Охорона праці

Факт  нещасного випадку на виробництві  або професійного захворювання розслідують  у порядку, затвердженому Кабінетом  Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є  акт розслідування нещасного  випадку або акт розслідування  професійного захворювання (отруєння) за визначеними формами.

Нещасний  випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора  чи середовища, що сталися у процесі  виконання ним трудових обов'язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий  випадок, визначає Кабінет Міністрів  України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється тільки або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України. В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, яке не внесли до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Правові  основи загальнообов’язкового   державного соціального страхування  громадян від нещасних випадків  на виробництві та професійних  захворювань. 

     Вивчення  матеріалів розвитку системи соціального  страхування в Україні свідчить, що першим законом, який поклав початок  формуванню елементів соціального  страхування на території нинішньої  України був Закон Російської Думи від 2 червня 1903 року “Про винагороду потерпілих внаслідок нещасних випадків робітників та службовців, а рівно членів їх сімейств на підприємствах фабрично-заводської, гірничої і гірничнозаводської промисловості”. Цей Закон поширювався на робітників та службовців приватних підприємств.

     Основні закони про державне обов’язкове  страхування були прийняті Думою 23 червня 1912 року.

     Підгрунтям  цих законів були основні страхові принципи німецьких законів 1883 – 1889 років, які передбачали страхове забезпечення на випадок захворювання, трудового каліцтва, допомогу на випадок вагітності, пологів і на поховання.

     Починаючи з 1917 року, коли почала формуватись  державна форма власності, держава, як загальний підприємець і страховик (гарант), а також основний виробник та головний споживач не була зацікавлена у системі страхування, тому вона створила систему соціального забезпечення (безкоштовного медичного та пенсійного).

     Перехід України у 90-х роках минулого століття до ринкових відносин при одночасному функціонуванні застарілої системи соціального забезпечення, коли власник підприємства повинен був відшкодувати шкоду нанесену здоров’ю працівника під час виконання ним професійних обов’язків, а також закриття великої кількості підприємств призвели до зростання заборгованності перед потерпілими на виробництві, безробітними, пенсіонерами.

     Перед новою незалежною державою Україна  постало нелегке завдання, здійснити  реформування системи соціального  забезпечення, замінивши її на систему  соціального страхування.

 Державним комітетом з нагляду за охороною праці України в межах програми „Трансформ” за допомогою Міністерства праці та соціального захисту Федеративної Республіки Німеччина було опрацьовано проект Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.” (далі – базовий Закон), який був прийнятий Верховною Радою України у 1999 році і набрав чинності з 01.04.2001 року.Протягом 2000 року було створено Правління Фонду та його виконавчу дирекцію і обраховані розміри страхових тарифів.

 На  сьогодні законодавство про страхування від нещасного випадку складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону про соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів (ст. 4). Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

     Для надання допомоги працівникам виконавчої дирекції Фонду в організації  їх роботи в межах Проекту ТАСІS EDUR 9801 “Сприяння у забезпеченні охорони праці (з метою підвищення рівня продуктивності)” було організовано та проведено навчання працівників виконавчої дирекції Фонду, надано допомогу у створенні її структури та опрацьовано ряд методичних документів для страхових експертів з охорони праці.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка створена в Україні, базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 р.)

     Відповідно  до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про охорону  праці» в редакції від 21 листопада 2002 р. державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Зазначений Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).

     Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди  раніше було встановлене згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок  травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення страховкою від нещасного випадку відповідно до Закону про соціальне страхування (ст. 2 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 22.02.2001 р. № 2272-111). 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Економічний  механізм та організаційна структура  загальнообов’язкового  державного  соціального страхування громадян  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань. 

     Страхування від нещасного випадку проводить Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджує її правління, яка є юридичною особою.

     У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від  нещасних випадків зобов'язаний у визначеному законодавством порядку:

1) своєчасно  та в повному обсязі відшкодовувати  шкоду, заподіяну працівникові  внаслідок ушкодження його здоров'я  або в разі його смерті, виплачуючи  йому або особам, які перебували  на його утриманні:

а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або  встановлення інвалідності;

б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної  працездатності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

г) пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного  випадку на виробництві або професійного захворювання;

ґ) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) грошову  суму за моральну шкоду за наявності  факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

2) організувати  поховання померлого, відшкодувати  вартість пов'язаних з цим ритуальних  послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти  створенню умов для своєчасного  надання кваліфікованої першої  невідкладної допомоги потерпілому  в разі настання нещасного  випадку, швидкої допомоги в  разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати  цілеспрямоване та ефективне  лікування потерпілого у власних  спеціалізованих лікувально-профілактичних  закладах або на договірній  основі в інших лікувально-профілактичних  закладах з метою якнайшвидшого  відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити  потерпілому, разом із відповідними  службами охорони здоров'я, за  призначенням лікарів повний  обсяг постійно доступної, раціонально  організованої медичної допомоги, яка повинна охоплювати:

    а) обслуговування вузькопрофільними  лікарями та лікарями загальної практики;

    б) догляд медичними сестрами удома, в  лікарні або в іншому лікувально-профілактичному  закладі;

    в) акушерський та інший догляд удома  або в лікарні під час вагітності та пологів;

    г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

    ґ) забезпечення потрібними лікарськими  засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими  виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів). З метою найповнішого виконання функцій Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування.

6) вжити  всіх необхідних заходів для  підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити  згідно з медичним висновком  домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього  господарства (або компенсувати  йому відповідні витрати), сприяти  наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно  до висновку лікарсько-консультаційної  комісії (ЛКК) або медико-соціальної  експертної комісії (МСЕК) проводити  навчання та перекваліфікацію  потерпілого у власних навчальних  закладах або на договірній  основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю;

9) організовувати  робочі місця для інвалідів  самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсовувати витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у  разі невідкладної потреби надавати  інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових  питань за їх рахунок або  за рішенням виконавчої дирекції  Фонду та її регіональних управлінь  — за рахунок Фонду;

11) сплачувати  за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати  залучення інвалідів до участі  у громадському житті.

     Усі види соціальних послуг та виплат надають  застрахованому та особам, які перебувають  на його утриманні, незалежно від  того, зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків, чи ні.