Відповідальність за земельні правопорушення

1. сільськогосподарського призначення;

2. житлової та громадської забудови;

3. природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4. оздоровчого призначення;

5. рекреаційного призначення;

6. історико - культурного призначення;

7. лісового фонду, водного фонду;

8. промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюють користування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набережними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладовищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявності у них спеціальної правосуб’єктності. Правовідносини щодо права спеціального землекористування потребують спеціальних дозволів (на зняття грунтового покриву землі, видобуток корисних копалин, розробку родовищ, надр тощо)ю

Правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель мають місце у випадках, коли державні і місцеві органи влади виконують відповідні функції. До таких функцій належать: надання земель у власність або у користування з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання і охорони земель; вилучення земель; землеустрій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов’язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультивації земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід’ємної частини навколишнього природного середовища, як засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відносини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб’єктивних прав землевласників і землекористувачів та невиконання обов’язків цими суб’єктами. Такі правовідносини реалізуються на основі норм, якими встановлюється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділянка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні – передбачені нормами, що встановлюють права і обов’язки суб’єктів земельних правовідносин (наприклад, право на отримання земельної ділянки, обов’язок підвищувати родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок).

Процесуальні регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів) [1].

До земельних процесуальних правовідносин належать відносини, що складаються у відповідності з нормами права, якими встановлюється порядок:

1. переведення земельної ділянки з однієї категорії в іншу;

2. проведення приватизації земельної ділянки, тобто зміна права державної власності на право приватної форми власності на землю;

3. передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України;

4. надання земель у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди;

5. припинення права власності та права користування земельною ділянкою [2].

З урахуванням відмінностей природних властивостей землі та неоднакового господарського її використання можуть виникати різні види земельних правовідносин.

Одні відносини складаються в процесі сільськогосподарського виробництва, інші – під час використання землі в промисловості і будівництві; треті - в лісовому господарстві; четверті – у разі розподілу і використанні земель населених пунктів. Це свідчить про поділ земель за їх основним господарським призначенням.

Поділ земельних правовідносин за видами можна будувати і за іншими ознаками, в залежності від того, яку особливість земельних правовідносин ми бажаємо виділити і дослідити. Учасниками цих правовідносин можуть бути сільськогосподарські організації, товариства, акціонерні об’єднання, громадяни. За своїм змістом земельні правовідносини характеризуються тими правами й обов’язками, які повинні визначати поведінку їх учасників. Так праву того чи іншого громадянина на отримання землі відповідає обов’язок державного органа надати чи сприяти в наданні йому земельної ділянки. Праву орендодавця що здав ділянку в оренду відповідає обов’язок орендаря своєчасно виплатити орендну плату за користування землею.

За функціональним призначенням земельні правовідносини поділяються на: регулятивні та правоохоронні.

Регулятивні правовідносини – це такі відрегульовані нормами земельного права правовідносини, які проявляються у вчиненні учасниками даних відносин позитивних дій. Це – звичайні земельні відносини, які зустрічаються в практиці придбання, використання земельних ділянок.

Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятивних, викликаються відхиленнями у поведінці учасника земельних відносин від норми закону. Тому правоохоронні земельні відносини виникають з приводу правопорушень, коли наступає необхідність юридичного впливу на правопорушника земельного законодавства. Названі відносини можуть виникнути і при відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. В такому випадку з боку державних органів вживаються охоронні (попереджувальні) заходи, щоб не допустити правопорушення.

За своїм юридичним змістом найбільш складними являються земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави як власника землі. Управлінський державний орган, як і всякий власник, має право повного володіння землею. Ці відносини держави називають ще абсолютними земельними правовідносинами. Однак це не означає, що держава може нехтувати економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами її землею на взаємовигідній основі.

Земельні правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов’язань їх учасників. Вони можуть бути відносинами рівноправності (партнерськими) і відносинами підлеглості однієї сторони іншій. Як правило рівноправні земельні відносини виникають між тими чи іншими громадянами або юридичними особами [36].

Під час відносин підлеглості складаються інший характер поведінки суб’єктів права користування землею. В цих відносинах, як правило, однією з сторін є орган управління, який за законом правомочний дати ті чи інші вказівки землекористувачу, добиватися від нього відповідних дій, контролювати його поведінку. Так посадова особа землевпорядної служби може вимагати від будь-якої сільськогосподарської організації припинення робіт, що приносять шкоду угіддям, і власник, землекористувач зобов’язані підкоритись цим вимогам [6].

Отже, земельні правовідносини можна класифікувати за різними підставами. За інститутами земельного права земельні правовідносини можна поділити на відносини власності та відносини землекористування. Відносини власності виникають при здійсненні власником своїх правомочностей володіння, користування і розпорядження.

Відповідно до форм власності на землю, земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають з приводу земель державної, комунальної та приватної власності.

