Стан транспортної безпеки в Україні (повітряний транспорт)

     Підвищення  якості й посилення обґрунтованості  рішень неможливі без систем моніторингу  транспортних пригод. З огляду на це необхідним є створення організаційної структури (міжвідомчого інформаційно-аналітичного центру), яка має інформувати органи державного управління про стан і проблеми забезпечення безпеки на транспорті, вживані заходи та їх ефективність.

     Отже, державна політика транспортної безпеки  України має визначатися з  урахуванням пріоритетності національних інтересів України в згаданій сфері та  здійснюватися шляхом реалізації відповідних стратегій  і програм згідно з чинним законодавством. Вона має будуватися на таких принципах:

– гарантованого  забезпечення державою функціонування й розвитку систем забезпечення безпеки  на транспорті;

– поширення  державного контролю і нагляду в  зазначеній сфері на виробників, імпортерів і власників транспортних засобів  будь-яких форм власності й видів  діяльності;

– забезпечення адекватності санкцій (покарань), що застосовуються, до ступеня суспільної небезпеки  порушень норм і правил;

– координації  дій із забезпечення антитерористичної  безпеки на транспорті;

– координації  дій із використання транспорту з  метою захисту населення і  територій в частині цивільної  оборони, у надзвичайних ситуаціях  природного і техногенного характеру, а також під час ліквідації їх, наслідків з одночасним недопущенням створення надзвичайних ситуацій під  час експлуатації транспортної інфраструктури;

– формування єдиних принципів і підходів до професійного добору, підготовки й перепідготовки працівників транспортної сфери, регулювання  їх праці;

– зміцнення  кадрової професійної бази транспортної галузі, вдосконалення системи спеціалізованих  навчальних закладів відповідно до перспективних  вимог до висококваліфікованих фахівців транспорту.

     Безперечно, здійснення державної політики транспортної безпеки є не лише засобом регулювання  транспортного процесу, а й передусім  інструментом забезпечення інтересів держави. Її ефективність визначатиметься чітким дотриманням обраних пріоритетів, надійним правовим, організаційним, матеріальним та інформаційним забезпеченням заходів державного регулювання безпеки перевезень, об’єднанням зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості для досягнення спільної мети ? запобігання реальним та потенційним загрозам виникнення аварій і катастроф на транспорті та їх наслідкам.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Стан  транспортної безпеки  на повітряному транспорті.

     Проблеми  інтеграції України у європейську  та світову економіку, перспективи  її розвитку як транзитної держави  ставлять високі вимоги до повітряного  транспорту: технічних характеристик  літаків, аеродромів, систем управління повітряним рухом, обслуговування пасажирів, систем обробки вантажів, рівня розвитку інфраструктурних об'єктів та ін.

       Сьогодні в Україні налічується понад 1,5 тис. повітряних суден, які об'єднано в 67 авіакомпаній. Літаки українських авіакомпаній виконують польоти до 35 країн світу за 105 маршрутами. У свою чергу, іноземні компанії 28 країн здійснюють регулярні перевезення до 9 міст України. На території нашої держави функціонують 36 аеропортів, у 17 з яких відкрито міжнародні пункти пропуску.

 Разом  з тим авіатранспорт України  переживає скрутні часи. В останні  роки його експлуатаційна діяльність  була збитковою, зросла заборгованість  галузі перед бюджетом, а середнє  спрацювання ресурсів літаків  перевищило 70%. Наявний у державі  парк літаків застарів морально  і спрацювався фізично, але  не оновлюється достатньою мірою.  Стан аеродромної сітки постійно  погіршується. За таких умов вітчизняним  авіакомпаніям важко конкурувати  із зарубіжними. Через відсутність  в Україні серійного виробництва  сучасних літаків більшість наших  авіакомпаній використовують одержані  за лізингом літаки іноземного  виробництва. Відомі українські  пасажиро-перевізники - компанії "Аеросвіт" та "Авіалінії України"—беруть  за лізингом або купують повітряні  лайнери західних країн "Боїнг-737-200" і "А-321", які є надійнішими,  економічнішими, комфортабельнішими  від вітчизняних.

