Радіоактивне забруднення навколишнього середовища сутність, джерела, шляхи, запобігання

     УКООПСПІЛКА

     Полтавський університет кооперації України 

     кафедра загальноекономічних дисциплін 
 
 
 

     Реферат

     на  тему: 

     «Радіоактивне забруднення навколишнього  середовища сутність, джерела, шляхи, запобігання» 
 
 

Виконала:

студентка ІІ-го курсу

групи МО-21

Бойко В.М. 
 
 

     Полтава-2007

     Зміст 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Особливе  місце у забрудненні оточуючого середовища займає радіоактивне забруднення.

     Чорнобильська катастрофа стала наслідком радіоактивного забруднення території України, Білорусі та Росії. Загальна площа радіоактивного забруднення становить понад 30 тис. кв. км.

     Випадання радіоактивних речовин простежувалося і у державах Західної Європи, підвищився радіоактивний фон у Скандинавії, Японії та США.

     Через 15 місяців після катастрофи в  Чорнобилі у Великій Британії, яка, здавалось би, далеко розташована від України, було виявлене надзвичайно велике забруднення рослинності радіоактивними опадами, а також великий вміст цезію у м'ясі овець.

     Слід  зазначити, що атомна енергетика в даний  час є екологічно чистіша і  дешевша, ніж теплова. У розвинутих країнах вона забезпечує від 15 до 70 відсотків усієї електроенергії, що виробляється (Франція — 70 відсотків, США — 17, Швеція — 50, Канада — 15 відсотків). Однак у разі аварії атомні станції становлять дуже серйозну небезпеку для людей і оточуючого середовища. За час експлуатації АЕС у світі сталися три значні аварії: 1961 рік — в Айдахо-Фолсі (США); 1979 рік — на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі (США), 1986 рік — Чорнобильська АЕС. 
 
 
 
 
 
 
 

1. Радіоактивне забруднення 

     Катастрофа  на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. стала  причиною радіоактивного забруднення  величезної території. Вона істотно  вплинула і на екологічну ситуацію в м. Києві.

     Аварії  на АЕС мають значні відмінності від ядерних вибухів. Вони відрізняються від ядерних вибухів більшою тривалістю викидів, що змінює напрямок потоків повітряних мас. Тому практично не має можливості прогнозувати розміри зон ураженості.

     Радіоактивне  забруднення оточуючого середовища діє на людину шляхом зовнішнього та внутрішнього опромінення.

     Зовнішнє  опромінення — це опромінення  за рахунок радіоактивного забруднення  місцевості. Воно підлягає контролю і  залежить від рівня радіації на місцевості. Внаслідок чорнобильської катастрофи на території України радіацією забруднені місцевості 12 областей, 86 адміністративних районів, 2311 населених пунктів, де загалом мешкає близько 2 млн. 600 тис. жителів, у тому числі — 600 тис. дітей. Забруднено радіонуклідами понад 7 млн. гектарів землі, серед яких 3 млн. га сільськогосподарських угідь та 2 млн. лісових масивів. Викид радіонуклідів унаслідок вибуху реактора негативно вплинув на здоров'я населення України. В результаті потрапляння радіоактивних речовин в організм у багатьох людей була уражена щитовидна залоза, виникла променева хвороба. Нині спостерігається тенденція до збільшення онкологічних захворювань, захворювань ендокринної системи, систем кровообігу, травлення, а також захворювань, пов'язаних з імунною системою. В зв'язку з тим, що в продуктах викиду перевагу мають довгоживучі радіонукліди — цезій-137 (ЗО років), стронцій-90 (28 років), плутоній-239 (20000 років), зараження буде тривалим. Верховна Рада України ухвалила Закон, який визначає чотири зони радіоактивного забруднення.

     1. Зона періодичного радіоактивного  контролю (низьке забруднення, 0,5 — 1 Кі/км2). Дозволено збирання грибів, ягід, лікарських рослин, а також заготівлю деревини без обмежень. Полювання, рибальство у природних водоймах і річках дозволяється відповідно до правил, що діють на території України, з обов'язковою перевіркою м'яса і риби на вміст у них радіоактивних речовин. У підсобних господарствах ніяких обмежень щодо годівлі та утримання сільськогосподарських тварин - птиці не запроваджується.

