Європейська соціальна хартія як джерело соціальних стандартів у сфері праці

Під час укладання  трудового контракту, як і звичайного трудового договору, обов’язковою вважається домовленість про сам  факт прийняття на роботу, про місце  роботи, про встановлення трудової функції, про розмір оплати праці, про час початку роботи, про термін дії контракту.

Зазначені умови контракту  проти звичайного трудового договору мають певні особливості.

Здебільшого початок  роботи настає відразу ж після  укладення трудового контракту. У разі виникнення усіляких життєвих обставин сторони можуть домовитись і про пізніший час початку роботи. Тобто контракт може певний час існувати без породження трудових відносин. Це можливо тоді, коли він, скажімо, укладається зі студентами, які ще навчаються, про те, що, закінчивши навчання у вищому навчальному закладі, випускник працюватиме в роботодавця, який оплачував його навчання.

Розрив між днем укладення  контракту і днем, коли працівник  стане до роботи, може бути спричинений  також потребою оформити розірвання трудового договору за попередньою роботою.

Підписання сторонами  контракту є правовою підставою  для видання наказу (розпорядження) про прийняття працівника на роботу з дати, установленої в контракті  за згодою сторін.

Контракт можна укладати на строк, який сторони зазвичай управі визначати самостійно. Тобто контракт може бути укладений як на визначений строк, установлений за погодженням сторін, так і на невизначений строк. Водночас для окремих категорій працівників законодавством прямо вказується строк, на який може бути укладено контракт. Зокрема, у пункті 3 Положення про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що перебуває в державній власності, мовиться, що контракт може бути укладений на строк від одного до п’яти років. Слід зазначити, що ця постанова поширилася й на інші категорії працівників, з якими відповідно до законів може укладатися трудовий контракт. Обмеження трудового контракту часовими рамками стали передбачати й інші нормативні акти. Зокрема, частиною 1 статті 39 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III передбачено, що власник (власники) вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов’язаний (зобов’язана) призначити одну з рекомендованих кандидатур на посаду керівника вищого навчального закладу строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років) на умовах контракту.

Однією з основних позицій контракту є оплата праці. Пункт 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників передбачає, що умови оплати праці й матеріального забезпечення працівників, з якими укладено контракт, визначаються угодою сторін. Розмір виплат не може бути меншим, аніж це передбачено чинним законодавством, угодами й колективним договором, і залежить від виконання умов контракту. У контракті можуть визначатися й умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлюватися додаткові надбавки й виплати, премії й винагороди при підбитті підсумків роботи за рік або за інший період, участь у розподілі прибутку підприємства, (якщо це не передбачено чинним законодавством або їхніми статутами) або громадянина-підприємця, що є роботодавцем.

До контракту, крім основних, зазвичай включаються і додаткові (факультативні) умови. До таких умов належать, скажімо, домовленість про: надання працівникові службового транспортного засобу, роботу за сумісництвом, випробовування при прийнятті на роботу, встановлення неповного робочого часу, перепідготовку, навчання інших професій (спеціальностей), підвищення кваліфікації, надання додаткової відпустки, режим робочого часу й час відпочинку, додаткові, попри ті, що передбачені законодавством і колективним договором, обов’язки та взаємна відповідальність сторін, додаткові, тих попри ті, які встановлені законодавством, підстави припинення та розірвання контракту тощо. У контракті також можуть обумовлюватися й соціально-побутові умови, скажімо, забезпечення житлом чи поліпшення житлових умов, продаж акцій за номінальною вартістю, встановлення доплат до соціальних допомог, захист від інфляційних процесів тощо.

Контракт повинен містити  зобов’язання роботодавця щодо компенсації  моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у випадку дострокового розірвання контракту за ініціативою:

— працівника — в разі невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов’язань, передбачених контрактом;

— роботодавця — в разі, коли підстави розірвання контракту не передбачені чинним законодавством чи контрактом.

При цьому бажано, щоб  були визначені не тільки розміри  моральної та матеріальної шкоди, а  й обов’язковість їх збільшення (наприклад, на коефіцієнт фактичного підвищення заробітної плати відповідно до рішень уряду).

У контракті можуть бути передбачені й інші пільги та компенсації, не встановлені чинним законодавством, за рахунок коштів роботодавця, а також встановлено додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин.

Тобто контракт може містити будь-які факультативні умови, що не суперечать чинному законодавству та спрямовані на стимулювання продуктивності праці, створення належного виробничого побуту, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, соціально-побутових запитів працівників та їх родин, та інші умови, потрібні для виконання прийнятих сторонами зобов’язань, з урахуванням специфіки виробництва й фінансових можливостей підприємства.