       З огляду на те, що повітряний  транспорт не має конкуренції  серед інших його видів щодо  швидкості доставки пасажирів  і термінових вантажів та ще  й на великі відстані (середня  відстань доставки 1 пасажира повітряним  транспортом є в 10-15 разів більшою  від аналогічного показника у  його найближчого конкурента - залізниці,  з тенденцією до зростання). Саме цей момент є домінантним у визначенні перспектив його розвитку. Сьогодні в Україні понад 80 тис. суб'єктів підприємницької діяльності підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з підприємствами і фірмами 185 країн світу на різних континентах. І вагому роль у їх забезпеченні (особливо, з країнами далекого зарубіжжя) відіграє повітряний транспорт.

       З метою розвитку повітряного  транспорту держави і забезпечення  її транзитності та безпеки необхідно:

- брати  участь у багатьох проектах  авіабудування, що здійснюються  в Європі, США та країнах СНД  (насамперед, у Росії);

- прагнути  виходу на світовий рівень  технологій та інформаційного  обміну;

- створювати  інтегровані комплекси з випуску  систем повітряної навігації,  управління та наведення, а  також засобів візуалізації на  основі потужної комп'ютерної  техніки тощо. 

Основними завданнями авіаційного транспорту України є:

–        задоволення потреб населення, підприємств  і держави в авіаційних перевезеннях та послугах як на території України, так і за її межами із забезпеченням  прибутковості авіаційних перевезень;

–        збільшення частки експортного потенціалу України на міжнародному ринку авіаційних перевезень і послуг шляхом значного підвищення конкурентоспроможності українських  авіаперевізників;

–        підтримання оперативної готовності цивільної авіації України до використання її в інтересах підвищення обороноздатності держави [5].

Виходячи  з перелічених завдань основними  пріоритетами в галузі цивільної  авіації слід вважати:

–        розвиток галузі як складової частини  єдиної транспортної системи України  на основі раціонального розподілу  завдань між окремими видами транспорту;

–        забезпечення підтримання безпеки  цивільної авіації України;

–        інтеграцію авіаційного транспорту України у міжнародну систему  цивільної авіації на основі впровадження стандартів і рекомендацій Міжнародної  організації цивільної авіації (ІКАО) та взаємовигідного співробітництва  з українськими та міжнародними організаціями;

–        створення ринкового конкурентного  середовища в галузі авіації на основі сприяння діяльності підприємств різних форм власності із залученням як вітчизняних, так і іноземних інвесторів;

–        переоснащення парку цивільної  авіації сучасною технікою на основі пріоритетного придбання високоефективної авіаційної техніки вітчизняного виробництва, обмеженого імпорту ефективної іноземної  авіатехніки, а також використання у складі цивільної авіації  авіаційної техніки Міноборони згідно з договорами між Військово-повітряними Силами і авіапідприємствами;

–        інтеграцію системи обслуговування повітряного руху України в європейську  та світову системи, модернізацію та переоснащення технічних засобів  обслуговування повітряного руху.

Цивільна  авіація, як складова частина єдиної транспортної системи України, вирішує  завдання щодо організації міждержавних транспортних зв`язків, задоволення  потреб народного господарства і  населення в авіаційних перевезеннях і роботах як на території України, так і за її межами.

Сьогодні, діяльність авіаційного транспорту забезпечують 34 авіакомпанії та 28 аеропортів та аеродромів різних форм власності  та підпорядкування. Позитивні зміни в економіці країни, і як наслідок, зростання купівельної спроможності населення, подальший розвиток ділових та культурних зв’язків стали визначальними в швидкому зростанні попиту на авіаперевезення  на початку нового тисячоліття.

     Перш  за все, це сприяло стрімкому розвитку ринку пасажирських авіаперевезень. Так, якщо в 2001 році вітчизняними авіакомпаніями було перевезено 1,4 млн. пасажирів, то в  вже в 2006 році кількість перевезених  пасажирів сягнула 4,2 млн. чоловік, а  в 2009 му – 5,1 млн. За період з січня  по жовтень 2010 року було перевезено 5,2 млн. пасажирів [6]. 

