Господарське об'єднання

До господарських організацій, які здійснюють управління господарською  діяльністю, в т. ч. і координацію  такої діяльності, належать: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінансові  групи), господарські міністерства та відомства.

Господарське об'єднання (ГО) — це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об 'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківську діяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську

• господарські організації корпоративного типу;

• належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;

• вимоги до учасників ГО - наявність  статусу юридичної особи;

• основна мета діяльності - координація  діяльності учасників

і об'єднання їхніх зусиль для вирішення  спільних соціальних та економічних  завдань (досягнення спільних соціальних та економічни

х результатів);

• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентрація) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

• добровільність виходу учасників з  ГО (за винятком державних) з внесенням  відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які  вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами.

Види  ГО:

1) за ознакою засад створення  - добровільні (створюються на  договірних засадах, хоча в  письмовій формі - як установчий  документ - договір обов'язково має  бути лише в асоціації, корпорації  та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та консорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровільного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обов'язків за раніше укладеними договорами) і державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управління діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання);

2) за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації

господарської діяльності без надання  об'єднанню права втручатися у  виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

3) за ознакою обов'язкового установчого  документа - договірні (асоціації,  корпорації, промислово-фінансові групи)  та статутні (концерни та консорціуми);

129

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання  підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної 

промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації  різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою  - республіканські, обласні, міські  тощо;

6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін (консорціум як тимчасове об'єднання  промислового і банківського  капіталу для досягнення спільної  мети, а також промислово-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи  відсутності у об'єднання статусу  юридичної особи - господарські  об'єднання, які мають статус  юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднанн

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платням. Величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, яка діяла на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. Нині величина статутного фонду ТОВ має бути не меншою за 11 800 грн.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний рівень відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство — товариство, усі учасники якого провадять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитне товариство — товариство, у якому крім одного учасника або більшої кількості учасників, що провадять від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

В умовах функціонування ринку рівень розвитку товарно-грошових відносин визначається рівнем розвитку виробництва і торгівлі. Товарний обіг обумовлений, перш за все, наявністю товарно-грошових відносин і є формою товарного обміну. Оскільки процес суспільного відтворення складається з чотирьох моментів (виробництво, розподіл, обмін і споживання), а також здійснення між ними відповідних економічних відносин, важливим є розгляд обміну, який охоплює й торгівлю.

Обмін у широкому значенні, як взаємозв'язок між людьми за результатами діяльності є обов'язковою умовою функціонування суспільного виробництва при наявності суспільного розподілу праці й можливий при добре розвинутих товарно-грошових відносинах. Товарний обмін з допомогою торгівлі посідає основне місце в системі економічних зв'язків в умовах ринкових відносин. Потреба товарно-грошових відносин обумовлена, перш за все, суспільним розподілом праці, господарською відокремленістю виробників. Розглядаючи торгівлю в системі товарно-грошових відносин, важливо виділити:

1) зовнішні форми;

2) матеріальну основу;

3) соціально-економічну природу;

4) зміст;

5) границі (межі функціонування  товарно-грошових відносин);

6) характер функціонування;

7) місце товарно-грошових відносин  у системі споживання.

При докорінних змінах усього економічного ладу суспільства, в тому числі природи  і ролі товарно-грошових відносин, зовнішні форми цих відносин у більшості випадків займалися тим же, що і досі. Основні форми ринкових товарно-грошових відносин—це купівля-продаж, починаючи з робочої сили як товару і закінчуючи продажем інтелектуальної власності. Соціально-економічна природа відносин проявляється у змісті, тобто характеристиці товару, вартості, грошах, ціні, прибутку, відсотках рентабельності. Разом із цим, що взаємовідносини мають багато спільних рис, притаманних товарно-грошовим відносинам і торгівлі зокрема.

Товарно-грошові  відносини самі по собі визначають соціально-економічну природу способу  виробництва, характер власності на засоби виробництва і результати господарювання.

У ринкових умовах товарно-грошові відносини  сприяють реалізації дії закону вартості, закону попиту і пропозиції, інших економічних законів, які сприяють розвитку виробничої, торгової діяльності з метою орієнтації на споживача. У цьому розумінні соціально-економічна природа товарно-грошових відносин в умовах функціонування ринку орієнтована на кінцевого споживача, а це можливо тільки через торгівлю.

Зміст товарно-грошових відносин визначається способом господарювання (рівнем розвитку економіки) з допомогою грошей. Тривалий час дія товарно-грошових відносин, торгівля недооцінювалися, а іноді гальмувалися. В умовах ринку недооцінювання товарно-грошових відносин, торгівлі призводить до розпаду економічного механізму функціонування держави. Ігнорування важливості й активного впливу на підвищення зацікавленості людей через торгівлю знижує ефективність виробництва, послаблює госпрозрахунок, викликає низку інших небажаних наслідків. Здорове функціонування товарно-грошових відносин, торгівлі сприяє створенню таких умов господарювання, при яких результати цілком залежать від якості роботи кожного і колективу разом, від уміння й ініціативи керівників.

