-- штанів  із чоботами;

-- сорочки  з капюшоном;

-- двопальцевих  рукавиць;

-- сумки  для зберігання костюма.

Для дотримання терміну найбільшої працездатності та для запобігання тепловому  ударові слід дотримуватися певних правил користування Л-1.

Одягають  костюм зазвичай на незараженій території  у такій послідовності: штани  з чоботами, сорочка з капюшоном, протигаз, капюшон, рукавиці. Знімаючи засоби захисту шкіри після перебування  на зараженій місцевості, слід звернути особливу увагу на те, щоб незараженими частинами тіла не торкатися зовнішньої частини захисного одягу.

Перед зняттям захисного одягу, зараженого ОР (СДОР), необхідно дегазувати передню  частину комбінезона, особливо борти (нагрудний клапан) і рукавиці рідиною  ІПП-8. Дегазації також підлягають ті місця одягу та шкірних покровів, які були заражені від знятого  захисного одягу.

Після роботи на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами, лицьову частину протигаза, штани із чоботами, сорочку та гумові рукавиці необхідно облити водою, витерти  зволоженою ганчіркою (травою), а протигазну сумку витрусити від пилу.

Забруднені (заражені) ганчірки, тампони та інше збирають в окреме місце (яму) і ретельно дегазують. 

7. Колективний захист населення при радіоактивному забрудненні

Укриття людей у захисних спорудах. Одним із основних засобів захисту населення є укриття людей у захисних спорудах, розташованих за місцем проживання, роботи та навчання.

Захисні споруди залежно від захисних властивостей розподіляються на:

-- сховища;

-- протирадіаційні  укриття (ПРУ);

-- простіші  укриття.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захисту людей від зовнішнього гама-випромінювання та безпосереднього попадання радіоактивного пилу в органи дихання людини, на шкіру та одяг, а також світлового випромінювання ядерного вибуху. При належній міцності конструкцій ПРУ в стані частково захистити від дії ударної хвилі та уламків зруйнованих будинків. Захисні властивості ПРУ в тому, що стосується проникаючої радіації, оцінюються коефіцієнтом послаблення випромінювання, який вказує, у скільки разів рівень радіації на відкритій місцевості вищий від рівня радіації у сховищі, і залежать від матеріалу, з якого побудовано ПРУ.

Простіші  укриття-щілини викопують на глибину до 180 -- 200 см, шириною 100-- 120 см, по дну -- 80 см, із входом під кутом 90° до повздовжньої осі. Довжина визначається з розрахунку 0,5 м на одну особу. Роль та значення щілин в умовах аварії на АЕС або застосування ядерної зброї підвищується. Щілина може бути відкритою або перекритого типу. Перекриті щілини -- це вдосконалені щілини, обладнані перекриттям із дерев'яних колод довжиною 240 см, боки яких обшиваються дошками. На перекриття насипається 50--60 см землі.

Захисні властивості місцевості залежать від її рельєфу, від форм місцевих предметів та їхнього розташування щодо осередку вибуху. Кращий захист забезпечують вузькі, глибокі яри. Височини із крутими схилами, земляні насипи, котловини, копри є добрим захистом від впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Лісові масиви послаблюють дію усіх вражаючих факторів ядерного вибуху. Але неодмінно треба пам'ятати, що світлове випромінювання спричиняє в лісі пожежу. Окрім цього, дія ударної хвилі призводить до руйнувань і ломки дерев. За цих обставин найкраще розташовуватися на полях, галявинах і вкритих чагарниками просіках. При відсутності просік необхідно ховатися у глибині лісу на відстані 30--50 м від шляхів та просік і 150--200 м від узлісся, аби у разі пожежі зуміти швидко вибратися із лісового масиву. 
 
 
 

Висновок

Радіоактивне  випромінювання виникає при спонтанному  розпаді ядер деяких елементів (урану, радію, плутонію й ін.). Основний ефект  такого випромінювання полягає в  здатності викликати іонізацію  атомів інших речовин, тобто відщеплювати від них один чи кілька електронів, розколюючи таким чином електричне нейтральну молекулу на заряджені частки.

Проблема  радіоактивного забруднення природного середовища загострилася після винаходу ядерної зброї та розвитку атомної  енергетики. Антропогенне радіоактивне забруднення довкілля починається  з урановидобувних та переробних підприємств, які спричинюють забруднення  ураном-238 та торієм-232.

Аналіз  динаміки захворювань дорослих осіб, визнаних постраждалими внаслідок  Чорнобильської катастрофи, свідчить про наявність негативних змін в  їх стані здоров'я. За роки спостережень установлений суттєвий ріст новоутворень, в тому числі злоякісних, хвороб органів травлення, дихання, кровотворення, щитовидної залози (рак щитовидної залози реєструється в 10 разів частіше  ніж до 1986 року). Небезпека різних радіоактивних елементів для  людини визначається спроможністю організму  їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні  ізотопи надходять всередину  організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються  в кістках (радій, фосфор, стронцій); інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в  щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.

У природі  є багато джерел природного іонізуючого  випромінювання. Радіацію породжують радіоактивні ізотопи багатьох елементів, що знаходяться в складі гірських порід та мінералів. Головними з  них є калій-40 та вуглець-14. Несприятливість  біологічної дії радіоактивних  речовин пов'язана не тільки з  їхньою разовою дією. Велика кількість  радіонуклідів можуть акумулюватися  в організмах на тривалий час.

Досить  непогано організований протирадіаційний захист на об`єкті.

Аналізуючи  роботу об`єкта можемо зробити висновок, що досить непогано об`єкт забезпечений засобами індивідуального захисту, для виникнення необхідності колективного захисту передбачені протирадіаційні  укриття.

Список  літератури

1. Білявський  Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Пробний підручник для учнів 10 -11 класів. - К.: Либідь, 2000. - 336 с.

2. Гусев  Н. Г., Беляев В. А. Радиоактивные  выбросы в биосфере: Справ. - М  Энергоатомиздат, 1991. -- 256 с.

3. Гуськова  А. К., Байсоголов Г. Д. Лучевая  болезнь человека. -- М.: Мсдицн на, 1971. - 384 с.

4. Голубець  М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А.  та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.

5. Дажо  А. Основы экологии. -- М.: Прогресс, 1978. -- 416 с.

6. Желібо Є.П., Заверуха Н. М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності / За ред. Є.П. Желібо. - К.: Каравела, 2003.