Алкоголізм негативно позначається  на здоров'ї нащадків. Якщо майбутня  мати вживає алкоголь, то вона отруює дитину ще в утробі  40 — 45% дітей, які народилися у матерів-алкоголіків, — виродки, 75% —  розумове відсталі.

         Наркоманія і токсикоманія особливо  небезпечні для підлітків і  молоді. Наркомани мають велику  тягу до наркотиків, при цьому доза  наркотичної речовини з часом збільшується.

         Особливо  швидко  звикають  до  наркотиків підлітки. Виникає стійка  психічна і фізична залежність, позбавитись якої без спеціального  лікування практично неможливо.  При припиненні  вживання наркотиків розвивається абстиненція. Відбуваються глибокі зміни особистості, які супроводжуються пасивністю і розладом психіки,  порушуються функції внутрішніх органів. Все це супроводжується "ломкою" організму (сильні болі, судороги).

         Сьогодні боротьба  з наркоманією  набула  загальнолюдського значення (Віденська конвенція, 1987 рік).

         Токсикоманія —  захворювання, зумовлене регулярним вживанням речовин або лікарських засобів, що не входять до списку наркотиків. Це психотропні речовини —транквілізатори, психостимулятори та ін.  Їх вживання призводить до тяжких захворювань, подібних за своїми  проявами і наслідками до наркоманії. Аналогічна картина спостерігається в людей при  інтоксикації, внаслідок тривалого вживання лікарських речовин (анальгетики, препарати наперстянки та ін.).

         Надмірне вживання ліків внаслідок  постійної інтоксикації значно 
впливає на внутрішнє середовище людини.

         Для підвищення ефективності  боротьби з пияцтвом, алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, тютюнопалінням, крім державних і міжнародних програм, важливе значення має створення у суспільстві умов засудження, нетерпимості по відношенню до носіїв цих звичок і постійна робота по пропаганді здорового способу життя та його переваг.

3. ЕКОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Біологічна  і соціальна природа  людини

         Людина з'явилась на Землі внаслідок  тривалого і складного  процесу   історико-еволюційного розвитку. В  зоологічній системі вид "людина  розумна" (Нотозаріст) належить до  класу ссавців, раду приматів, родини гомоод. З  людиноподібними  мавпами  людину  ріднять відносно великий головний мозок, п'ятипала кисть з плескатими нитями і розвинутим віддаленим великим пальцем. За даними порівняльної анатомії, фітології, молекулярної біології, імуногенетики, патології та інших наук, найбільша схожість виявляється міх людиною, шимпанзе і горилою. Ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе високий  —  понад 90% подібних генів. Проте є й істотні відміни в анатомо-морфологічній  будові (в пропорціях кінцівок, 5-іюдібній формі хребта), в особливому розміщенні й будові деяких м'язів і суглобів (у зв'язку з прямоходінням), у формі тазового пояса, грудної клітки, склепистій стопі з  добре розвинутим великим пальцем  і деякою редукцією інших пальців.

         Для людини характерний високий ступінь розвитку мозку (в 3—4 рази вищий, ніж у шимпанзе чи горили), його сильна диференціація (лобна, скронева, нижньоскелетна, далі — у зв'язку з розвитком мови), волосяного покриву,  тощо.

         Лінія еволюції людини характеризувалась прямоходінням, поступовим  удосконаленням руки як знаряддя праці, розвитком мозку та 
набуттям нових форм  поведінки.

         За загальною концепцією гілка  людини відокремилась від стовбура  мавп близько 6—10 млн. років тому. Перші достовірні уявлення про  річ  з'явились понад 2 млн., а сучасна людина —  не пізніше 40 тис. років тому. Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5 — 2,8 млн. років тому.

         Сучасні люди відносяться до  одного виду, в межах якого виділяють  декілька рас. Специфічністю індивідуального розвитку людини  є збільшення періоду дитинства і стрибок росту при статевому дозріванні.

         Універсальна генетична готовність  до входження дитини в соціальне  середовище зумовлена, головним чином, розвитком мозку.  У людини  мозок  досяг вищого еволюційного розвитку порівняно з  далекими предками людини.  Мозок як орган мислення розвивається  після народження дитини в результаті спілкування з людьми і взаємодії з навколишнім  середовищем.  У ході історичного розвитку і  збагачення соціальної сфери життя розумові здібності розкриваються  з покоління в покоління все повніше.

