Джерел земельного права

Вступ 

Характеристика джерел земельного права базується на уявленнях  про поняття джерел права, які  розробляються наукою теорії права, а також на застосуванні цих уявлень  до галузі земельного права. 

Поняття „джерела права” виникло дві тисячі років тому. Тіт Лівій, характеризуючи закони 12 таблиць, говорив про них як про  джерело всього публічного і приватного римського права. Термін „джерело права” може використовуватись як форма  вираження права. В теорії права  під юридичними джерелами або  формами права розуміють офіційні форми вираження і закріплення  діючих правових норм, тобто форма  права – це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені  або санкціоновані державною  владою. 

Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного законодавства  є організації системи земельних  нормативних актів. Якщо земельне право - це сукупність юридичних норм, то земельне законодавство – це система нормативних  актів. Якщо земельне право можна  розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, то земельне законодавство – зовнішня форма права, тісно зв’язана з  його змістом. Отже, земельне право  становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження  земельного права. 

1. Поняття та особливості  джерел земельного права 

У національній теорії права сформувалася точка зору, згідно з якою джерелом права слід вважати  офіційно-документальні форми вираження  і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею  і мають юридичне загальнообов’язкове  значення. У такому розумінні джерело  права є інструментом, за допомогою  якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов`язковою для  виконання. 

Найпоширенішим в  Україні видом джерел права є  нормативно-правові акти органів  державної влади та органів місцевого  самоврядування, які встановлюють (санкціонують) правові норми, розраховані на багаторазове застосування у процесі регламентації  суспільних відносин. 

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов’язкові  правові вимоги, норми, правила, що регулюють  суспільні відносини у сфері  належності, використання, відтворення  та охорони земель. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів земельних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення земельної політики держави. 

Джерела земельного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права  України. Так, вони видаються в межах  повноважень відповідних суб’єктів  правотворчості, повинні відповідати  нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами, розраховані  на багаторазове застосування, мають  загальнообов’язковий характер, адресовані невизначеному колу суб’єктів, їх виконання  забезпечене примусовою силою держави. 

Джерела земельного права, будучи нормативно-правовими  актами, відрізняються насамперед від  індивідуальних актів, тобто актів  застосування норм права. Перші містять  земельно-правові норми, які встановлюють загальні правила належної поведінки  суб’єктів. Вони розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні  суспільні земельні відносини і  не мають персоніфікованого адресата. Індивідуальні акти не встановлюють нових правових норм, а лише використовують, застосовують уже прийняті і чинні  земельно-правові норми, тому їх іноді  називають право застосовними. Ці акти закріплюють приписи, які поширюються  на конкретні ситуації і стосуються певного кола або окремих осіб, застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами у встановленому  порядку. У зв’язку з цим не визнаються джерелами земельного права  рішення уповноважених органів  щодо приватизації земель, надання  земельних ділянок суб’єктам  у власність чи користування та ін. Ці акти приймають виключно на основі та на виконання вимог конкретної чинної земельно-правової норми. 

З урахуванням ролі в механізмі правового регулювання  джерела земельного права істотно  відрізняються від інтерпретаційних правових актів. Інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, роз’яснюють зміст юридичних  приписів, орієнтують практику правозастосування  на певний вектор правового розвитку. До них належать, зокрема, постанови  пленумів Верховного та Вищого господарського судів України з питань застосування земельного законодавства. 

Джерела земельного права як нормативно-правові акти слугують основою для правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів  і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати право  застосовні та інтерпретаційні акти. Вступ 

Характеристика джерел земельного права базується на уявленнях  про поняття джерел права, які  розробляються наукою теорії права, а також на застосуванні цих уявлень  до галузі земельного права. 

Поняття „джерела права” виникло дві тисячі років тому. Тіт Лівій, характеризуючи закони 12 таблиць, говорив про них як про  джерело всього публічного і приватного римського права. Термін „джерело права” може використовуватись як форма  вираження права. В теорії права  під юридичними джерелами або  формами права розуміють офіційні форми вираження і закріплення  діючих правових норм, тобто форма  права – це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені  або санкціоновані державною  владою. 

Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного законодавства  є організації системи земельних  нормативних актів. Якщо земельне право - це сукупність юридичних норм, то земельне законодавство – це система нормативних  актів. Якщо земельне право можна  розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, то земельне законодавство – зовнішня форма права, тісно зв’язана з  його змістом. Отже, земельне право  становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження  земельного права. 

1. Поняття та особливості  джерел земельного права 

У національній теорії права сформувалася точка зору, згідно з якою джерелом права слід вважати  офіційно-документальні форми вираження  і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею  і мають юридичне загальнообов’язкове  значення. У такому розумінні джерело  права є інструментом, за допомогою  якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов`язковою для  виконання. 

Найпоширенішим в  Україні видом джерел права є  нормативно-правові акти органів  державної влади та органів місцевого  самоврядування, які встановлюють (санкціонують) правові норми, розраховані на багаторазове застосування у процесі регламентації  суспільних відносин. 

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов’язкові  правові вимоги, норми, правила, що регулюють  суспільні відносини у сфері  належності, використання, відтворення  та охорони земель. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов’язкові  правила поведінки суб’єктів  земельних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення  земельної політики держави. 

Джерела земельного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права  України. Так, вони видаються в межах  повноважень відповідних суб’єктів  правотворчості, повинні відповідати  нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами, розраховані  на багаторазове застосування, мають  загальнообов’язковий характер, адресовані невизначеному колу суб’єктів, їх виконання забезпечене примусовою силою держави. 

Джерела земельного права, будучи нормативно-правовими  актами, відрізняються насамперед від  індивідуальних актів, тобто актів  застосування норм права. Перші містять  земельно-правові норми, які встановлюють загальні правила належної поведінки  суб’єктів. Вони розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні  суспільні земельні відносини і  не мають персоніфікованого адресата. Індивідуальні акти не встановлюють нових правових норм, а лише використовують, застосовують уже прийняті і чинні  земельно-правові норми, тому їх іноді  називають право застосовними. Ці акти закріплюють приписи, які поширюються  на конкретні ситуації і стосуються певного кола або окремих осіб, застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами у встановленому  порядку. У зв’язку з цим не визнаються джерелами земельного права  рішення уповноважених органів  щодо приватизації земель, надання  земельних ділянок суб’єктам  у власність чи користування та ін. Ці акти приймають виключно на основі та на виконання вимог конкретної чинної земельно-правової норми. 

З урахуванням ролі в механізмі правового регулювання  джерела земельного права істотно  відрізняються від інтерпретаційних правових актів. Інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, роз’яснюють зміст юридичних  приписів, орієнтують практику правозастосування  на певний вектор правового розвитку. До них належать, зокрема, постанови  пленумів Верховного та Вищого господарського судів України з питань застосування земельного законодавства. 

Джерела земельного права як нормативно-правові акти слугують основою для правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів  і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати право  застосовні та інтерпретаційні акти.