Захист від іонізуючих випромінювань

Міністерство освіти і  науки України 
Кіровоградський національний технічний університет. 
Кафедра екології і ОНС

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни:

«Охорона праці»

на тему:

«Захист від іонізуючих випромінювань»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент групи  ЕО-09

                                                                                                     Лозовський С.

         Перевірив:

                                                                                                          Оришака В.О

 

 

                                                       Зміст:

1. Вступ …………………………………………………………………….3
2. Нормування радіаційної безпеки………………………………………5
3. Захист від іонізуючих випромінювань…………………………..……7
4. Висновок……………………………………………………………….12
5. Список використаної літератури……………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

 

Раніше вже було коротко  розглянуто явище радіоактивності  як природного феномена. Як відомо, радіоактивне випромінювання було відкрито А. Беккерелем. Згодом М. Складовська-Кюрі і П. Кюрі відкрили радіоактивність. Явище радіоактивності, як і самі радіоактивні елементи, почали широко використовувати в різних сферах господарської діяльності. Вершиною наукових пошуків стало відкриття  штучного поділу радіоактивних елементів  і, що найбільше привабило дослідників, енергії, яка виділяється при  цьому. Саме її "приборкати" і примусити  служити людству поставили собі за мету науковці. Щоправда, спочатку у  вигляді двох атомних бомб, які  було скинуто на жителів японських  міст Хіросіма і Нагасакі у 1945 р.

Доречно згадати ще про  одне відкриття кінця XIX ст. — отримання  В. Рентгеном так званих Jf-променів, названих у подальшому рентгенівським випромінюванням. На відміну від  штучної радіоактивності останнє  явище з перших його днів людство  почало інтенсивно використовувати  для своїх потреб. Нині це один з  поширених методів діагностики  ряду захворювань і лікування  певних хвороб. Разом з тим дослідники невдовзі з'ясували і шкідливу дію  на організм людини рентгенівського  випромінювання у великих дозах  і були першими жертвами його застосування. Серед рентгенологів на той час  частими були пухлини шкіри на зап'ястках і пальцях рук, саркоми  кісток та інші онкологічні захворювання, променеві виразки на пере-опромінених  ділянках шкіри.

До відкриття рентгенівських променів безпосередній стосунок мав  відомий український учений-фізик  Іван Пулюй.

Отже, необхідно було вжити  адекватних заходів для захисту  від переопромінення, що й було зроблено в короткий термін. Використання ефективного  захисту від рентгенівського  опромінення сприяло тому, що професійний  рак у рентгенологів практично  зник (згадаймо приклади із сонячною радіацією). Тут знову наголошуємо, що має  бути певна міра, межа, перевищувати яку неприпустимо. І вона має бути достатньою для захисту людської популяції. Саме в цьому напрямку і здійснювалися дослідження щодо нормування радіаційної безпеки впродовж багатьох десятиріч після того, як радіацію було поставлено на "службу людині".

У цьому зв'язку становить  інтерес ретроспективний аналіз розвитку нормування, викладений Л. Тейлором у статті "Роль логічних суджень  у досягненні захисту від радіації" (Див.: Бюлетень МАРАТЕ. — Кн. 22. —  №1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Нормування радіаційної безпеки здійснюють для таких категорій осіб:

А (персонал) — особи, які  постійно або тимчасово працюють безпосередньо з ДІВ;

Б (персонал) — особи, які  безпосередньо не зайняті на роботах  з ДІВ, але у зв'язку з розташуванням  робочих місць у приміщеннях  та на промислових майданчиках об'єктів  з радіаційно-ядерними технологіями можуть додатково опромінитись;

В — населення загалом.

Окрім наведених лімітів  для персоналу категорії А  НРБУ-97 встановлено такі допустимі  рівні:

• надходження радіонуклідів  через органи дихання;

 

 

Примітка, а — розподш  дози опромінення протягом календарного року не регламентується, б — для  жінок дітородного віку (до 45 років) І вагітних діють окремі обмеження, в — у середньому за будь-які  послідовні 5 років, але щонайбільше 50 мЗв за окремий рік.