     2. Зона посиленого радіоактивного контролю (середнє забруднення, 1—5 Кі/км2). Дозволено збирання, заготівлю грибів, ягід, лікарських рослин і сіна з обов'язковим попереднім дозиметричним контролем. Заготівля деревини і використання продуктів її переробки проводиться без обмежень. У підсобних господарствах рекомендується періодичний вибірковий контроль м'ясних і молочних продуктів, кормів.

     3. Зона гарантованого добровільного  відселення (високе забруднення, 5—15 Кі/км2). У цій зоні заготівлю  грибів, ягід, хвойної лапини і виробництво хвойно-вітамінного борошна заборонено.

     Необхідний  особливий режим сільського господарства: обмежене землекористування (скорочення рільництва, зменшення обробітку земель), переспеціалізація товарного сільського господарства та насінництва, вирощування технічних культур (льон і інше), розвиток тваринництва, інтенсивне конярство тощо.

     Випас худоби на лісових пасовищах цієї зони здійснюється при досягненні висоти травостою не менше 10 см. При щільності забруднення понад 15 Кі/км2 заготівля деревини допускається тільки у зимовий час і при наявості снігового покриву. Використання деревини як палива, заготівля пнєвого смолу і дьогтю заборонені. Заборонено випасати молочну, м'ясну худобу, а заготовляти сіно дозволяється тільки як корм для робочих коней. Використання гною як добрива заборонено.

     4. Зона відчуження (надзвичайно високе  забруднення). Це дослідницький полігон для боротьби із наслідками ядерних катастроф.

     Серед виловленої в річках «зони жорсткого  контролю» і у верхів'ях Київського водосховища риби — до 15—20 відсотків не відповідає вимогам. Уся риба, виловлена у цих водоймах, підлягає обов'язковому радіометричному контролю. Промисловий відлов риби у верхів'ях Київського водосховища заборонений. Тимчасово допустимий рівень вмісту радіоактивних речовин у рибі становить 5 Х 103 Кі/кг.

     Нині  радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС потужністю дози опроміненнями 15-300 мР/год., а на окремих ділянках 1—5 Р/год. Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор, — 30 років. Заразі планується будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити! «Саркофаг-1» і зробити його безпечним.

     На  сьогодні практично ніхто не застрахований  від впливу наслідків аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть, сотні і тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки. Аварія на ЧАЕС стала прикладом того, що будь-які аварії на атомних станціях не можуть бути локальними. Наслідки аварії на ЧАЕС вийшли за межі однієї; держави і наочно продемонстрували необхідність міжнародного співробітництва в ядерній енергетиці.

     Крім  радіоактивного забруднення місцевості, до зовнішніх джерел радіоактивного випромінювання належать: космічне випромінювання; сонячна радіація та гірські породи фосфоритів, сланців, уранових руд, родовищ мінеральних джерел. В Україні районами з підвищеним рівнем природного радіоактивного фону є м. Хмельник, Миронівка, Жовті Води. Кожен житель планети одержує в середньому радіаційну дозу близько 0,03 Бер.

     Основні джерела радіоактивного випромінювання:

     • заводи з переробки та збагачення уранових руд;

     • заводи з виробництва ядерного палива;

     • АЕС, судові та ракетні ядерні установки;

     • науково-дослідницькі заклади відповідного профілю.

     За  оцінками вчених, радіоактивне забруднення  через кілька десятиріч збільшиться у сотні разів. 

     2. Радіоактивне забруднення  території 

     У перші дні після аварії вітер  дув з півдня та сходу, що зумовило перенесення радіоактивних речовин  у напрямку, протилежному від Києва. З 30 квітня вітер почав дути з  півночі, що призвело до стрімкого підвищення радіоактивного забруднення. Зокрема, потужність дози гамма-випромінення збільшилася протягом короткого часу майже у тисячу разів. Ще більшим виявилося зростання бета-активності, яка підвищилася на чотири порядки.

