Строки в трудових спорах

8.                      відповідальність за організацію страйку, визнаного судом незаконним, невиконання рішення про визнання страйку незаконним;

2

• відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку.

2

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки, колективні спори, на відміну від індивідуальних, — це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень тощо.

Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Якщо сторони спору не дійшли згоди в переговорах, вони формують спеціальну комісію для вироблення практичних рекомендацій щодо сутності спору і проводять консультації. Така комісія має назву примирювальної та являє собою орган, що його призначено для напрацювання рішення, яке може задовольнити сторони спору. Залежно від рівня спору (виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, п'яти, десяти або п'ятнадцяти днів. За погодженням сторін ці строки можуть збільшуватися.

У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задовольнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж — орган, що складається із залучених сторонами спеціалістів, експертів, інших осіб. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів від дня його утворення (за рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 днів).

Під час вирішення колективних трудових спорів жодна зі сторін не може ухилитися від участі в процедурі примирення.

Сторони конфлікту, примирювальна комісія, трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного спору всі можливості, не заборонені законодавством. Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених чинним законодавством. Страйк застосовується як крайній захід вирішення конфлікту, коли всі інші можливості вже використано.

Страйк проявляється в тимчасовому колективному добровільному припиненні роботи працівниками (наприклад, невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) з метою вирішення колективного трудового спору. А втім, деякі категорії працівників не мають права на такі заходи (приміром, працівники органів прокуратури, суду, державної влади, правоохоронних органів).

Дотримання вимог, передбачених законодавством, щодо процедури проведення страйків є обов'язковим, інакше його може бути визнано незаконним. Рішення про незаконність страйку виноситься в судовому порядку. Це рішення є підставою для припинення страйку і початку роботи, що була припинена. Організація та участь у незаконному страйку є порушенням трудової дисципліни з настанням усіх можливих у такому випадку негативних наслідків (вжиття заходів дисциплінарного покарання, позбавлення премій та оплати терміну страйку).

Список використаної літератури:

1.                      Конституція України.

2.                      Кодекс Законів про працю України.

3.                      Постанова Пленуму Верховного Суду від 6.11.92р. №9 із змінами та доповненнями від 26.10.95р.№ 18. “Про практику розгляду судами трудових спорів”.

4.                      М.Коржанський “ Уголовне кодексне право”, Київ, 1996 р.

5.                      В.Молдован “Основи держави і права”, Київ, 1996р.

6.                      Бурак В.Я. Трудові спори: порядок їх вирішення в Україні К: Т-во «Знання» КОО. 2003 - 382с.

7.                      Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) "

8.                      Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник 4-те вид., стер. — К: «Вікар», 2006-725с.

9.                      Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С 35-36.

10.                  Куренной A.M., Миронов В. И. Практический комментарий к законодательству о трудовых спорах. — М.: Дело, 1997. - 384 с.

11.                  Ставцева А.И. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел // Право и экономика. —1998. - №6 - С. 93-102.

12.                  Толкунова В. И. Трудовые споры и порядок их разрешения. — М.: Юристь, 1996.

13.                  Чанишева Г.І.,Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юрид.літ., 2001. — 328с.

14.                  Стадник М.П. Формування і розвиток законодавства з питань розв'язання колективних трудових спорів // удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відповід. Ред.. Н.М. Хуторян. -К: Ін Юре, 1999. - С. 117-142.

15.                  Прокопенко В.І. Трудове право: Підручник. - X'.: Консум, 2000.

2