За суб’єктами права власності на землю земельні правовідносини можна поділити на відносини, що виникають між фізичними особами (громадянами України, іноземцями); фізичними і юридичними особами, територіальними громадами, державою; юридичними особами і територіальними громадами, державою; територіальними громадами і державою, в особі їх органів; між державою „Україна” та іноземними державами, з приводу набуття у власність земельних ділянок для розміщення дипломатичних представництв, та інших прирівняних до них організацій. Якщо земельна ділянка перебуває у спільній власності декількох суб’єктів, то між ними виникають відносини щодо спільного використання, управління земельною ділянкою.

Відносини землекористування – це відносини з приводу володіння земельною ділянкою та вилучення її корисних властивостей для задоволення своїх потреб, відповідно до їх цільового призначення [38].

За тривалістю земельні правовідносини можна поділити на відносини: постійного і тимчасового (орендного) землекористування. Постійне землекористування здійснюють державні чи комунальні підприємства, установи і організації. Право постійного землекористування посвідчується державним актом і підлягає державній реєстрації. Тимчасове землекористування здійснюється за договором оренди.

За кількістю суб’єктів земельні правовідносини можна поділити на : прості (що відбуваються між двома суб’єктами земельних правовідносин) та складні – між трьома і більше.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі поділяються за основним цільовим призначенням на відповідні категорії. Тому на нашу думку земельні правовідносини можна класифікувати відповідно до цільового призначення на [25]:

1.   відносини, щодо використання земель сільськогосподарського призначення,

2.   земель житлової та громадської забудови;

3.   земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4.   земель оздоровчого призначення;

5.   земель рекреаційного призначення;

6.   земель історико-культурного призначення;

7.   земель лісового фонду;

8.   земель водного фонду;

9.   землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

В теорії права правові відносини поділяють за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами: односторонні, в яких одна сторона має або лише права, або лише обов’язки; двосторонні, в яких обидві сторони мають права і обов’язки [8]. Прикладом двосторонніх є договір оренди, за яким орендодавець зобов’язаний передати орендарю земельну ділянку, і має право вимагати від нього плати за її використання, а орендар має право вимагати від орендодавця передачу земельної ділянки, та зобов’язаний платити власнику за її використання, та використовувати її за цільовим призначенням. Відтак в даних правовідносинах обидві сторони мають взаємні права і обов’язки.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта на:

1.   активні, в яких зобов’язаний суб’єкт мусить вчиняти певні дії;

2.   пасивні, в яких він повинен утримуватись від виконання певних дій [8].

Прикладом активних є обов’язок власника, землекористувача своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом (ст.91,96 ЗК України); пасивних – не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів (Ч.1,П.г. ст.91 ЗК України) [25].

За волевиявленням сторін:

1.        договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення уповноваженої особи, так і зобов’язаної сторони (наприклад, договір оренди) ;

2.        управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої (наприклад, накладення адміністративного стягнення).

3.        За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

4.        відносні – в яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець);

5.        абсолютні - в яких визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню ним своїх прав (наприклад, відноси власності, в яких точно визначений власник, а всі інші – зобов’язані не втручатися в його справи) [8].

Також, як зазначалося раніше земельні правовідносини можна поділити на матеріальні та процесуальні; регулятивні та охоронні.

1.4. Земельно-правові норми

Зміст конкретних земельних правовідносин, а також їх практичний вияв здебільшого залежить від розуміння тієї правової норми, яка служить для них основою. Земельно-правова норма, як і всяка інша правова норма, має свою внутрішню структуру, тобто складові частини, пов'язані між собою певним логічним змістом. До цих складових частин входять: гіпотеза, диспозиція і санкція. Першою складовою частиною земельно-правової норми є гіпотеза, тобто опис умов дії правової норми. Причому «умова» не обов'язково повинна бути конкретним описом. Звичайно лише вказується на ту чи іншу фактичну обставину, подію, діяння. Так, у земельному законодавстві міститься немало статей, в яких описуються дуже короткі фактичні обставини, необхідні для застосування даної правової норми. Цими фактичними обставинами може бути, наприклад, те, що користувач земельної ділянки є громадянин чи державна, громадська організація. В інших нормах мається на увазі громадянин не взагалі, а, наприклад, той, що мешкає у місті, селі. Юридичний статус суб'єкта земельного права служить тут необхідною умовою для застосування відповідної земельно-правової норми. Юридичним фактом може бути також заявлене громадянином бажання створити селянське (фермерське) господарство. В гіпотезі можливе відсилання і на факт, що вимагає застосування норми охорони прав землевласника і землекористувача, оскільки їхні порушені права підлягають поновленню.

Другу частину правової норми складає диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка людей, організацій, підприємств, установ у разі наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин чи умов. Так, якщо громадянин проявить бажання займатися індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві і якщо вій має досвід і здібності для цього («гіпотеза»), йому повинна бути надана земельна ділянка для ведення селянського господарства В яких розмірах, в якій місцевості, па яких підставах, на яких умовах – відповіді на ці питання треба шукати в диспозиціях інших правових норм.