Мониторинг чрезвычайных ситуаций

— лісогосподарсько-рекреаційний гірський Карпатський на базі Карпатського природного парку та заповідника; можливий моніторинг протиерозійної та водоохоронної меліорацій, впливу на ландшафти літньої та зимової рекреацій, сучасних стихійних процесів і явищ, впливу на їх вияви лісогосподарської діяльності;

— рекреаційно-природоохоронний гірський Кримський із прилеглими акваторіями. У цьому разі основою моніторингу можуть бути Ялтинський гірничо-лісовий і Карадазький заповідники, Никитський ботанічний сад, Кримська гірничо-лісова дослідна станція та ін. Найважливішим є моніторинг гірських та прибережних ландшафтів у рекреаційних аспектах, протиерозійної та протизсувної меліорацій, зрошувального землеробства на схилах та ін.

Нині у Криму  розроблено проект створення комплексного екологічного моніторингу, який передбачає: 1) об'єднання всіх систем спостережень за станом довкілля, що вже існують; 2) організацію нових постів та станцій. До них належать стаціонарні та пересувні пункти фіксації забруднень (в основному у великих містах), спостережень за станом лісів у гірському Криму, сільськогосподарських культур, прибережної зони моря. Особливе місце займають фонові станції екологічного моніторингу, цілями створення яких є^*185:

*185: {Шищенко  П.Г. Принципы и методы ландшафтного  анализа в региональном проектировании. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – С. 184-185. }

— фіксація екологічного фону, пов'язаного із загальною ситуацією в регіоні. Фон вважається початком відліку для певних локальних екологічних порушень. Тому фонова станція має розміщуватися в районі зі слабко порушеними ландшафтами, де немає помітних забруднень;

— фіксація транскордонних переносів забруднень в атмосфері;

— здійснення спостережень за типовими геосистемами, що дає змогу переносити їх на аналогічні;

— створення тестового полігону для супутникових експериментів.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України в Дніпропетровській області створив систему "Придніпров'я" як регіональний блок загальнонаціональної системи. Вона побудована на принципах системності, комплексності, модульності, ієрархічності та паралельно-послідовної етапності введення в експлуатацію різних рівнів системи. Система "Придніпров'я" функціонує з 1993 р., у ній нагромаджено величезний банк екологічної інформації. Постійно контролювати як власне викиди та скиди, так і поширення у навколишньому середовищі токсикантів надзвичайно складно та дорого. Тому в цій системі створено банк знань, в якому функціонують моделі різних процесів.

Для контролю на території вибираються точки  комплексного спостереження за компонентами навколишнього середовища з урахуванням техногенних, ландшафтних, геологічних, кліматичних особливостей. Дніпропетровська область, наприклад, поділена на шість моніторингових полігонів. Один із них характеризується найліпшими показниками стану довкілля і приймається за фоновий. У вибраних точках кожного полігону за особливим регламентом постійно та обов'язково ведуться комплексні спостереження. Комплексність має принципове значення, адже часто зібрана іншим шляхом цінна екологічна інформація не корелюється. У зв'язку з цим у кожній точці здійснюється відбір проб повітря, ґрунтів, підземних вод, рослинності. До цих самих точок додається наявна статистична інформація про стан здоров'я, а в разі потреби — організовуються спеціальні спостереження за впливом забруднювачів на здоров'я.

Для прогнозу наслідків техногенного навантаження на навколишнє середовище в системі "Придніпров'я" передбачено цитогенетичний моніторинг. Із цією метою в тих самих точках полігону спостерігають за стерильністю пилку спеціально визначених для кожної території дерев, флуоресцентними параметрами хлорофілу в рослинах, а також досліджують мутагенні зміни у клітинах рослинності та людини. В ідеальному варіанті такими полігонами мають бути заповідники. Але на території України вони поділені нерівномірно і не відображають усю природно-географічну різноманітність екосистем, що потребують заповідання.

З метою здійснення практичного впровадження контролю за негативним антропогенним впливом  на природне середовище та стеження за змінами, що відбуваються у геосистемах  з наступним прогнозуванням їхнього подальшого розвитку, актуальним є виконання екологічного районування України, сутність якого полягає в розподілі території за екологічними ознаками відповідно до якісних характеристик навколишнього середовища, а також ступеня впливу на ПТК регіону. Районування передбачає поділ території на такі умовно однорідні таксони, природні екосистеми яких подібним чином реагують на певний рівень фонового забруднення. Основними принципами екологічного районування є такі;

— принцип комплексності, що полягає в необхідному комплексному розгляді всіх основних факторів екологічного районування в їх взаємозв'язку;

— системний принцип, згідно з яким таксономічні одиниці районування нижчого рівня визначаються як підсистеми єдиного цілого вищого рівня;

— цільовий принцип, що передбачає визначення основних цілей, на досягнення яких спрямований процес екологізації на кожному з рівнів районування;

— принцип територіальної спільності: площа, яка відповідає таксономічній одиниці районування, обов'язково включає декілька територій, що межують між собою і належать до ієрархічних одиниць нижчого рівня;

— принцип пріоритетності: першочергова роль екологічного початку в системі взаємодії природи та суспільства;

— принцип перспективної спрямованості: потрібне досягнення довготривалих народногосподарських інтересів.

Отже, карта-схема  екологічного районування України, побудована з максимальним орієнтуванням  на конкретні умови середовища, буде об'єктивною основою для наукового  обґрунтування мережі розташування станцій екологічного моніторингу, а також господарських заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Отже, створення  і функціонування Державної системи  моніторингу довкілля має сприяти  здійсненню державної екологічної  політики, що передбачає:

— екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

— соціально-екологічне й економічно раціональне розв'язання проблем, що виникають унаслідок забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

— розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану річок Дніпра, Дунаю, Чорного й Азовського морів.