Комбіновані небезпеки

Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу»

При Національному технічному університеті України «КПІ»

Факультет системних досліджень

Кафедра математичних методів  системного аналізу

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему «Комбіновані небезпеки»

 

 

 

 

 

 

Виконав:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

Зміст

1.Вступ

2.Природно-техногенні небезпеки

2.1. Кислотні дощі

2.2. Пилові бурі

2.3. Селі

2.4. Карст

2.5. Зсуви

3. Соціально-природничі небезпеки

4. Соціально-техногенні небезпеки

5. Висновки

6. Список використаних джерел

 

1.Вступ

 

Більшість джерел небезпек для людини мають комбінований характер. Найбільш важливіші:

• Природно-техногенні небезпеки
• Природно-соціальні небезпеки
• Соціально-техногенні небезпеки

Природно-техногенні небезпеки – смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель та інші явища, породжені людською діяльністю.

Природно-соціальні небезпеки – химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші.

Соціально-техногенні небезпеки  – професійна захворюваність, професійний  травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової  інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Всі вищезгадані небезпеки  й було розглянуто в даній роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Природно-техногенні  небезпеки

2.1. Кислотні дощі

 

Термін "кислотні дощі" було введено в 1872 р. англійським  інженером Робертом Смітом у книжці "Повітря і дощ: початок хімічної кліматології". Кислотні дощі, які  містять розчини сіркової і азотної  кислот, завдають значної шкоди природі. Ґрунти, водоймища, рослинність, тварини  і будівлі стають їх жертвами. В  місцевості, де розташовані великі виробничі потужності, разом з  дощами за рік випадає близько 1500 кг сірки.

 

Під час горіння будь-якого  палива (вугілля, сланців, мазуту) до складу газів, що виділяються в повітря, входить діоксид сірки й азоту. їх об'єм залежить від складу палива. Мільйони тонн діоксиду сірки, що потрапляють в атмосферу, перетворюють дощі в слабкий розчин кислот.

 

Окиси азоту створюються  при поєднанні азоту з киснем повітря в умовах високих температур, в основному у двигунах внутрішнього згорання і котельних пристроях. Вилучення енергії супроводжується  забрудненням навколишнього середовища. Справа ускладнена тим, що труби електростанцій здіймаються догори на 250—300, і навіть 400 м. Тому викиди в атмосфері розвіюються  на значні території.

 

Дощова вода, що утворюється  під час конденсації водяної  пари, має мати нейтральну реакцію, тобто показник рН, що характеризує кислотні чи лугові властивості розчину, дорівнюватиме рН = 5,6—5,7.

 

Природні води і ґрунти мають буферні можливості, вони здатні нейтралізувати значну частину кислоти  і зберегти середовище. Однак ті буферні можливості природи небезмежні.

 

У водоймища, що потерпіли  від кислотних дощів, нове життя  може вдихнути невелика кількість фосфатних  добрив; вони допомагають планктону  засвоювати нітрати, що веде до зниження кислотності води.

 

Ґрунт і рослини, звичайно, змінюють свої властивості під впливом  кислотних дощів — знижується кількість годувальних речовин, змінюється склад мікроорганізмів.

 

Великої шкоди кислотні дощі завдають лісам. Ліси усихають починаючи  зі свого верхів'я, що має місце  на великих територіях. Кислота підвищує рухомість в ґрунті алюмінію, токсичного для невеликого коріння, і це призводить до гноблення листя і хвої, крихкості  гілля. Особливо страждають хвойні дерева, тому що хвоя змінюється рідше, ніж  листя, і тому накопичує більше небезпечних  речовин за один і той же період. Хвойні дерева жовтіють, у них зменшується  крона та інше. Але й у листяних дерев змінюється колір листя, завчасно падає лист, гине частка крони і  руйнується кора. Природно хвойні і  листяні ліси не відновлюються.

 

Кислотні дощі руйнують покривні тканини рослин, змінюють обмін речовинами в клітинах рослин, рослини сповільнюють зростання і розвиток, зменшують  їх опір хворобам і паразитам, падає  врожайність.

