Заходи підвищення екологічної та соціальної безпеки діяльності

ЗМІСТ

 Вступ ………………………………………………………………………. 3

 Розділ 1. Теоретичні основи  екологічної безпеки ……………………….4

1.1. Закон України "Про  охорону навколишнього природного середовища" …………… 5

1.2. Принципи, методи та  засоби забезпечення безпеки  життєдіяльності людини …..………  7

1.3. Фактори, які впливають на працездатність людини.……………….  9

Висновки до розділу 1……………………………………………..

 Розділ 2. ………………………………………. 

2.1.

2.2.

Висновки до розділу 2……………………………………………..

 

 Висновки ………………………………………………………………………. 

 Список використаних  джерел ……………………………………………… 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Людина та її здоров’я —  найбільша цінність держави, яка  докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як у середовищі мешкання, так і у середовищі праці.

Системний устрій людського  суспільства на землі, фундаментальний  характер і тенденції науково-технічного прогресу в цілому світі - усе це призвело і продовжує призводити до появи раніше невідомих проблем.

Характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючої державної форми власності, перехід до демократичної системи та економічних ринкових відносин. Людина, її життя та безпека визнано найвищою соціальною цінністю. Україна підтримала концепцію ООН про сталий розвиток суспільства, де пріоритетним є право кожної людини на надійну безпеку.

У сучасних умовах соціального розвитку, безпека  життя та діяльності людини обумовлена необмеженою кількістю чинників, що впливають на організм, постійно змінюючись в чисельності та силі прояву, в часі і просторі, а також напряму залежить від можливостей людини та існуючих систем захисту. Надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціального та виробничого характеру призводять до людських втрат, значних економічних збитків та завдають шкоди навколишньому середовищу. Ось чому, стратегічним, має бути принцип комплексного  вирішення питань безпеки, як однієї із складових якості суспільного життя людини. Державна політика України в галузі безпеки має бути спрямована на забезпечення духовного, психічного, фізичного та соціального здоров’я населення.

Необхідність вирішення  питання безпеки зумовлює формування цілісної системи знань з проблем  управління безпекою життя та діяльності. Такі знання необхідні для прийняття  за будь яких умов обґрунтованих рішень щодо безпеки на рівні людини, колективу, підприємства, організації, установи, галузі, регіону й суспільства в цілому.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи екологічної безпеки.

Екологічна безпека - це стан, при якому не порушується екологічна комфортність життя, реалізується здатність  протистояти загрозам життю, здоров'ю  всіх живих істот, людині, включаючи  її благополуччя, права на безпечне середовище життя, на джерела життєзабезпечення, природні ресурси. Екологічна безпека  окремої людини, нації, цивілізації  залежить від дій як окремої людини, так і всього суспільства на природу - біосферу.

Основи екологічної безпеки  в Україні проголошені в Декларації про незалежність, на конституційному  рівні - в ст. 16 Конституції України проголошено, що екологічна безпека і екологічна рівновага на території України, збереження генофонду народу - обов'язок держави. Важлива ст. 34, яка гарантує кожному громадянину право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким доступним засобом. Дуже важливі ст. 49 та 50, які гарантують право кожній людини на охорону здоров'я, медичну допомогу, безпечне для життя і здоров'я природне середовище і, у випадку порушення цього права, компенсацію нанесеної шкоди. До речі це право, крім України проголошено в конституціях небагатьох держав - Іспанії, Португалії, Польщі, Росії.                                    (Безпека життєдіяльності [Електронний ресурс] : Навчальний посібник I Д. В. Зеркалов)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів

Небезпека — центральне поняття  БЖД під яким розуміють будь-які явища, процеси, об’єкти, властивості предметів, здатні у певних умовах наносити шкоду здоров’ю людини.

Кількість ознак, що характеризують небезпеку, може бути збільшена або  зменшена у залежності від мети аналізу. Дане визначення небезпеки у БЖД  поглинає існуючі стандартні поняття (небезпечні та шкідливі виробничі  фактори), тому що є більш об’ємним, таким, що ураховує всі форми діяльності.

Небезпеку зберігають всі  системи, що мають енергію, хімічно та біологічно активні компоненти, а також характеристики, що не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Небезпеки носять потенційний (можливий, прихований) характер. Актуалізація небезпек відбувається за певних умов, які іменуються причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза  для життя, можливість нанесення  шкоди здоров’ю; порушення умов нормального функціонування органів та систем людини. Небезпека - поняття відносне.

Основні джерела небезпеки  класифікуються як:                                                                    •  економічна безпека;

•  продовольча безпека;

•  безпека для здоров'я;

•  екологічна безпека;

•  особиста безпека;

•  суспільна, культурна і соціальна безпека;

•  політична безпека.

Та більшість джерел небезпек мають комбінований характер, наприклад, природно-техногенні небезпеки —  смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення  родючості ґрунтів, виникнення пустель  та інші явища, породжені людською діяльністю; природно-соціальні небезпеки —  химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання та інші;

Соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість за¬собами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Існування джерела небезпеки  свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров'ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор — чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків.

Залежно від наслідків  впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються  на шкідливі та небезпечні.

