Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Земельне та аграрне право” та тему:

“ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК”

 

 

 

 

 

              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012

 

 

План:

 

1. Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки………………..3
2. Земельна ділянка разом із будівлею ……………………………………………………..7
3. Спадкування земельних ділянок нерезидентами………………………………………...8
4. Висновок……………………………………………………………………………..........10
5. Список використаної літератури………………………………………………… ……..11

 

 

1. Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки.

Земля завжди мала особливу цінність, що й відрізняє її від  інших об'єктів цивільних правовідносин. Через свої природні властивості  земля забезпечує можливість життєдіяльності усієї людської спільноти. Головна цінність землі як ресурсу полягає в тому, що вона є: основним національним багатством (ст. 14 Конституції України), виступає як засіб виробництва (посівні площі, сади, пасовища, ліси та ін.), є об'єктом правочинів із нерухомістю; основою життя і діяльності народів, що мешкають на відповідній території, та в інших якостях. Така багатоаспектність значення землі зумовлює концентрацію навколо неї різноманітного роду інтересів – держави, суб'єктів господарської і підприємницької діяльності та, в першу чергу, фізичних осіб – землевласників і землекористувачів. Це особливе ставлення до землі спонукає до необхідності визначити не лише статус землі як об’єкта цивільних прав взагалі, а ще й як частини спадкової маси зокрема, згідно з принциповими та істотними особливостями, що належать виключно до земельних і спадкових відносин. Тому спадкові правовідносини щодо земельної власності займають важливе місце в системі майнових відносин цивільного права.

Стрімкий розвиток ринкових відносин, що сприяють докорінним перетворенням в  системі власності, зумовлює необхідність приведення чинної нормативної бази у відповідність з  реаліями сьогодення та належного функціонування правового механізму щодо обов’язкового забезпечення, в першу чергу, переходу права власності на землю від спадкодавців до їхніх спадкоємців. Зміст права власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. У такому випадку спадкоємець успадковує землю в повному обсязі, відповідно до закону (заповіту) без будь-яких обмежень. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 3 ст. 373 ЦКУ, ч. 2, 3 ст. 79 ЗКУ).

Вітчизняне чинне законодавство, що регулює правовідносини спадкування землі в Україні не встановлює спеціального порядку набуття права власності на земельну ділянку у порядку спадкування. Відповідно до частини першої статті 1225 Цивільного кодексу України (надалі – «ЦКУ») право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення. Це означає, з однієї сторони, поширення на цей вид майна загальних засад і правил, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншої – відсутність спеціальних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину.

На спадкоємців, як і на будь-яких інших набувачів земельної ділянки, покладається обов’язок щодо збереження цільового призначення успадкованої земельної ділянки, що зазначається у правовстановлювальному документі власника-спадкодавця - у Державному акті про право власності на землю. Тобто, яке цільове призначення землі було зазначено у Державному акті на землю, таке й переходить до спадкоємців. В ст. 19 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року наведено вичерпний перелік із дев’яти категорій земель залежно від їх основного цільового призначення. Правовий режим кожної з категорій визначається окремими правовими приписами, які зосереджені в самостійних главах розділу ІІ ЗКУ. Порушення спадкоємцями вимоги щодо збереження цільового призначення земельної ділянки згідно пункту в) ч. 1 ст. 21 ЗК України може тягнути за собою відмову в державній реєстрації права на спадщину на ділянку або визнання проведеної реєстрації недійсною. Водночас, ставши повноправним власником успадкованої земельної ділянки, землевласник (громадянин або юридична особа) вправі скористатися передбаченим у ч. 3 ст. 20 ЗКУ правом ініціювати зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки (Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб затверджений постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. № 502). Слід зазначити, що проведення цієї процедури також має певні особливості й обмеження.

Загальний аналіз Земельного кодексу України свідчить про те, що останній не містить деталізованих положень стосовно спадкування землі. Нормою ч. 1, 2 ст. 131 лише передбачено, що укладення цивільно-правових угод, які є підставою для набуття права власності на землю (в тому числі - спадкування), здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Ст. 80 ЗК України закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Норма пункту г) ч. 1 статті 81 ЗК України однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину. Якщо земельна ділянка приватизована і власник (заповідач) має відповідний документ - Державний акт на право власності на землю, то вона може бути передана в якості спадщини чи відчужена в будь-який інший спосіб за виключенням обмежень, встановлених законодавством. Успадкування землі можливе за законом і за заповітом.

Певні особливості  спадкування земельних ділянок  можна дослідити також в інших актах земельного законодавства. Зокрема, за ЗУ "Про фермерське господарство" фермерське господарство є цілісним майновим комплексом, який може бути успадкованим повністю чи в частинах спадкоємцями (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23). Згідно ч. 2 ст. 23 цього Закону якщо фермерське господарство успадковується кількома спадкоємцями, земельна ділянка господарства не підлягає поділу, якщо в його результаті утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Цей Закон не передбачає жодної переваги щодо успадкування ділянок та іншого майна господарства спадкоємцями, які були членами господарства на час відкриття спадщини.