• концентрація радіонукліду в повітрі робочої зони;

• щільність потоку радіоактивних  частинок;

• потужність дози зовнішнього  опромінення;

• забруднення шкіри, спецодягу  та робочих поверхонь.

Для персоналу категорії  Б діють перші два з наведених  рівнів. Щодо населення (категорія В) регламентуються:

• допустиме надходження  радіонуклідів через органи дихання  і травлення;

• допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі та питній воді, допустимий скид і викид у  довкілля.

Друга група регламентів  передбачає обмеження опромінення  людини від медичних джерел. Ідеться  про рентгенологічні та радіоізотопні  обстеження, медичне опромінення  добровольців.

Третя група стосується відвернутої  внаслідок втручання дози опромінення  населення в умовах радіаційної  аварії.

Найбільший інтерес для  широкого загалу становить четверта група регламентів щодо відвернутої  внаслідок втручання дози опромінення  населення від техногенне підсилених джерел природного походження.

Регламенти цієї групи  спрямовані на зменшення доз хронічного опромінення людини від техногенне підсилених джерел природного походження. Протирадіаційний захист в умовах хронічного опромінення

базується на системі заходів (контрзаходів), які завжди є втручанням у життєдіяльність людини чи сферу  господарського та соціально-побутового функціонування території.

 

 

 

 

 

 

  

   3. Захист від іонізуючих випромінювань

    Санітарно-гігієнічні вимоги  і заходи щодо захисту від  джерел іонізуючих випромінювань  у виробничих умовах визначають  за активністю джерел, їхнім агрегатним  станом, видом і енергією випромінювання, масою речовин, характером технологічного  процесу.

Для безпеки робіт із джерелами  радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і  від внутрішнього опромінювання.

Захист від радіоактивних випромінювань. Основна задача при забезпеченні радіаційної безпеки полягає  в тому, щоб не допустити можливості випромінювання вище гранично допустимого  значення. її розв'язують застосуванням  комплексу організаційних і технічних  заходів із урахуванням захисту: часом, відстанню, екранами і варіюванням  кількості джерел.

Доза випромінювання точкового  джерела

Із формули (10.1) видно, що доза опромінювання  буде тим меншою, чим менший час  — "захист часом" і більша відстань – "захист відстанню".

"Захист часом" досягається  в результаті відповідної підготовки  і організації робіт, складання  і дотримання графіків, за яких  час контакту з джерелами випромінювання - мінімальний, а продуктивність  праці залишається на високому  рівні.

"Захист відстанню" під  час роботи з радіоактивними  речовинами незначної активності  передбачає використання ручних  маніпуляцій захватів і дистанційних  універсальних маніпуляторів. Ручні  маніпуляційні захвати передають  рух і зусилля рук оператора  на деяку відстань з відповідним  збільшенням цих рухів і зусиль. Дистанційні універсальні маніпулятори  дозволяють виконувати різноманітні  операції із захвату і переміщення  предметів, орієнтації їх під  будь-яким кутом і т. ін.

 Вони мають декілька степенів вільності, ними можна керувати з великої відстані. При цьому оператор пальцями відчуває навантаження і силу, яку розвивають захвати маніпуляторів. Спостереження за роботою маніпуляторів здійснюють за допомогою телевізійних систем, систем дзеркал і перископів.

 Для роботи з радіоактивними речовинами великої активності застосовують автоматизоване обладнання і системи дистанційного керування. Найефективнішим заходом захисту є екранування, яке дозволяє знижувати дозу опромінювання на робочому місці до гранично допустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, визначають товщину, матеріал екрану залежно від виду енергії випромінювання.

  Захисні екрани від альфа-випромінювання, як правило, не застосовують, оскільки воно має малу проникність. Шар повітря в кілька сантиметрів або матеріалу в декілька міліметрів (скло, картон, фольга, одяг, гумові рукавички і т. ін.) забезпечують досить повне поглинання альфа-випромінювання.

