Трудове право

В окремих випадках трудовим законодавством прямо передбачено обов'язок роботодавця  відшкодовувати працівникові завдану  йому шкоду. Зокрема у випадку  неправомірного звільнення чи переведення  працівника на іншу роботу, порушення роботодавцем строків розрахунку під час звільнення працівника тощо. Передусім ідеться про відшкодування працівникові втраченого ним заробітку. Так, стаття 235 КЗпП передбачає, що, виносячи рішення про поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо  неправильне формулювання причини  звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, – суд  ухвалює рішення про виплату  йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Коли  видачу трудової книжки затримано з  вини власника або уповноваженого ним  органу, працівникові виплачують середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно  звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Якщо  власник або уповноважений ним  орган затримав виконання рішення  органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно  звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган відповідно до статті 236 КЗпП виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Статтею 116 КЗпП передбачено, що, звільняючи працівника, виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, провадять у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним  орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Якщо  з вини власника або уповноваженого ним органу не виплачено у зазначені  строки належних звільненому працівникові сум і при цьому не виникає  спору про їх розмір, підприємство, відповідно до статті 117 КЗпП, мусить виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Якщо  виникає спір про розміри належних звільненому працівникові сум, власник  або уповноважений ним орган  повинен сплатити зазначене в  цій статті відшкодування в разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. [4]  

4. Проблеми визначення  розміру відшкодування  моральної шкоди 
 

     Питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди за законодавством України, звертає увагу на наступне. Об’єм та розмір відшкодування майнової шкоди, або шкоди завданої здоров’ю, визначений законом. Більш того, розмір майнової шкоди об’єктивно існує у вигляді ціни речі чи розмірів доходів. Однак, від регулювання чіткого об’єму (розміру) моральної (немайнової) шкоди законодавець відмовився, передавши таке право суду. Це закріплено в п. 9 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 [6]. 

     Для того, щоб суд при вирішенні цієї проблеми міг сформулювати достатнє уявлення про розмір відшкодування моральної шкоди, йому необхідно звернути увагу на певні моменти, а саме критерії визначення розміру відшкодування такої шкоди.  

     Розмір  відшкодування моральної шкоди в трудових правовідносинах законодавчо закріплено в п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків» від 23.06.1993 (далі - Правила). Там зазначено що, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого  про характер моральної втрати чи за висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової  виплати або в іншій матеріальній  формі, розмір  якої  визначається  в  кожному  конкретному   випадку   на різних підставах. Такими підставами є: домовленість  сторін  (власника,  профспілкового   органу   і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії  по  трудових  спорах; рішення суду. В постанові було також зазначено межі відшкодування такої шкоди. Розмір відшкодування моральної  шкоди  не  може  перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян  незалежно  від інших будь-яких виплат [8]. 

     Застосування  п. 11 Правил позначається деякими особливостями, зокрема: тільки потерпілий наділений  правом визначити наслідки ушкодження здоров’я і відносити їх до категорії  моральної шкоди; саме потерпілому  надано пріоритет бути ініціатором порушення спору з приводу відшкодування цієї шкоди; розмір відшкодування, з одного боку, визначає, а потім і вимагає потерпілий, з іншого – шкода остаточно встановлюється за згодою сторін, або за рішенням органів по розгляду трудових спорів. Проаналізувавши цей пункт постанови, ми бачимо, що знову таки, чітко не прописано, як визначається розмір відшкодування моральної шкоди. Визначено тільки максимальна межа виплати такої шкоди, мінімальна межа не встановлена. 

     При вирішенні питань, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди, суди виходять з необхідності врахування різних критеріїв, і насамперед, суб’єктивної оцінки самим потерпілим його порушених благ, глибину його страждань. Одночасно беруться до уваги об’єктивні фактори ушкодження здоров’я, зокрема: тяжкість травми та її наслідки для потерпілого, матеріальне становище тощо. 

     Таким чином, постає величезна проблема, адже вартість болю неможливо визначити  в грошовій одиниці, а тим паче, якщо цей біль духовного характеру. На думку А. Ерделевського, людині притаманно часто переоцінювати свої страждання, та в свою чергу недооцінювати страждання інших осіб [7, c.53]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

       Під моральною шкодою, заподіяною порушенням трудових прав, розуміємо втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням законних трудових прав неправомірними діями або бездіяльністю з боку власника або уповноваженого ним органу, що призводять до приниження професійної честі, гідності, трудової репутації; ушкодження здоров'я; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного життя; порушення спілкування із оточуючими людьми; вимушених змін або обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків.

Моральну  шкоду працівникові відшкодовує  безпосередньо роботодавець, якщо наявні такі умови:

• факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У цьому разі законним правом визнається будь-яке суб'єктивне право працівника, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди, укладеної між роботодавцем і його працівником як сторонами трудових відносин;
• працівникові завдано моральних страждань, або він втратив нормальні життєві зв'язки, або в нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя;
• причинний зв'язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або виникнення потреби в працівника докласти додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок порушення роботодавцем законних прав працівника.

    Отже, треба сказати, що інститут  відшкодування моральної (немайнової) шкоди в трудових правовідносинах  треба удосконалити, а саме усунути труднощі, які виникають при визначенні саме розміру відшкодування моральної шкоди.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використані джерела 

1. Конституція України від 28.06.1996
2. Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992, в редакції від 30.06.1999
3. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV
4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971
5. Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Закону України про охорону праці» від 21.11.2002 - №229-IV
6. Постанова пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 - №4
7. Эрделевский А.М. Моральный вред и компенсация за страдания: научно-практическое пособие. – М., - 1998. – 188 с.
8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків» від 23.06.1993 - №472
9. Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору //Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, А.Я. Салатко та ін.. – Х., 1999-С. 194-226
10. Проблеми відповідальності у трудовому праві // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. Ред.. Н.М. Хуторян.-К., 1999.-С.89-117
11. Паліюк В.П.  Відшкодування моральної (немайнової) шкоди: монографія. – К.: Право, 2000. – 272 с.
12. Невалінний М. Моральна шкода та питання відшкодування її на практиці // Право України. –1995. – № 7. – С. 47–48.