Частина земельного законодавства, яка регулює питання користування чужою земельною власністю

ВСТУП..................................................................................................................3

 

1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТ.................................................................................5

 

1.1 Поняття та види  земельного сервітуту. .............................................5

 

1.2 Виникнення права  сервітуту...............................................................6

 

1.3 Припинення права  земельного сервітуту...........................................8

 

1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервітуту.............................10

 

2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  САМОВІЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ 

 

ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК.....................................................................................15

 

3 ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ  ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН ........................23

 

3.1. Поняття оренди землі.........................................................................23

 

3.2 Проблемні питання  оренди земельних ділянок...............................27

 

ВИСНОВКИ..........................................................................................................31

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................35

ВСТУП

Земля - це основа основ самого існування  і буття людини, найголовніше місце  для господарської та всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.

Предметом правового регулювання  нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально - правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм.

У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13), забезпечується державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об'єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.

Оскільки історично  так склалося, що земля досить довго  була лише власністю держави, то сучасному українському законодавцю треба дуже пильно і серйозно відноситись до цих питань. Навіть і після 14 років незалежності України та проголошення її демократичного розвитку, питання земельних відносин стоять досить гостро і потребують пильної уваги і най скорішого вирішення.

Оскільки суспільство  нарешті зрозуміло, що земля є  коштовним товаром, то почастішали  випадки самовільного захоплення землі, або порушення орендних відносин. Тому тема „Проблеми регулювання  користування чужою земельною власністю” є однією з найактуальніших на даний момент і потребують дуже часто судового розгляду. Тема роботи напрямлена на розкриття стану земельного законодавства України, його функціональності щодо питань, які піднимаються в даному дослідженні.

Метою роботи є виявлення та розкриття досягнень та проблемних питань Земельного кодексу України, Цивільного кодексу та інших законодавчих актів про земельні відносини щодо користування чужою земельною власністю.

Завдання дослідження - розкрити сутність понять сервітуту, оренди та самовільного захоплення землі та компетенцію земельного законодавства у вирішенні питань земельних відносин та проблеми, які воно не може вирішити на сьогоднішній день.

Об'єктом дослідження  є правові відносини, які виникають  при користуванні чужою земельною власністю.

Предметом дослідження  є частина земельного законодавства, яка регулює питання користування чужою земельною власністю.

Методи дослідження: метод  правового аналізу, діалектичний, синтетичний, порівняльний.

 

                                                            1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТ

1.1 Поняття та види земельного  сервітуту. 

Цивільний кодекс України дає загальне поняття сервітуту як одного з  одного з видів речових прав на чуже майно, що полягає в праві  користування цим майном іншою особою, що не є його власником (ст.ст. 195 і 401 ЦК).

Традиційно земельні сервітути  підрозділялись на сільські і міські. Принцип такого ділення грунтував-ся на характері використання пануючої ділянки. Якщо вона використовувалась  для сільськогосподарських цілей (мається на увазі не тільки обробка земель), мав місце сільський сервітут, а якщо ділянка використо-вувалась під забудову -- міський сервітут. Звичайно, абсолютної межі між ними не існувало, оскільки забу-дова здійснювалась і в сільських населених пунктах.

Сільські сервітути поділяються  на дорожні, водні та інші.

До дорожніх можна віднести:

- право проходу та проїзду  на велосипеді;

- право проїзду на транспортному  засобі по наявному шляху або  прогону худоби по ньому.

Своєрідним сучасним земельним дорожнім серві-тутом треба визнати право прокладання та експлуа-тації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, ін-ших лінійних комунікацій, якщо такі дії здійснюють-ся без викупу (вилучення) земельних ділянок.

При умові реального здійснення передбаченої ст. 59 Земельного кодексу можливості набуття у власність замкнутих природних водойм (площею до 3 гектарів), українській земельній практиці може стати в нагоді існування давнього дорожнього сервітуту -- права пе-репливти чуже озеро з метою сполучення із своєю зе-мельною ділянкою.

До водних сервітутів належать:

- право прокладати водопровід  з чужої ділянки або через  неї;

- право забору води з природної  водойми, розташова-ній на сусідній  земельній ділянці та відповідне  право проходу;

- право напування худоби з такої водойми та відпо-відне право прогону;

- право відводу води на сусідню  або через сусідню ділянку.

Власники землі та землекористувачі, що діють на підставі водних сервітутів, повинні узгоджувати свої дії  із ст.ст. 46-48 Водного кодексу України 1995 року, який визначає чіткі межі між правом загального водокорис-тування, яке здійснюється без дозволу, та спеціального водокористування з видачею відповідного дозволу.

