Соціальний захист населення по безробіттю

Труднощі безробітного утруднюються ще і тим, що в службу зайнятості подаються заявки не про всі вакансії, і тому працюючій людині легше  отримати інформацію про незаявлені вакансії, ніж безробітному, який вимушений  задовольнятися інформацією, одержаною  в органах СЗН. 

 

 

  

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З БЕЗРОБІТНИМ  НАСЕЛЕННЯМ

2.1 Державна служба зайнятості  і її робота для забезпечення  зайнятості населення

Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для  реалізації політики зайнятості населення  і забезпечення громадянам відповідних  гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України  і місцевих органів державної  влади. Державна служба зайнятості діє  на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  від 24 червня 1991 року.

Основні завдання[28, c.100]

1. Розробка та здійснення  заходів щодо реалізації державної  політики зайнятості, які забезпечують  зайнятість (Працездатність працездатного)  населення та матеріальну допомогу  громадянам у разі безробіття.

2. Систематичне вивчення  процесів, що відбуваються на  ринку праці, у сфері професійної  зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі  необхідних прогнозів для вироблення  і вжиття заходів щодо регулювання  ринку праці та зайнятості  робочої сили.

3. Раціональне й ефективне  використання державного фонду  сприяння зайнятості населення.

4. Контроль за дотриманням  законодавства про зайнятість  державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями  незалежно від форм власності  та господарювання.

Послуги, пов'язані із забезпеченням  зайнятості населення, надаються Державною  службою зайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державний  фонд сприяння зайнятості». 

 

2.2 Органи управління у  сфері соціального захисту та  заклади надання соціальних виплат  і соціальних послуг в Україні.             

Особливістю сфери соціального  захисту є те, що в загальному вигляді обов'язок щодо організації  і надання соціального забезпечення і соціального захисту покладається на державу[23, c.211]. Держава бере на себе виконання соціально-захисної функції, яка становить частину загальної  спрямованості держави щодо забезпечення прав і свобод громадян та їх гарантій (ст. З Конституції України). У  плані визначення відповідального  суб'єкта за соціальний захист громадян визначальним є положення частини  другої ст. 46 Конституції України, згідно з якою право на соціальний захист у першу чергу гарантується саме загальнообов'язковим державним  соціальним страхуванням. Проте слід розуміти, що посилання на державний  характер соціального страхування  ще не означає, що держава має у  всіх випадках фінансувати витрати  на соціальне забезпечення. Державний  характер полягає в обов'язковості  цього механізму, обов'язковій сплаті страхових внесків, обов'язковому застосуванні підстав, умов соціального забезпечення, застосуванні відповідальності тощо. Однак з розвитком ринкових засад  зміст соціального страхування  змінився. Нова організаційно-правова  модель соціального страхування  зумовила відокремлення коштів соціальних страхових фондів від коштів державного бюджету. Управління фондами здійснюється на паритетних засадах, у ньому беруть участь три сторони — застраховані працівники, роботодавці і держава. Таким чином, в управлінні соціальним страхуванням правовий статус держави  суттєво змінився, вона стала рівноправним партнером поряд з іншими учасниками соціального страхування. Відповідно значно звузилися сфера впливу і  обсяг та зміст зобов'язань держави  у цій галузі.

Водночас у віданні  держави залишилася сфера державної  соціальної допомоги, яка фінансується повністю з державного або комунального (місцевого) бюджетів. Проте й тут  відбулися ринкові зміни. Це виявилось  у загальній тенденції до муніципалізації  соціальної допомоги. Соціальна допомога має бути наближеною до споживача, тобто  до громадян, які потребують такої  допомоги. Упровадження принципу адресності соціальної допомоги зумовило передачу значної її частини до відання  місцевих органів виконавчої влади  та органів місцевого самоврядування. 
Управління сферою соціального захисту є державним і недержавним. 
Державне управління у сфері соціального захисту здійснюють органи загальної і спеціальної компетенції.