Земля, залишена у спадок, може належати спадкодавцеві не лише на праві власності, але й перебувати у їх постійному або тимчасовому користуванні. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Зокрема, Закон "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р. у ст. 7 допускає перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи - орендаря до спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди і якщо це не суперечить вимогам ЗКУ та цього Закону. В такому випадку об'єктом спадкування виступають права та обов'язки померлого орендаря, а не право користування ділянкою, оскільки за ч. 1 ст. 1225 ЦК України об'єктом спадкування виступає саме право власності на земельну ділянку. Можливий також варіант, коли земля була надана спадкодавцю в користування рішенням органу місцевого самоврядування. У цьому випадку для збереження права користування зазначеною землею спадкоємцю необхідно звертатися до сільської ради із заявою переоформити право користування цією ділянкою на нього. Щоправда, зміст прийнятого рішення у такому випадку залежить від представників місцевого самоврядування.

Цивільний кодекс України встановлює обов’язок спадкоємця, котрий прийняв  спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за місцем прийняття спадщини для видачі на його ім’я свідоцтва про право на спадщину на таке майно, а також зареєструвати право на спадщину в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Однак процес оформлення спадкових прав на земельну ділянку має свої особливості. Нині до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать: 1) державний акт про право власності на земельну ділянку, 2) цивільно–правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом (договір купівлі – продажу, дарування, довічного утримання тощо), а також 3) свідоцтво про право на спадщину. При цьому, у тому випадку, коли право власності на земельну ділянку посвідчується відповідною цивільно–правовою угодою чи свідоцтвом про право на спадщину, такі документи не є самостійними правовстановлювальними документами, оскільки до них в якості додатка має бути долучений ще й державний акт про право власності на земельну ділянку, що була відчужена чи успадкована. Таким чином, у випадку, коли земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі цивільно–правового договору або свідоцтва про право на спадщину, для оформлення спадкових прав на таку земельну ділянку спадкоємцями має бути подано нотаріусу відповідний правовстановлювальний документ з долученим до нього державним актом, оформленим на ім’я спадкодавця, про право власності на земельну ділянку, яка спадкується,.

Порядком вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України передбачено, що видача свідоцтва про право  на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку (або довідки про відсутність обмежень), витягу з Поземельної книги, а також витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. На долученому державному акті нотаріус зазначає відчуження землі з вказуванням документа, на підставі якого відбулося відчуження, себто свідоцтва про право на спадщину (ч.6 ст. 126 ЗКУ). Тобто, про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріус проставляє відмітку у верхньому лівому куті державного акта на право власності на земельну ділянку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 року № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку». Слід зазначити, що відмітка про перехід права власності на земельну ділянку проставляється на долученому до правовстановлювального документа державному акті про право власності на земельну ділянку при кожному подальшому відчуженні (спадкуванні) землі.

Відповідно до статті 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державну реєстрацію. Тому, щоб стати землевласником спадкоємцеві треба ще звернутися до місцевого відділу Держкомзему за місцем розташування земельної ділянки для здійснення державної реєстрації права власності на землю. Для реєстрації права власності на ділянку подають: 1) державний акт з відміткою нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку; 2) свідоцтво про право на спадщину. Будь-які інші документи чиновники вимагати не мають права (ч. 6 ст. 126 ЗКУ п. 4 Порядку № 439). Протягом 14 календарних днів відділення Держкомзему зареєструє зміну власника земельної ділянки і проставить на держакті напис про реєстрацію ділянки в Поземельній книзі. Відтепер спадкоємець стає повноцінним землевласником (ст. 125 ЗКУ). Ділянку він отримує того ж розміру і того ж цільового призначення, якими колись володів спадкодавець. Документами, що підтверджують право власності спадкоємця на землю, будуть свідоцтво про право на спадщину і держакт з відміткою нотаріуса та відділу Держкомзему про перехід права власності на ділянку (ч. 2 ст. 126 ЗКУ).

З викладеного випливає, що свідоцтво про право на спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, не підпорядковується тим вимогам, які ставляться до свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Зокрема, склалася нотаріальна практика, за якою при входженні до складу спадщину прав власності на кілька земельних ділянок, зазначені права можуть бути оформлені одним свідоцтвом, що не дозволяється правилами, які регламентують видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

При вирішенні  спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Земельна ділянка разом  із будівлею.

Відповідно до положень ст. 1225 ЦКУ  до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право  користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом. Тобто, ЦК України виходить з принципу "земля слідує долі розташованій на ній будівлі". В силу цього принципу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить одночасно право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право власності або право користування тією частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інше не передбачено заповітом. Таким чином, спадкодавцеві в тексті заповіту надається право на свій розсуд розподілити між спадкоємцями лише ту частину земельної ділянки, яка обслуговує успадковану будівлю (споруду).

Пленум ВСУ також роз’яснив в п. 10 своєї Постанови «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7, що земельна ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, у межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. Коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно й на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним, то з урахуванням цього порядку.

Вид і обсяг речового права на ділянку залежить від того, на якому  праві остання належала спадкодавцеві. При цьому якщо спадкодавець мав  лише право використання ділянки це право не може бути успадковане, адже до складу спадщини входить лише право власності на ділянку (ч. 1 ст. 1225 ЦК України), а тому справедливим буде твердження, що воно не включається до спадкової маси, а переходить до спадкоємця понад спадщину. Отже, перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об'єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цієї ділянки або відповідної її частини.