Право власності на земельні ділянки

Правомочність володіння  — це право фактичного (фізичного  чи господарського) панування над  певною земельною ділянкою. Природно, що фактичне володіння тією чи іншою земельною ділянкою робить можливим здійснення інших правомочностей: користування та розпорядження нею. Відомо, що не можна використовувати земельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, правомочність власника земельної ділянки як об'єкта права власності має певну своєрідність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишнього природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливістю її вилучення та переносу, скажімо, в інше місце.

Право володіння може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі договору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права володіння, він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати земельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна. Власнику, окрім права володіння, належать також правомочність користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, встановлених договором з власником (наприклад, оренда земельної ділянки).

Третьою правомочністю  власника є розпорядження. Правомочністю  розпорядження є визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність). Такими діями є, головним чином, угоди (купівля-продаж, дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад, у разі продажу). Право розпорядження включає можливість вчинення не тільки угод, але й інших юридичних дій.

Діюче законодавство  проголошує рівність усіх форм власності, передбачає створення рівних умов для їх розвитку та захисту (ст. 2 Закону України «Про власність», ст. 1 Земельного кодексу України). Проте фактично власники земельних ділянок володіють різним обсягом правомочності розпорядження .

 

5. Набуття та реалізація права власності на земельні ділянки

          5.1 Набуття

В п.2 статті 1 встановлено загальне правило набуття та реалізації права власності на землю. Право власності на землю набувається та реалізується тільки на підставі діючих нормативних актів. Це, в першу чергу, ст.ст. 81-85, 87 Земельного Кодексу. Якщо виникають відносини власності, які не врегульовані цим Кодексом, застосовуються загальні норми про право власності Конституції України, Закону України «Про власність», Цивільного кодексу України тощо, та інші законодавчі акти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.

Залежно від суб’єктів, розріхняють наступні підстави набуття права власності на земельні ділянки:

     1) Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

- придбання за договором  купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 

- безоплатної передачі  із земель державної та комунальної власності;

- приватизації земельних  ділянок, що були раніше надані  їм у користуванні тощо.

     2) Іноземні   громадяни  та  особи  без  громадянства  можуть

набувати     права     власності     на      земельні      ділянки

несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів,  а

також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення  за

межами  населених  пунктів,  на яких розташовані об'єкти нерухомого

майна, що належать їм на праві приватної власності.

     Іноземні  громадяни  та  особи  без  громадянства   можуть

набувати права  власності на земельні ділянки відповідно до частини

другої цієї статті у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу,  дарування,  міни,

іншими цивільно-правовими  угодами;

- викупу  земельних  ділянок,  на  яких  розташовані об'єкти

нерухомого  майна, що належать їм на праві власності;

- прийняття спадщини.

     3) Держава набуває права власності на землю у разі:

- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності;

- придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, тощо;

- прийняття спадщини;

- передачі у власність держав земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

- конфіскації земельної ділянки.

До земель державної  власності,  які не можуть передаватись

у комунальну власність, належать:

     а)  землі атомної енергетики та  космічної системи;

     б)  землі  оборони,  крім  земельних   ділянок  під   об'єктами

соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

     в)  землі   під   об'єктами   природно-заповідного   фонду  та

історико-культурними   об'єктами,   що   мають   національне    та

загальнодержавне  значення;

     г)  землі під водними об'єктами  загальнодержавного значення;

     ґ)  земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення

діяльності  Верховної Ради України,  Президента  України,  Кабінету

Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної

академії наук України, державних галузевих академій наук;

     д)  земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного

(обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного  забруднення

внаслідок Чорнобильської катастрофи;

     е)   земельні   ділянки,   які   закріплені   за   державними

професійно-технічними навчальними закладами;

     є)  земельні  ділянки,  закріплені  за   вищими   навчальними

закладами державної  форми власності;

     ж)  земельні  ділянки,  на  яких  розташовані державні, в тому

числі  казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних

фондах  яких державі  належать частки (акції, паї).