 

Ці дощі здійснюють шкідливу дію на фактори навколишнього  середовища:

— врожайність багатьох сільськогосподарських культур  знижується на 3—8 % внаслідок ушкодження листа кислотами;

 

— кислі опади спричиняють  вимивання з ґрунту кальцію, калію  й магнію, що зумовлює деградацію фауни  і флори;

 

— деградують і гинуть ліси. Особливо вразливими до дії кислотних  дощів є кедр, бук і тис;

 

— отруюється вода озер і  ставків, у яких гине риба. Насамперед її цінні види — лосось, форель тощо, а також численні види комах;

 

— зникнення комах у  водоймах призводить до зникнення птахів і тварин, які ними живляться;

 

— зникнення лісів у  гірських районах (в Карпатах) зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селів;

 

— різко прискорюється  руйнування пам'яток культури, житлових будинків, особливо тих, що оздоблені  мармуром, вапняком;

 

— вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює  захворювання дихальних шляхів, подразнення  очей тощо.

 

Під впливом кислотних  дощів, безпосередньо після обпилення  в початках кукурудзи, формується менше  зернин, ніж після зрошення чистою водою. Визначено, чим більше в дощовій  воді містилося кислоти, тим менше  зернин утворювалося в початках. Разом  з тим дійшли висновку, що кислотні дощі, які пройшли до обпилення, не мали впливу на формування зернин.

 

Наукові дослідження про  сприйнятливість до кислотних дощів 18 видів сільськогосподарських культур  і 11 видів декоративних рослин на початкових стадіях росту визначили, що найбільше  під небезпечний вплив підпали  листя томату, сої, квасолі, тютюну, баклажанів, соняшника і бавовни. Найменше потерпіли озимина, кукурудза, салат, конюшина, люцерна.

 

Кислотні дощі не тільки убивають живу природу, але і руйнують пам'ятники архітектури.

 

Страждають від кислотних  дощів і люди, які використовують питну воду, яка забруднена токсичними металами — ртуттю, свинцем, кадмієм  та ін.

 

2.2. Пилові бурі

 

Пилові бурі (так звані  чорні) — це дуже сильний вітер. За шкалою Бофорта 10—11 балів — відповідно становить 25—28 та 29— 82 м/с. Такий вітер переміщує величезну кількість твердих часток (пилу, піску та ін.). Тверді частки видуваються з незахищених рослинами місць і переміщуються в інші. Все це є результатом поганого відношення до потреб розуміння і зберігання екологічної рівноваги. Пилові бурі (чорні), як правило, е показником порушень поверхні ґрунту неправильними агротехнологіями — перевищенням дозволених розмірів полів, погано спланованою сівозміною, недооціненими заходами агролісомеліорацій і фітомеліорацій.

 

Інші природно-техногенні небезпеки проаналізовано в розділі 5.1.

Широкий розвиток мають різні  види екзогенних геологічних процесів природного та техногенного походження.

 

2.3. Селі.

 

Сель — стрімкий потік  великої руйнівної сили на басейнах гірських річок, що складається із суміші води та крихких, ламких порід і виникає  внаслідок інтенсивних дощів  чи танення снігу, а також прориву  завалів і морен.

 

Причинами виникнення селевих  потоків майже завжди є сильні зливи, інтенсивне танення снігу  та льоду, розмив гребель водойм, а  також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні  доріг, роботи у кар'єрах, неправильна  організація обвалів та підвищена  загазованість повітря, що згубно діє  на ґрунтово-рослинний покрив.

 

Ймовірність зародження селів  залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності до вивітрювання, рівня антропогенної дії на район  та ступінь його екологічної деградації. Під вивітрюванням розуміють  процес механічного руйнування і  хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість  вивітрювання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання  температури повітря та інше).

 

До селевого басейну належить гірська територія з прилеглими схилами, на яких містяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також  район його дії.

 

Процеси виникнення і розвитку селів перебувають у залежності від таких характеристик селевих  басейнів, як висота витоків, селеактивність, а також геологічна будова та ерозія гірських порід. Залежно від висоти селевих потоків, басейни поділяються на високогірні (2,5 км і більше), середньогірні (1,0—2,5 км) та низькогірні (до 1 км). Басейни характеризуються і об'ємом селевого виносу. Чим вище витік, тим більший об'єм селевого виносу з 1 км2 поверхні басейну.