     У післяаварійні дні радіаційний  стан у місті в основному визначався короткоживучими ізотопами, зокрема, йодом-131. Швидкий їх розпад сприяв тому, що вже з червня 1986 р. радіаційний стан почав покращуватися. З часом найважливішу роль у радіоактивному забрудненні почали відігравати довгоживучі радіонукліди: цезій-137 і стронцій-90.

     Після первинного забруднення, що виникло  в результаті викиду радіоактивних  речовин в атмосферу, основними  стали вторинні процеси їх вітрового  підйому, змиву із земної поверхні. Саме тому в перші піcляаварійні роки значні заходи було спрямовано на боротьбу з пилом.

     Масштабні заходи, здійснені на мінімізацію  наслідків катастрофи, а також  природні процеси самоочищення, сприяли  тому, що радіаційний стан у місті  вже у 1988 р. практично стабілізувався. Зокрема, сумарна бета-активність випадань повернулася майже до доаварійного рівня. На два порядки зменшилася бета-активність, зумовлена цезієм-137 і стронцієм-90.

     Подібними виявилися зміни вмісту цих радіонуклідів  і в повітрі. Останнім часом абсолютні  значення забруднення повітря на 4-5 порядків нижчі за допустимі концентрації, згідно норм радіаційної безпеки [НРБУ-97]. Потужність експозиційної дози гамма-випромінення у Києві вже кілька років перебуває на одному рівні і становить близько 12 мкР/год.

     Наведена  карта забруднення грунтів цезієм-137 побудована за даними кількох організацій: “Північгеологія”, ЦГО, НВО “Тайфун” та ін. Для її створення використано  дані вимірів понад 1200 проб. На карті видно, що зараз на більшій частині міста рівень забруднення становить менше 1,0 Кі/км³. Водночас існують окремі ділянки зі щільністю забруднення 2,0-3,0 Кі/км².

     Дещо  більшим є рівень забруднення  центральної частини міста, що визначається більш розчленованим рельєфом, особливостями міської забудови.

     

 

     Незважаючи  на це, забрудненість території знизилась  майже до рівня, що передував Чорнобильській катастрофі. 

     3. Радіоактивне забруднення  поверхневих вод 

     Після первинного забруднення водних об'єктів, спричинених випаданням радіоактивних  речовин на їх поверхню, основну  роль в останні роки відіграють вторинні процеси змиву радіонуклідів (насамперед з території Зони відчуження) та їх транспортування водним потоком. Саме це визначає сучасні коливання забруднення води у Дніпрі поблизу м. Києва.

     Позитивну роль у зменшенні радіоактивного забруднення води відіграло Київське водосховище. Його існування зумовило не тільки розбавлення радіоактивних речовин у великому об'єму води, а й їх поглинання у донних відкладах. Останнє пояснюється тим, що один з найважливіших радіонуклідів, а саме цезій-137 переноситься переважно разом з дрібними часточками завислих наносів, їх осаджування у водосховищі спричинило те, що нижче нього вода істотно чистіша, ніж перед ним. У свою чергу стронцій-90 транспортується переважно у розчиненій формі. Це означає, що останнім часом його роль у забрудненні води є найбільшою. 

 

     Катастрофа  на ЧАЕС, хоча і призвела до збільшення забруднення води у сотні разів, проте навіть у 1986-1987 рр. вміст цезію-137 і стронцію-90 у дніпровській воді поблизу міста не перевищував допустимого рівня. З 1988 р. концентрація цезію-137 у воді поступово знижується і в останні роки практично перебуває на доаварійному рівні.

     Концентрація  стронцію-90, порівняно з цезієм-137, не так зменшилася. У цьому разі спостерігаються досить значні коливання, зумовлені гідрологічними умовами, передусім на р. Прип'ять. Зокрема, підвищення рівнів забруднення у 1991 р. було спричинено льодовим затором у гирлі Прип'яті, що, в свою чергу, зумовило затоплення найбільш забрудненої території на лівобережній заплаві цієї річки. Останнє в часі деяке підвищення концентрацій стронцію-90 відбулося в 1999 р. і пов'язане з дуже високою повінню на р. Прип'ять.