До земель державної  власності,  які не можуть передаватись

у приватну власність, належать:

     а)  землі атомної енергетики та  космічної системи;

     б)  землі  під  державними  залізницями,  об'єктами  державної

власності повітряного і трубопровідного транспорту;

     в)  землі оборони;

     г)  землі   під    об'єктами    природно-заповідного    фонду,

історико-культурного  та оздоровчого призначення, що мають  особливу

екологічну,  оздоровчу,  наукову,  естетичну  та історико-культурну

цінність, якщо інше не передбачено законом;

     ґ)   землі  лісогосподарського  призначення,  крім  випадків,

визначених  цим Кодексом;

     д)  землі  водного  фонду,  крім  випадків,   визначених   цим

Кодексом;

     е)  земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення

діяльності Верховної  Ради України,  Президента  України,  Кабінету

Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної

академії наук України, державних  галузевих академій наук;

     є) земельні   ділянки   зон   відчуження    та    безумовного

(обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення

внаслідок Чорнобильської катастрофи;

     ж)   земельні   ділянки,   які   закріплені   за   державними

професійно-технічними навчальними  закладами;

     з)  земельні   ділянки,   закріплені  за  вищими  навчальними

закладами державної  і комунальної форм власності.

     4) Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у випадку:

- передачі їм земель державної власності;

- примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності;

- прийняття спадщини;

- придбання за договором купівлі-продажу, міни, тощо;

- виникнення інших підстав передбачених законом.

     5) Юридичні особи України набувають право власності на земельну ділянку для ведення підприємницької діяльності у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування тощо;

- внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших підстав, передбачених законом.

     6) Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки

для розміщення будівель і споруд  дипломатичних  представництв  та

інших,  прирівняних  до них,  організацій відповідно до міжнародних

договорів.

     Також, згідно зі ст 87 Земельного кодексу України, існують окремі підстави набуття спільної власності на землю:

Право  спільної  часткової  власності  на земельну ділянку

виникає:

     а)  при  добровільному  об'єднанні   власниками   належних   їм

земельних ділянок;

    б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи

більше особами  за цивільно-правовими угодами;

     в)  при прийнятті  спадщини  на  земельну  ділянку  двома   або

більше особами;

     г)  за рішенням суду.

     Відповідно  до ст. 89 Земельного кодексу України, земельна ділянка може належити громадянам на праві спільної сумісної власності. У  спільній  сумісній   власності   перебувають   земельні

ділянки:

     - подружжя;

     - членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено

       угодою між ними;

     - співвласників жилого будинку.

     Володіння,   користування   та   розпорядження   земельною

ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або

законом. Співвласники такої ділянки мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ  земельної  ділянки,  яка  є  у  спільній   сумісній

власності,  з виділенням частки співвласника,  може бути здійснено

за умови  попереднього визначення розміру земельних  часток,  які  є

рівними,  якщо  інше  не  передбачено  законом  або не встановлено

судом.

Набуття права власності на землю відбувається на підставі діючих нормативних актів за наявністю підстав, передбачених коментованою статтею. Тобто правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юридичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності.

Передбачені ст. 81 ЗК підстави виникнення права приватної власності застосовуються в повному обсязі тільки до громадян України. По-перше, право власності громадян на земельні ділянки може виникати на підставі цивільно-правових угод. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні (успадкування).

Порядок здійснення угод з земельними ділянками регламентується главою 20 Земельного кодексу. При укладанні угод з земельними ділянками не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність. Громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених  Земельним кодексом.

Громадяни України мають право отримати безоплатно у власність раніше надані їм в користування земельні ділянки, але за розмірами, які встановлені в чинному Земельному кодексі.

У разі відсутності приватизованих земельних ділянок громадяни України мають право отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності по одній земельній ділянці з кожного виду використання. Таким чином, громадяни України мають можливість отримати безоплатно у власність шляхом приватизації до шести земельних ділянок з кожного виду використання в межах, передбачених ст. 121 цього Земельного кодексу.

Крім того, у випадку  приватизації сільськогосподарських підприємств громадяни — працівники цих підприємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в натурі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відповідною метою використання. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа, з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право набувати у власність земельні ділянки (на підставі цивільно-правових угод) тільки несільськогосподарського призначення на яких, як правило, розташовані або будуть будуватися об'єкти нерухомого майна, в першу чергу, в межах населеного пункту. Вони не мають права на безоплатну приватизацію земельних ділянок.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської  державної адміністрації або  сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо прватизації земельної ділянки  приймається в місячний термін.

Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери із їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотаннями про приватизацію цих земель до сільської, селищної, міської ради або районної Київської чи Севастопольської місцевої держадміністрації.

Відповідний орган у  місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам, організаціям на розробку проекту приватизації земель, після затвердження якого відбувається передача земельної ділянки у власність.