     Майже половину всіх пасажирських перевезень наших авіакомпаній складають міжнародні регулярні перевезення. Динамічне  щорічне зростання (11,1 відсотка за 2006 рік) обсягів перевезень на міжнародних  повітряних лініях, що з’єднують Україну  із столицями та діловими центрами світу, а також всесвітньовідомими курортами пояснюється, перш за все, оновленням провідними українськими авіакомпаніями авіапарку, суттєвим розширенням маршрутної мережі та збільшенням інтенсивності  польотів на опанованих напрямках, залученням на рейси транзитних пасажирських потоків.

            Незважаючи на те, що в останні  5 років, до початку світової  фінансово-економічної кризи, в  Україні спостерігалося стабільне  зростання ринку авіаційних перевезень, що є дуже позитивною тенденцією, яка свідчить про зростаючу  популярність повітряного транспорту, а відповідно, і перспективи його  розвитку, авіаційна галузь України  має ряд проблем і недоліків,  які заважають їй на шляху  до успішної євроінтеграції у  систему авіаруху.

            Нині лише деякі з українських  авіакомпаній спроможні на рівних  конкурувати з провідними міжнародними  авіакомпаніями в умовах більшої  лібералізації ринку. Досвід країн  Центральної Європи, які зі вступом  до ЄС лібералізували внутрішні  ринки авіаперевезень, свідчить, що  невеликі національні компанії  не витримують конкуренції з  потужними європейськими авіакомпаніями  і зазвичай банкрутують або   відмовляються від обслуговування  міжнародних маршрутів (передусім  далекомагістральних) або поглинаються  конкурентами.

            На сьогодні, на українському  ринку авіаційних послуг немає  єдиного потужного та конкурентоспроможного  українського перевізника, що  призводить до роздроблення українського  ринку перевезень між багатьма  авіакомпаніями.

            Недостатня кількість аеропортів, їх низька пропускна спроможність  та стан наземної інфраструктури  призводять до затримки рейсів, втрати багажу тощо, що негативно  відбивається на конкурентоспроможності  українських авіаперевізників.

             Основними недоліками української  авіаційної галузі, які заважають  Україні на шляху до успішної  інтеграції в європейський авіа  простір, на думку автора виступають:

            1. Відсутність координації у формуванні державної політики в галузі. На відміну від країн ЄС, де за розробку національних програм розвитку цивільної авіаційної промисловості відповідає профільна установа, в Україні ці функції покладено на Міністерство промислової політики, якому бракує достатнього досвіду та кадрового забезпечення для довгострокового планування і адаптації авіапромисловості до ринкових умов господарювання і сучасних потреб авіакомпаній.

            2. Гальмування реструктуризації  галузі.   Державі не вдається  здійснювати цілісне й ефективне  корпоративне управління підприємствами  галузі, якими вона володіє (державні  аеропорти і найбільші авіакомпанії  України з державними пакетами  акцій). Уряд України  дотепер  ще  не визначився з остаточним  варіантом консолідації національних  авіакомпаній для створення єдиного  національного перевізника.

            3. Невеликі мережа та парк літаків  українських авіакомпаній.            Мережа маршрутів національних  авіакомпаній і парк літаків,  більшість з яких взято в  лізинг, невеликі, порівняно з основними  конкурентами. Флот найбільших вітчизняних  перевізників переважно складається  із застарілих літаків іноземного  виробництва, оскільки виробники  вітчизняної авіаційної техніки  на сьогодні не можуть запропонувати  необхідних супроводжувальних послуг  для клієнтів (достатньої кількості  тренажерів, ремонтно-технічних баз  тощо).

            Українські авіакомпанії не є  членами жодного з трьох провідних  глобальних альянсів (Oneworld, Sky Team та Star Alliance ) – відповідно, вони не  можуть скористатися перевагами  розширення міжнародної мережі. Приєднання до будь-якого з  альянсів малоймовірне через  завершення процесу формування  головних альянсів та їхню  незацікавленість у невеликих  за розміром українських авіакомпаніях.