Шкідливі фактори — чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні фактори —  чинники життєвого середовища, які  призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Небезпечні та шкідливі фактори  і джерела небезпеки бувають  прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати.                             (Безпека життєдіяльності [Електронний ресурс] : Навчальний посібник I Д. В. Зеркалов)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Принципи, методи та  засоби забезпечення безпеки               життєдіяльності людини

Загальні визначення. У  структурі загальної теорії безпеки  принципи й методи грають евристичну та методологічну роль і дають  цілісне уявлення про зв’язки у розглядуваній галузі знання.

Принцип — це ідея, думка, основне положення.

Метод — це шлях досягнення мети, що виходить із знання найзагальніших закономірностей.

Принципи й методи забезпечення безпеки відносяться до спеціальних  на відміну від загальних методів, притаманних діалектиці та логіці. Методи й принципи певним чином взаємопов’язані. Засоби забезпечення безпеки у широкому смислі — це конструктивне, організаційне, матеріальне втілення, конкретна  реалізація принципів та методів.

Принципи, методи, засоби —  логічні етапи забезпечення безпеки.

Вибір їх залежить від конкретних умов діяльності, рівня безпеки, вартості та інших критеріїв.

Принципи забезпечення безпеки  праці:

О р і є н т о в н і                                                                                                                   1. Активності оператора. 2. Гуманізації діяльності. 3. Деструкції. 4. Заміни оператора. 5. Класифікації. 6. Ліквідації небезпеки. 7. Сис¬темності. 8. Зменшення небезпеки.

Т е х н і ч н і                                                                                                                       1. Блокування. 2. Вакуумування. 3. Герметизації. 4. Захисту відстанню. 5. Компресії. 6. Міцності. 7. Слабкої ланки. 8. Флегматизації. 9. Екранування.

О р г а н і з а ц і й н і                                                                                                        1. Захист часом. 2. Інформації. 3. Резервації. 4. Несумісності. 5. Нормування. 6. Підбору кадрів. 7. Послідовності. 8. Ергономічності.

К е р і в н и ц ь к і                                                                                                             1. Адекватності. 2. Контролю. 3. Оборотного зв’язку. 4. Відповідальності. 5. Плановості. 6. Стимулювання. 7. Керування. 8. Ефективності.

Розглянемо детальніше деякі  принципи. Для цього дамо визначення кожного розглядуваного принципу і наведемо приклади його реалізації.

Принцип нормування полягає  у встановленні таких параметрів, дотримання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки.

Наприклад: ГДВ, ГДК, ГДС, норми  перенесення та піднімання вантажів, тривалість трудової діяльності тощо.

Принцип слабкого ланцюга  полягає в тому, що в розглядувану систему (об’єкт) з метою забезпечення безпеки вводиться елемент, який влаштований так, що сприймає або реагує на зміну відповідного параметра, запобігаючи небезпечному явищу.

Приклади реалізації даного принципу: запобіжні клапани, розривні мембрани, захисне заземлення, відводи  блискавки, запобіжники тощо.

Принцип інформації полягає  у передачі та засвоєнні персоналом відомостей, виконання яких забезпечує відповідний рівень безпеки. Приклади реалізації: навчання, інструктажі, кольори та знаки безпеки, попереджувальні написи, маркування обладнання, джерел законодавства та ін.

Принцип класифікації (поділу на категорії) полягає у поділі об’єктів на класи та категорії за ознаками, пов’язаними із небезпеками. Приклади: санітарно-захисні зони (5 класів), категорії виробництв (приміщень) за вибуховою та пожежною небезпекою (А, Б, В, Г, Д) тощо.                                                                                                              (Безпека життєдіяльності [Електронний ресурс] : Навчальний посібник I Д. В. Зеркалов)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Фактори, які впливають на працездатність людини

Працездатність — одна з основних характеристик якості трудової діяльності людини, яка визначає його потенціальні можливості виконувати конкретну роботу при заданих  режимах. Працездатність людського  організму — змінна величина, яка  змінюється в широкому діапазоні  під впливом багатьох факторів. Один з цих факторів — втома.

Працездатність людини в  процесі її трудової діяльності харак¬теризується  фазністю протягом дня. Крива працездатності має три фази — втягування в  роботу, стійка працездатність і спад працездатності.

Перша фаза характеризується підвищенням працездатності. Цей період триває в середньому 1-1,5 год, після цього встановлюється необхідний рівень працездатності. Тривалість періоду втягування в роботу може коливатися у широких межах залежно від умов праці, стану, індивідуальних особливостей людини. Швидкість, а в деяких випадках і точність дій людини в цій фазі знижені. Саме цим і пояснюється велика кількість нещасних випадків.

Друга фаза характеризується досить високою працездатністю. У  цей період максимальний результат  досягається при мінімальній затраті енергії. Друга фаза триває в середньому 2-2,5 год.

Третя фаза характеризується зниженням працездатності внаслідок  втоми, яка призупиняється перервою на обід. Чим більше часу минає від  початку третьої фази до перерви на обід, тим більш ймовірні помилки.

Рівень працездатності у другій половині робочого дня трохи нижчий, але співвідношення фаз повторюється. Лише фази втягування в роботу і стійкої працездатності стають коротшими, а третя фаза, яка характеризується зниженням працездатності, настає раніше.

Виявлено, що людині, незалежно  від професії, важко починати роботу, затягується період втягування в роботу. Це особливо помітно у людей, які працюють у ранкову зміну.

Функціональний стан працівника і його працездатність поліп¬шується  на другий день праці після вихідного і починає погіршуватися з п'ятого дня. Най вища працездатність спостерігається на третій день праці, найнижча — на шостий, з одним вихідним днем.