         Внаслідок цього спостерігається  дивовижний процес соціального  детермінованого прогресу мозку  як матеріального органа мислення. Величезна пластичність мозку і ерудованість та навчання людей  виключають  фатальне значення генетичної програми.

         Вважається, що здатність творчо  діяти зумовлена генетичними  задатками мозку, але реалізація  і розвиток відбувається  протягом  життя і являють  собою відображення тотожність і протилежності  мислення й буття. І мислення і буття реалізуються в трудовій діяльності як специфічній рисі людства. Це було доведено експериментально в роботі зі глухонімими дітьми.

         При аналізі індивідуальної взаємодії біологічного й соціального в індивідуума природні особливості мають велике значення.

         Фундаментальними працями  академіка Павлова доведено, що темперамент людини — природжена  риса, яка характеризує динамічні особливості психічної діяльності індивідуума. За темпераментом не можна судити про здібності і можливості особи. Він тільки відбиває динамічні особливості людської поведінки (вчинки, особливості поведінки). Проте остаточне формування темпераменту в багатьох  випадках залежить  від морально-вольових  якостей характеру, 
пов'язаних із діяльністю людини.

         Характер — це складна система людської психіки. В його формуванні провідна роль належить умовам життя і діяльності людини.  Між темпераментом і характером існує тісний взаємозв'язок. Темперамент не може  бути перепоною для розвитку як суспільно цінних властивостей індивідуума, так і негативних Його вад. Генетично детерміновані властивості темпераменту — це тільки передумова для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових і фізичних здібностей.

         Дослідження останніх років дають  змогу зробити висновок, що навіть  формально динамічна сторона  психічних процесів — при очевидній генотиповій зумовленості їх елементів в умовах нормального генотипу —  не є жорстким, генетично детермінованим “каркасом" для розвитку особи. Реалізація цих процесів залежить більше від умов розвитку, які несуть у собі як компонент природного, біологічного, так і життєвого досвіду (Н. П. Дубинин, 1982).

         Властивості нервової системи людини не впливають безпосередньо на зміст психіки і результативність діяльності. Вони стосуються тільки динамічного боку поведінки, впливають на темпи засвоєння знань, формування навичок.

         У  сфері пізнання природне в людині поширюється насамперед на  сферу чуттєвого пізнання й динамічну сторону функціонування мозку. У цьому процесі беруть участь органи чуття, за допомогою яких людина  отримує інформацію  з природного довкілля. Кожна людина мас унікальну гаму чуттєвого пізнання. Це накладає суттєвий відбиток на характер сприйняття, на процеси людського пізнання і, на відміну від тварин, не обмежується процесами чуттєвого пізнання, а вживається на рівні абстрактного мислення в поєднанні з практикою.

         Абстрагування, на відміну від простого сприйняття предметів і явищ,  як прямий  наслідок функціонування  органів чуття —   це здатність людського розуму до творчості. Вона виникла в результаті закріплення набутих у минулому досвіду і навичок праці та знань.

         Немає сумніву в тому, що люди біологічно різні. Вони по-різному сприймають одні й ті самі явища, мають різні природні здібності, нахили і риси характеру. Але все це свідчить лише про їх різні біологічні можливості, а не про -те, що в їх генах уже записаний відбиток тих форм  життя, які складаються під впливом існуючих суспільних відносин.

         Таким чином,  біологічне в  людині — це тільки передумови, хоч і дуже важливі, для пізнання законів розвитку природи й суспільства.

         Світогляд особистості формується передусім під впливом соціальних  факторів. Соціалізація біологи людини пронизує все її життя. Людина   живе у світі соціальних потреб, які формують її психічне життя, якісно відмінне від психіки тварини. Усі людські риси виникли  в результаті історичного розвитку виробничої діяльності людини.

         Наука, культура, право, мораль  і т. ін. формувались і формуються  під впливом певних суспільних  відносин.