Для повного поглинання потоку гамма-випромінювання товщина захисного екрана (в сантиметрах)

 У разі екранування бета-частинок у матеріалі екрана виникає гальмівне рентгенівське або гамма-випромінювання, яке враховують під час виготовлення екранів (їх, як правило, виконують подвійними).

 Для захисних екранів застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець, облицьовувальний матеріал з малою атомною масою. Останній застосовується при екрануванні бета-випромінювань високих енергій, тому що під час проходження крізь речовину вони викликають вторинне випромінювання (рентгенівських променів, гамма-променів, нейтронів, протонів, дейтронів, альфа-частинок та Ін.). Для захисту від гамма-випромінювання екрани виготовляють з матеріалів з великою атомною масою і великою густиною (свинець, вольфрам).

 Для стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, які одночасно є елементами будівельних конструкцій.

 Захист від нейтронів ускладнюється тим, що вони дуже погано поглинаються речовиною. Тому завдання захисту від нейтронів полягає в уповільненні швидких нейтронів і наступному поглинанні вже уповільнених теплових нейтронів. Захисними матеріалами від них є вода, парафін, графіт, берилій. Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм. Застосовують захисні екрани різних конструкцій: стаціонарні, пересувні, розбірні, настільні.

 "Захист кількістю" застосовують для роботи із джерелами для досягнення мінімально можливого виходу іонізуючих випромінювань.

 У гамма-дефектоскопах, які застосовують у цивільній авіації, радіоактивний препарат, що є джерелом випромінювання, зберігається в спеціальному контейнері, який зменшує рівень опромінювання до безпечного значення навіть поблизу нього.

 Для того щоб усунути можливість попадання всередину організму світних сумішей, які викликають внутрішнє опромінювання (тепер на шкалах приладів і ручках керування їх застосовують у виключних випадках), необхідно дотримуватись правил особистої гігієни (мити руки теплою водою з милом перед їжею, палінням і т. ін.), не допускаючи розпилювання світних сумішей та попадання їх у повітря виробничих приміщень. Усякі роботи з радіоактивними ізотопами, а також технічне обслуговування приладів і установок, у яких використовують ізотопи, необхідно виконувати у спеціально обладнаних окремих приміщеннях із санітарно-технічним устаткуванням і системою вентиляції. Роботу на установках з радіоактивними ізотопами належить виконувати особам не молодшим 18 років, які пройшли спеціальне навчання, в тому числі й безпечним методам роботи на даній установці. Усім працівникам належить знаходитися під постійним медичним наглядом, їм регламентують тривалість робочого дня, видають спецодяг, прилади індивідуального дозиметричного контролю.

 Безпека під час роботи з радіоактивними речовинами залежить значною мірою від своєчасного виявлення і вимірювання рівня випромінювання, яке виконують спеціальними приладами, що використовують різні методи: іонізаційний, сцинтиляційний, фотографічний, хімічний і люмінесцентний.

 Для вимірювання альфа-, бета-, гамма-випромінювання та рентгенівського, а також теплових нейтронів застосовують універсальні радіометри.

 Під час роботи з радіоактивними речовинами велике значення має також застосування засобів індивідуального захисту. Вони призначені для охорони шкіри від забруднень радіоактивними речовинами і запобігання попаданню їх всередину організма. Одночасно забезпечують захист від альфа-випромінювання і частково від бета-випромінювання. Засобами індивідуального захисту є: спецодяг, рукавиці, респіратори, ізолюючі пневмокостюми, чоботи. Під час робіт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді застосовують засоби індивідуального захисту, виготовлені з міцного полівініл-хлоридного пластику, що добре дезактивується.

 Для захисту органів дихання використовують різні респіратори. Під час робіт у ремонтній зоні, огляду і розкриття боксів та іншого технологічного устаткування, забрудненого радіоактивними речовинами, застосовують пневмошоломи з індивідуальним подаванням в них повітря.

 Захист від рентгенівського випромінювання Електронно-променеві трубки, магнетрони, клістрони, кенотрони, модулярні лампи, які застосовують у радіолокаційній апаратурі диспетчерського контролю і які працюють при напругах вище 6 кВ, є джерелами м'якого рентгенівського випромінювання.