Умови матеріальної відповідальності

Контрольна  робота з дисципліни

«Трудове право» 
 

ПЛАН

     І. Теоретичне питання «Умови матеріальної відповідальності»

    ВСТУП

    Праця - це діяльність людини, сукупність цілеспрямованих  дій, що потребують фізичної або розумової  витрати енергії і мають своїм  призначенням створення матеріальних та духовних цінностей. В умовах розбудови держави Україна зростає роль регулювання трудових відносин як основної ланки суспільних відносин.

    Трудові відносини в Україні регулюються  трудовим правом.

    Трудове право - це система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, на основі поєднання прав і обов'язків суб'єктів із застосуванням специфічних санкцій для їх належного здійснення.

    Метою даної роботи є поглиблення знань з обраного теоретичного питання контрольної роботи та з курсу «Трудове право» в цілому.

    Для цього поставлені наступні завдання:

    1) Вивчити нормативну, навчальну та  періодичну літературу з обраної  тематики контрольної роботи.

    2) Розкрити поняття «матеріальна  відповідальність».

    3) Окреслити підстави та умови  матеріальної відповідальності.

    4) Навести класифікацію видів матеріальної відповідальності.

     1. Поняття матеріальної відповідальності

    Матеріальна відповідальність - один з найбільш дієвих способів захисту права власності роботодавця і майнових прав працівника. Цей правовий інститут покликаний забезпечувати нормальні трудові відносини, а також сприяти зміцненню трудової дисципліни.

    Матеріальна відповідальність як один з видів  юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника (уповноваженого ним органу) - відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.

    В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця  та вживати заходів щодо запобігання  шкоди, а також обов'язок самого роботодавця  створити умови, необхідні для нормальної роботи, забезпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників. Невиконання чи неналежне виконання таких обов'язків, покладених на сторін трудового договору, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і є підставою для матеріальної відповідальності.

    Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у законі). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного стану.

    Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому  праві в усіх випадках є працівник  і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган чи фізична особа), з  яким він перебуває в трудових правовідносинах. При цьому особи, які виконують роботу на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства.

    Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного права. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі - не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; скажімо, упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягає. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі, тобто діє презумпція невинуватості працівника, в той час як у цивільному праві встановлена презумпція вини. Окрім того, матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

    Зі  сказаного вище випливає очевидний  факт, що матеріальна відповідальність у трудовому праві має двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є матеріальна відповідальність працівників і матеріальна відповідальність роботодавця - власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи-підприємця. Працівник, який заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок невиконання обов'язків щодо забезпечення здорових і безпечних умови праці; за незабезпечення збереження особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю: при необгрунтованій відмові у прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затримкою трудової книжки при звільненні, у разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі тощо.

     2. Підстави та умови матеріальної відповідальності

    Загальні  підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст.130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності - пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави - шкоди - можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

    Пленум  Верховного Суду України в постанові  від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

    Неодержання підприємством прибутку, який планувався і очікувався, у зв'язку з неправомірними діями працівника прямої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки, про ще вже йшлося раніше.

    Шкода повинна бути такою, що реально настала  для підприємства. Коли працівник  самовільно використовує для власних потреб техніку - автомашини, технічні прилади, інше обладнання, - пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.

    Пряма дійсна шкода є підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв’язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

    Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність  працівника, які становлять порушення  норм поведінки, встановлені законодавством, правилами внутрішнього трудового  розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

    Племум  Верховного Суду України в уже  згаданій постанові від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні питання  про покладення матеріальної відповідальності необхідно визначити, якими неправомірними діями працівника заподіяно шкоду і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. Якщо шкоду заподіяно декількома працівниками, необхідно визначити, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник.

    Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, так і  як бездіяльність, коли працівник був  зобов'язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обов'язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка працівника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності.

    Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'язує протиправну поведінку працівника з порушенням конкретних правил, які були б закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових договорах, контрактах, колективному договорі тощо.

    Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умову покладення на нього  матеріальної відповідальності лише тоді, коли шкода настала не тільки після  протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок. Саме тому він є другою умовою для покладення на працівника матеріальної відповідальності. За відсутності причинного зв'язку працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності.

    Відповідно  до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування  наявності умов для притягнення  працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності. 

     3. Види матеріальної відповідальності  працівників

    Чинне законодавство про матеріальну  відповідальність працівників встановлює три види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.

    Обмежена  матеріальна відповідальність є  основним, універсальним видом відповідальності працівника за трудовим правом. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більшу свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

    Середньомісячний  заробіток е максимальною межею  обсягу відповідальності працівника. При заподіянні працівником шкоди  у меншому розмірі обсяг відповідальності визначатиметься розміром такої шкоди. Якщо ж дійсна шкода перевищує заробіток працівника, відповідальність настане в межах заробітку.