         Таким чином,  сутність особистості  людини являє собою сукупність  суспільних відносин. Її розвиток потребує біологічних передумов, а  зміст і подальший прогрес визначаються  соціальними закономірностями. Не можна   вважати, що всі питання щодо механізму взаємодії спадкових і набутих властивостей у сфері поведінки людини  до кінця з'ясовані. Зрозуміло, що прогрес людського роду базується на універсальній можливості всебічного розвитку його соціальної сутності, передумовою якої є специфічні людські і водночас соціально неспеціалізовані біологічні основи.

         У цьому плані має певний інтерес вивчення питань становлення людини  як індивіда й особистості. 

4. ІНДИВІД І ОСОБИСТІСТЬ

         Поняття "індивід" виражає  неподільність, цільність особистості   конкретного об'єкта) що виникли   вже на  ранніх етапах еволюції  людини. Індивід як цілісність — це продукт біологічної еволюції, в ході якої відбувається не тільки диференціація органів і функцій, а й їх інтеграція, їх взаємне поєднання (гіпотеза  О. М. Северцова).

         Індивід — це генотипне утворення, яке відрізняється тим, що його активне формування продовжується і в онтогенезі. Йдеться про утворення "сплаву" природних і набутих реакцій, про зміну предметного змісту потреб, про формування динаміки поведінки.

         Чим вищі темпи еволюції, тим  складнішими будуть життєві прояви прояви 
індивідуума та їх організація, тим суттєвішою  стає різниця міх уродженими й набутими особливостями.

         Таким чином, в основі поняття "індивід" лежить факт неподільності цілісності суб'єкта і наявності властивих йому особливостей.

         Індивід — це  продукт генетичного розвитку в певних умовах існування. Він являє собою продукт розвитку життя у взаємодії з середовищем. Поняття "індивід" суттєво відрізняється від поняття "особистість".

         Поняття  "особистість, людина", як і поняття “індивід", також виражає цілісність суб'єкта життя. Але особистість не є цілісно,  зумовленою генотипом. Особистістю не народжуються, а стають.

         Особистість — це відносно пізніший продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Особистістю людина стає  внаслідок суспільних стосунків, в які індивід вступає в процесі своєї діяльності. Біологічні особливості індивідуума не стають особливостями його особистості, хоч функціонування нервової системи, звичайно, створює необхідні передумови для розвитку особистості.

         Фундаментальна  різниця особистості  від індивіда визначається природою  відношень, які ії породжують. Це специфічні для людини суспільні відношення, в які вона вступає в своїй предметній діяльності.

         У формуванні  індивіда як особистості в конкретних соціальних умовах певну роль відіграють його здібності. Під здібностями найчастіше мають  на увазі властивості або якості, які роблять людину здатною успішно  виконувати будь-яку суспільне корисну діяльність. Ці властивості комплексні і складні. Вони розглядаються окремо від природних (загальних для всіх людей) властивостей.

         Серед характеристик особистості  суттєву роль відіграє характер. Ряд психологів визначають його  як Психологічний  склад"  особистості, який виявляється в ії спрямованості і волі (Н. Д. Левитов, 1982). Для особистості характерний індивідуальний стиль діяльності — стійка система навичок, яких набуває людина з метою найкращого  здійснення певної діяльності.

         Суттєво впливає  на стиль  діяльності особистості ії темперамент —  характеристика індивіда з позицій динамічних особливостей його  психічної діяльності (темп, ритм,  інтенсивність психічних процесів і становищ) (В. Д. Небидицин, 1982).

         Зараз не виникає сумніву, що  темперамент зазнає змін внаслідок якостей характеру людини. Виявлено також залежність між особливостями будови тіла людини та її характером.     Людина  —  найскладніша  жива істота на планеті. За влучним висловлюванням  Д. Ж. Маркевича  (1991): "Людина — тілесно-органічна, психічна, видова і суспільна, індивідуальна, кінцева та смертна істота”.

         Як тілесно-органічна істота, вона  складається з органів, які  утворюють  єдину функціонуючу  систему і вступають в обмін  речовин з природним  середовищем.  Як психічна істота, на підставі функціонування нервової системи (особливо головного мозку), має розвинуту психіку з її вищими формами проявлення. Поява на світ людини як видової та суспільної істоти відбувається в людському суспільстві. Але ж людина  й індивідуальна істота, оскільки двох однакових людей зустріти неможливо.