Стратегія розвитку економіки включає  в себе подальше вдосконалення товарно-грошових відносин, поновлення змісту, форм і  методів впливу на подальший розвиток торгівлі. У зв'язку з цим, з метою підвищення ефективності виробництва, вдосконалення розподілу, обміну й споживання, важливо повніше використовувати товарно-грошові відносини відповідно до притаманних їм властивостей у ринковій економіці. У зв'язку з цим вимагає посилення режим економії, заходи з підвищення ефективності виробництва, вдосконалення обміну і споживання, більш повного використання механізму товарно-грошових відносин. Виходячи з цього, в торгівлі вимагає подальшого вдосконалення контроль гривнею за кількістю й якістю роботи, підвищення купівельної спроможності грошової одиниці, а це можливо тільки через налагодження системи товарно-грошових відносин і торгівлі.

Виходячи зі сказаного, місце торгівлі в економічному розвитку держави  визначається, з одного боку, тими функціями, які вона виконує, а з іншого, тими зв'язками, в яких вона перебуває.

Основна роль торгівлі визначається, перш за все, тим, що вона є зв'язковою  ланкою між виробництвом і споживанням, тим самим здійснюючи активний вплив  як на виробництво, так і на споживання. Виконання цього завдання особливо зростає в сучасних умовах, коли радикально змінюється ставлення до проблеми розширення товарного виробництва. Дня успішного вирішення цього завдання торгівля повинна постійно вдосконалювати свою роботу з вивчення купівельного попиту з тим, щоб на цій основі грамотно і економічно обґрунтовано складати замовлення на виробництво, кваліфіковано вирішувати питання комерційної роботи з їх закупівлі й продажу.

Досить вагому роль відіграє торгівля в налагодженні економічних зв'язків між адміністративними районами. Розподіл праці між економічними районами, спеціалізація виробництва сприяє найбільш повному використанню можливостей кожного з них. Однак у таких умовах виникає потреба багатостороннього обміну товарами між окремими районами, що і здійснює торгівля.

Торгівля від і грає важливу  роль у здійсненні вимог економічного закону розподілу праці. Отримання  грошової заробітної плати є першим етапом процесу розподілу праці. Матеріальна зацікавленість працівників  суспільства забезпечується і стимулюється у тому випадку, якщо вони мають можливість обміняти свої грошові доходи на потрібні їм предмети споживання. Цей обмін здійснює торгівля. Таким чином торгівля є необхідною ланкою у здійсненні розподілу по праці.

Торгівля тісно пов'язана з грошовим обігом, з бюджетом та кредитною системою. Зв'язок між товарним обертанням і грошовим обігом визначається тим, що вартість товарів вимірюється в грошовому вимірі, і з їх допомогою здійснюється обертання товарів.

Торгівля забезпечує народне господарство готовими грішми і чим швидше реалізується товар, тим скоріше починається процес відтворення.

Торгівля тісно пов'язана з  касовим планом Держбанку, Близько 90 % усіх грошових надходжень дає торгівля. Розвиток торгівлі через товарооборот є важливою умовою прискорення грошового обігу й забезпечення стійкості грошової одиниці.

З бюджетом торгівля пов'язана через  податкову систему. Торгівлі належить важливе місце в системі ринкових відносин, оскільки вона реалізує основну  частину предметів споживання, що випускаються промисловістю і сільським господарством. Через торгівлю реалізується близько 70 % товарів народного споживання. Так, за 2002 р. через канали торгівлі реалізовано 60 % продукції сільського господарства, 65 % продукції легкої промисловості і більше 85 % продукції харчової промисловості.

Реалізуючи основну частину  виготовлених предметів споживання, торгівля завершує процес кругообороту засобів (коштів), що витрачені на виробництво  цих товарів. Функціонуючи в системі  ринкових відносин, торгівля відіграє важливу роль в придбанні продуктів інших галузей народного господарства для власних потреб і наданні послуг іншим галузям господарювання. Таким чином, можна зробити висновок, що торгівля відіграє важливу роль в економіці держави.

Залежно від рівня зв'язку з процесом продажу товарів (або ж за значимістю послуг у процесі продажу товарів і обслуговування покупців) виділяють основні, супутні і додаткові (допоміжні) види торговельних послуг. Основні послуги безпосередньо пов'язані з процесом продажу товарів; вони показують, як торгівля забезпечує свої обов'язки відносно покупців щодо створення умов, в яких здійснюється купівля товарів. Основні послуги є фактично суттєвою і невід'ємною частиною, змістом торговельної діяльності. Надання цих послуг створює покупцям найкращі умови і максимальні зручності для здійснення купівлі товарів з мінімальними витратами. До основних послуг відносять наявність торгових підприємств, режим їх роботи, асортимент товарів, упакування товарів у традиційні пакувальні засоби. Ці послуги надаються всім гуртовим і роздрібним покупцям.