З міських сервітутів ст. 99 містить  лише один -- право встановлення будівельних  риштувань та скла-дування матеріалів на суміжній ділянці з метою ре-монту будівель та споруд. Насправді, такі сервітути можуть бути навіть різноманітнішими, ніж сільські. Це, наприклад, право заборони будівництва певних споруд на суміжній ділянці, право використання суміжної стіни при відсутності іншого будівельного рішення, право заборони надбудови додаткових поверхів та інші.

Міські сервітути доцільно визначити  і хоча б прин-ципово сформулювати у регіональних та міських Пра-вилах  забудови, розробка і прийняття яких є обов'яз-ковою для органів влади і місцевого самоврядування на підставі Закону України «Про планування і забу-дову територій» [1].

                                                        1.2 Виникнення права сервітуту

В світовій практиці сервітути встановлювались за домовленістю сторін на підставі договору, за рішенням суду, по успадкуванню, в разі набувальної давності.

Сервітут може бути встановлений за договором, що підлягає державній  реєстрації в порядку, установленому  для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 402 ЦК).

У відповідності зі статтею 98 ЗК: «Право земельного сервітуту -- це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою  земельною ділянкою (ділянками). Право  земельного сервітуту є одним із прав на землю, передбачених розділом III ЗК -- «Права на землю». Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (стаття 100 ЗК).

Державна реєстрація прав на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їхні обмеження» від 4 липня 2004 року. У преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає правові, економічні, організаційні основи створення в складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки й інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Так, відповідно до статті 5 цього Закону, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що забезпечує реалізацію державної політики в сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (Центр державного земельного кадастру) і її відділення на місцях, що є місцевими органами державної реєстрації прав. Центр державного земельного кадастру при Держкомземі створений за наказом Держкомзему № 110 від 4 листопаду 1997 року з метою впровадження автоматизації ведення державного земельного кадастру на Україні на базі широкого використання комп'ютерної техніки для забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій достовірною інформацією про землю для інформаційного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Таким чином, аналізуючи норми  ЦК і ЗК, можна зробити висновок: у випадку коли земельний сервітут установлюється за договором, право земельного сервітуту виникає з моменту державної реєстрації такого договору. Ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено.

                                        1.3 Припинення права земельного сервітуту

Стаття 102 ЗК встановлює вичерпний  перелік обставин, вна-слідок яких дія  земельного сервітуту підлягає припи-ненню. Але в цей перелік не ввійшли  деякі очевидні випадки, при настанні яких земельний сервітут не може продовжуватись. Так, в разі припинення існування як фізичного об'єкта земельної ділянки однієї з сторін або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми і т.ін., дія сервітуту повинна підлягати безумовному припи-ненню.

Неможливо встановити сервітут на власну земель-ну ділянку, оскільки власник може використовувати ділянку у всіх відношеннях не на праві сервітуту, а на підставі права власності. Внаслідок цього, якщо в одній особі поєднуються суб'єкт права земельного серві-туту і власник ділянки, дія сервітуту підлягає припи-ненню.

Відмова особи, яка володіла правом земельного сер-вітуту, від такого права  є формою її добровільного во-левиявлення  і є безумовною підставою припинення дії сервітуту.

Як зазначалось, земельні сервітути  доцільніше вста-новлювати не в календарні строки, а до настання пе-вної події чи обставини. Однак стаття в якості під-став припинення сервітуту зазначає закінчення його терміну або невикористання його протягом трьох ро-ків. В обох випадках терміни обчислюються з часу дер-жавної реєстрації земельного сервітуту.

Ст. 102 наводить підстави припинення дії  земель-ного сертифікату, але не чітко  зазначає органи чи осо-би, які приймають  рішення щодо його припинення. Оче-видно, такі рішення правомочні приймати -- в залеж-ності від суб'єкта власності на землю -- приватні вла-сники, органи місцевого самоврядування, відповідні державні адміністрації у формі акцепту, згоди на при-пинення сервітуту.

У судовому порядку дія земельного сервітуту може бути:

- скасована внаслідок неправомірних  дій при. його встановленні, виявлення відсутності підстав, неналеж-них сторонах тощо;

- припинення при порушенні, власником  сервітуту умов користування  ним; при припиненні підстав  його встановлення;

- при неможливості подальшого  цільового викорис-тання земельної ділянки внаслідок встановленого на неї сервітуту.

Обов'язковою умовою настання юридичних  наслід-ків припинення дії земельного сервітуту є повідомлення органів  державної реєстрації земельних  прав.

Статтею 100 ЗК закріплено: «Власник або  землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки». ЦК визнає основним призначенням сервітуту задоволення нестатків осіб, здається більш правильним, ніж варіант, що міститься в ЗК, що метою призначення сервітуту визнається можливість обслуговування своєї земельної ділянки. Підхід ЦК знімає цілий ряд питань, що виникають у результаті аналізу видів земельного сервітуту, закріплених у статті 99 ЗК.