Контрактом не можуть передбачатися умови, що стосуються змін порядку вирішення індивідуальних трудових спорів і застосування стосовно працівника повної матеріальної відповідальності.

Умови контракту, які  погіршують становище працівників  проти законодавства України  про працю, колективних договорів (угод) відповідно до статті 9 КЗпП, є недійсними. Але роботодавець у межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів відповідно до статті 91 КЗпП може встановлювати додаткові проти законодавства трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Змінювати умови контракту  сторони можуть лише за взаємною домовленістю. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не передбачену контрактом (ст. 31 КЗпП). Не можна також без згоди працівника переводити його на роботу, не обумовлену контрактом (частина перша ст. 32 КЗпП). Якщо згода є, до контракту вносяться відповідні зміни і доповнення, які оформлюють так само, як і контракт.

Роботодавець зобов’язаний забезпечувати конфіденційність умов контракту. Особи, які за посадовими обов’язками мають доступ до інформації, що міститься в контракті, не мають права її розголошувати. Вимоги конфіденційності не поширюються на умови контракту, що регулюються чинним законодавством, та щодо органів, які контролюють їх додержання.

Правові підстави застосування

контрактної форми трудового  договору

Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є в державній власності» від19 березня 1993 року № 203. Відповідно до цієї постанови контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладають міністерства, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком № 2 цієї постанови.

У цій постанові також  зазначено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП.

Згаданою постановою затверджено Положення про порядок  укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, а також рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений положенням цієї постанови.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України «Про конкурсний відбір керівників суб’єктів господарювання державного сектора економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 1 квітня 2005 року № 234 встановлено, що керівники суб’єктів господарювання державного сектора економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, призначаються (обираються) на посаду за результатами конкурсного відбору, проведеного відповідно до порядку, затвердженого вказаною постановою:

— міністрами, керівниками інших органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, у разі, коли підприємства діють на основі лише державної власності, з укладенням відповідного контракту;

— вищим органом підприємства у разі, коли державна частка у його статутному фонді перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність підприємства, з укладенням відповідного контракту з особою, уповноваженою вищим органом.

Крім керівників підприємств, трудовий контракт може укладатися і з іншими категоріями працівників. Загальноправовою підставою для застосування контракту є стаття 21 КЗпП.

Кабінет Міністрів України  постановою «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового  договору» затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Міністерство праці України наказом «Про затвердження Типової форми контракту з працівником» затвердило типову форму контракту з працівником. Крім цього, окремими міністерствами та відомствами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування видано відомчі нормативні акти, якими затверджувалися форми контрактів та відповідні положення про їх застосування практично у всіх галузях економіки України.

Частина третя статті 21 КЗпП встановлює: «Сфера застосування контракту визначається законами України». Це суттєво звузило сферу укладення контракту. Міністерство праці і соціальної політики України у листі від 6 травня 2000 року № 06/2-4/66 виклало перелік законів, якими дозволяється укладати трудовий договір як контракт і зазначило, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за безстроковим договором, укласти контракт лише в тому разі, якщо він належить до категорії працівників, які згідно із законами України працюють за контрактом. Укладення контракту у випадках, не передбачених законами України, не допускається, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників і суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 158 (1982 року), ратифікованої Україною 4 лютого 1994 року.

Порушення вимог щодо законодавчого визначення сфери  застосування контракту може бути підставою  для визнання відповідно до статті 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника проти законодавства України, а також є підставою для притягнення осіб, яким надано право приймати на роботу, до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тепер в Україні діє  понад п’ятьдесят нормативних актів, що встановлюють коло працівників, з  якими можуть бути укладені контракти. Перелік законів, якими дозволено  застосовувати контрактну форму  трудового договору, та підзаконних  актів, що регулюють ці питання, викладено в журналі «Довідник кадровика» № 1 за 2008 рік.

 

 

 

 

Загальний порядок укладення  та розірвання трудового контракту

Порядок укладення трудового  контракту — це встановлена чинним законодавством процедура подання працівником потрібних документів, узгодження умов контракту, його підписання та оформлення. Працевлаштовуючись за контрактом, працівник подає той самий пакет документів, що й за звичайним трудовим договором.

Питання укладення контрактів з керівниками підприємств, що є  у державній власності, врегульовано спеціальними нормативними актами, зокрема, це Положення про порядок укладення контракту з керівниками підприємств загальнодержавної власності при прийнятті на роботу; Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року № 597, тощо.

Контракт може бути укладений  як при прийнятті на роботу, так  і згодом. Типову форму контракту  затверджено наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 року № 23 (ця Типова форма не поширюється на керівників підприємств державної форми власності) (див. додаток).