. До цієї ж групи входить дуже важливий нормативний акт, який використовується для визначення рівня пожежної небезпеки об'єкта НАПБ Б.07.005–86 "Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности" ОНТП 24–86.
3. Галузеві нормативні акти. Вимоги цієї групи документів з пожежної безпеки розповсюджуються на окрему галузь. В реєстрі нараховується 109 таких нормативних актів.

Серед них:

• НАПБ В.01.033–86/140 "Правила пожежної безпеки для підприємств електронної промисловості";
• НАПБ В.01–034–99/111 "Правила пожежної безпеки в компаніях, на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі України";
• НАПБ В.01.047–95/930 "Правила пожежної безпеки для закладів, підприємств та організацій культури".

4. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія яких поширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьому розділі 102 документи.

5. Міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки. До них відносяться деякі стандарти системи стандартів безпеки праці СРСР, а також галузеві стандарти СРСР (ГОСТы), які стосуються пожежної безпеки. Всього до цієї групи належать 46 стандартів, серед яких:

• ГОСТ 12.004 – 91 ССБТ "Пожарная безопасность. Общие требования";

• ГОСТ 12.1.010 – 76 ССБТ "Взрывобезопасность. Общие требования";
• ГОСТ 12.4.009 – 83 ССБТ "Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание";
• ГОСТ 12.1.044–89 "Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения", положення якого безпосередньо використовується при аналізі рівня пожежної небезпеки об'єкта ( див. блок 2 мал.4.1).

6. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки. Ця група нараховує біля 20 стандартів, у тому числі ДСТУ 2272-93 “Пожежна безпека. Терміни та визначення”, а також стандарти на окремі види обладнання для пожежогасіння.

7. Галузеві стандарти з питань пожежної безпеки (усього 22 найменування) містять вимоги та технічні умови щодо окремих видів обладнання, яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, а також гасіння пожеж, які виникають у специфічних умовах конкретної галузі.
8. Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки. Група нараховує 18 документів, серед яких: СниП 2.01.02–85 “Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений”; СниП 2.04.05–86 “Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха”; СниП 2.04.09–84 “Противопожарная автоматика зданий и сооружений”;

- СТСЭВ 5062 – 85 “Пожарная безопасность в строительстве. Предел огнестойкости конструкций. Технические требования к печам” і т. ін.

Окрім документів, що увійшли  до вище згаданого реєcтру нормативних  актів з питань пожежної безпеки  і безпосередньо стосуються тільки цих питань, існує ряд нормативних  актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила будови електроустановок. Електрообладнання  спеціальних установок”, які визначають класи пожежонебезпечних і вибухонебезпечних  зон (див. блок 4, мал.4.1) та вимоги до типу виконання електрообладнання, що має  використовуватись у відповідних  умовах.

 

 

 

Сутність  та види горіння. Зони та класи пожеж.

 

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка  супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світінням.

Для виникнення горіння  необхідна одночасна наявність  трьох чинників - горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина та окисник  повинні знаходитися в необхідному  співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном “горюче середовище”. Це – середовище, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини та окисника, поділяються на бідні і багаті. В бідних мають місце надлишок окисника, у багатих – горючої речовини. Для повного згорання необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. При недостатній кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. При цьому також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згорання – оксид вуглецю (СО) , який може привести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід відмітити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену тощо), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.

При гомогенному  горінні речовини, що вступають в  реакцію окислення, мають однаковий  агрегатний стан – газо- чи пароподібний.

Якщо початкові  речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз  в горючій системі, то таке горіння  називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я. Найбільш загальними властивостями  горіння є здатність осередку полум’я пересуватися по всій горючій  суміші шляхом передачі тепла або  дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим тепло – дифузійним механізмом.

 Згідно ГОСТ 12.1.004-91 (1999) ССБТ. «Пожарная безопасность. Общие требования»: «Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – сукупність властивостей, які характеризують їх здатність до виникнення й розповсюдження горіння. Наслідком горіння, у залежності від його швидкості та умов протікання, можуть бути пожежа (дифузійне горіння) або вибух (дефлаграційне горіння попередньо перемішаної суміші горючого та окисника)».

За походженням  та деякими зовнішніми особливостями  розрізняють такі форми горіння:

спалах –швидке загоряння горючої  суміші без утворення стиснутих  газів, яке не переходить у стійке горіння;

займання  – горіння, яке виникає під  впливом джерела запалювання;

спалахування  – займання, що супроводжується  появою полум’я;

самозаймання  – горіння, яке починається без  впливу джерела запалювання;

самоспалахування  – самозаймання, що супроводжується  появою полум’я;

тління –  горіння без випромінювання світла, що , як правило, розпізнається за появою диму.

Залежно від  агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин  і матеріалів, пожежі за ГОСТ 27331-87 поділяються  на відповідні класи та підкласи:

клас А - горіння  твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В  – горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С  –горіння газів;

клас Д  – горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних  сполук (підклас Д3);

клас Е  – горіння електроустановок під  напругою.

 

Категорії приміщень і  будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою

Основою для встановлення нормативних  вимог щодо конструктивних та планувальнихх  рішень на промислових об’єктах, а  також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого  призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки  об’єкта, що визначається кількістю  і пожежонебезпечними властивостями  речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням  особливостей технологічних процесів розміщених в них виробництв.

Відповідно до ОНТП24-86 (НАПБ Б 07-005-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є  наявність в них речовин з  певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначання категорії є надмірний тиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Категорія А (вибухонебезпечна)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі  речовини, матеріали здатні при взаємодії  з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А  та Б.

Категорія Г 

Негорючі речовини та матеріали  в гарячому, розжареному або розплавленому  стані, процес обробки яких супроводжується  виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або  утилізуються як паливо.