 

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: перший — накопичення в руслах селевих  басейнів рихлого матеріалу за рахунок  вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий — переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі; третій — розосередження селевих  виносів у гірських долинах.

 

Рух селів — це суцільний  потік із каміння, бруду та води. Вони мають у своєму складі тверді матеріали (10—75 % від всього об'єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об'єми селевого потоку можуть досягати сотень тисяч-мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків —  до 3—4 м в поперечнику і масою до 100—200 тонн. Передній фронт селевої хвилі створює "голову", висота якої може досягати 25 метрів.

 

Повторюваність селів  у селенебезпечних районах різна. В районах з підвищеною кількістю  снігу та злив вони можуть повторюватися  декілька раз на рік, але частіше  — один раз на 2—4 роки. Дуже великі виникають один раз на 10—12 років.

 

За складом розрізняють  потоки грязьові — суміш води, невеликої  кількості землі та дрібного каміння; грязе-кам'яні — суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водо-кам'яні — суміш води з камінням великого розміру.

 

За потужністю (об'ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої  та малої потужності. Катастрофічні  характеризуються виносом матеріалу  понад 1 млн м8 і спостерігаються, як правило, на земній кулі один раз в ЗО—50 років. Потужні виносять матеріал об'ємом в 100 м3 і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м3, і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

 

2.4. Карст. 

Карстове провалля — западина на поверхні землі, яка виникла внаслідок  розчинення гірських порід поверхневими чи підземними водами.

 

На 60 % території України  розвиваються карстові процеси. Це явище  пов'язане з розчиненням природними водами гірських порід. В деяких областях України рівень ураження карстовими процесами сягає 60—100 % території. Характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку  викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27 % від всієї площі  карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території  Волинської області на площі 594 км2, Рівненської — 214 км2, Хмельницької — 4235 км2.

 

2.5. Зсуви

 

Зсуви — зміщення мас  гірських порід вниз по схилу під  дією сили земного тяжіння без  втрати контакту з нерухомою основою  на більш низький гіпсометричний рівень. Вони характерні для зон  тектонічних зрушень, високих терас, схилів ерозійних систем, рік та водосховищ.

 

Зсуви є одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ. Вони властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного  та Азовського морів. Зсуви розвинуті  на 50 % освоєних схилових площ з основними здеформованими горизонтами від глин карбону до плейстоценових суглинків.

 

Зсуви можуть бути викликані  як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних належать: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та інше. Штучними причинами є руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним  виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських  угідь на схилах та інше. Згідно з  міжнародною статистикою, до 80 % сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини (антропогенний фактор).

 

Виникають зсуви при крутизні схилу 10 % і більше. На глиняних ґрунтах  при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5—7 %.

 

За глибиною залягання  зсуви бувають: поверхневі (1 м), мілкі (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м); за типом матеріалу: кам'яні (граніт, гнейс) та ґрунтові (пісок, глина, гравій); а залежно від потужності, вони поділяються на: малі (до 10 тис. м3), великі (до 1 млн м3), дуже великі (понад 1 млн м3).

 

Зсуви можуть бути активними  і неактивними. На активність впливає  гірська порода схилу, що становить  основу зсуву, а також наявність  вологи. Швидкість руху зсуву становить  від 0,06 м/рік до 3 м/с.

 

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Найбільшого  поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму. Найчастіше трапляються  зсуви видавлювання (розміром до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах  трапляються блокові та лінійні  зсуви довжиною 0,5—2,5 км та шириною 0,3—1,5 км. Значною мірою зсувами  охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ, де найбільш поширеними є  зсуви спливання, а також фронтальні зсуви, які ще існують на узбережжі  Азовського та Чорного морів. Загалом, на морських узбережжях довжиною 2630 км2 проявляються абразійні процеси  — руйнується майже 60 % узбережжя. В  районах активної господарської  діяльності, як-то Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька  та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тис. зсувів. У 1998 році зареєстровано 29 зсувів та провалів, внаслідок яких загинула 1 та постраждала 1 людина.