Законодавчу основу для управління соціальним страхуванням забезпечує Верховна Рада України шляхом прийняття законів. До повноважень Верховної Ради України  належить затвердження загальнодержавних  програм соціального розвитку (п. 6 ст. 85 Конституції України). Виключно законами України визначаються права  і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав, основні обов'язки громадянина (п. 1 ст. 92); основи соціального  захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці  і зайнятості, охорони здоров'я (п. 6 ст. 92). Виключно законом встановлюються Державний бюджет України, податки  і збори (п. 1. частини другої ст. 92). У Державному бюджеті встановлюються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій населення. 
Державне управління у сфері соціального захисту населення здійснюють Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи, які забезпечують проведення в життя державної політики у сфері надання соціальної допомоги населенню та інші державні органи відповідно до законодавства України. • 
На Кабінет Міністрів України покладається обов'язок забезпечення проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту населення (п. З ст. 116 Конституції України). 
Систему спеціально уповноважених органів, що мають компетенцію щодо соціального захисту, утворює Міністерство праці та соціальної політики України, функції якого визначені Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. №1035/2000 (з наступними змін, і доповн.). Мінпраці є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України  є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у  визначених сферах; забезпечення через  систему підпорядкованих йому органів  реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного  надання соціальної підтримки, в  тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку. Міністерство праці та соціальної політики України  бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України; забезпечує здійснення моніторингу у сфері праці, зайнятості, соціального захисту, соціального  страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування; здійснює державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування  та за додержанням вимог законодавства  щодо призначення і виплати пенсій у солідарній системі; бере участь у  розробленні державних соціальних стандартів і нормативів тощо[9, c.98]

До державних не страхових  фондів передусім належить Пенсійний  фонд України. Нині Пенсійний фонд України  не є центральним органом виконавчої влади, бюджет Пенсійного фонду України  затверджує Кабінет Міністрів України. Згідно із Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний  фонд України протягом п'яти років  має бути перетворений у Пенсійний  фонд, який набуде статусу неприбуткової  самоврядної організації. Нестраховими державними фондами також є: Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

2.3 Основні напрями щодо  запобігання розширення безробіття  та зростання зайнятості

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідчення рівня розвитку держави, його відповідність вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, які втратили за різними  причинами можливість працювати, тим  більш розвинутим може вважатися  суспільство. На жаль, в Україні протягом довгих років соціальний захист підмінювався різними постановами та інструкціями, які найчастіше були не забезпечені  необхідними коштами. Як результат  ми мали величезні заборгованості по соціальних виплатах, тяжке становище  пенсіонерів, інвалідів й т. ін. П. І. Шевчук проводить всебічний аналіз основних норм і напрямків реалізації соціальної політики, соціального захисту та соціальної безпеки людини в нашій державі. Він вважає, що «...соціальна політика і система соціального захисту в Україні, хоч уже набули ознак, характерних для країн західної демократії, ще не цілком задовольняють життєві потреби своїх громадян. Український уряд зробив спроби реформування багатьох напрямів соціальної політики, однак через використання багатьох способів, яким часом бракувало відповідного змісту, вони призвели лише до часткових результатів...». Також такий український дослідник, як Т. І. Рудченко багато приділяє уваги в цій сфері таким питанням, як: виділення соціальних проблем української держави, зіставлення рівня життя населення у сучасному світі та в Україні; а також проблемі диференціювання доходів та бідності в нашій країні. Можна ще додати таких вчених, як Н. В. Оленцевич, О. В. Чубучна (донецька наукова школа)[1] та багатьох інших. Але ж, не звертаючи уваги на те, що соціальні питання української сучасності вивчаються всебічно, все одно проблема їх вирішення стоїть гостро, що й складає передумови подальшого дослідження у цій сфері. Виходячи з вищенаведеного, головна мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності створення ефективного механізму управління соціальними процесами в країні як засобу налагодження соціально-економічного становища держави, подолання бідності народу.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Кабінету Міністрів та місцевим органам  влади:

* забезпечити істотне  збільшення масштабів надання  населенню (не тільки безробітним,  а й тим, хто звертається  до центрів зайнятості ще до  втрати роботи) профорієнтаційних  та консультаційних послуг;

* розширити масштаби професійної  підготовки та перепідготовки  безробітних на замовлення роботодавців  під конкретні робочі місця;

* забезпечити поширення  громадських робіт у соціальній  сфері;

* істотно збільшити масштаби  надання допомоги на відкриття  власної справи шляхом організації  попередньої підготовки та дальшого  супроводу, надання консультаційних  послуг у перші роки самостійної  діяльності;

* використовувати сучасні  методи інформування працедавців  щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на  неї.

Трансформація політики ринку  праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення  незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового  потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Найближчим часом Україна  повинна віднайти своє місце у  системі міжнародного поділу ринку  праці та стати активним продуцентом  конкурентоспроможної продукції. Проблеми українського ринку праці неможливо  вирішити без впровадження державного регулювання зайнятості, яке містить  активну і пасивну складові політики зайнятості.

Основними напрямами активної політики зайнятості є:

ѕ створення нових робочих  місць;

ѕ професійна підготовка і  перепідготовка робочої сили;

ѕ організація інтервенційних г громадських робіт.

Заходи активної політики зайнятості фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Основним елементом пасивної політики зайнятості є надання відповідної  допомоги з безробіття, яка виконує  не лише компенсаційну, а й стимулятивну функції. Програми пасивної політики зайнятості фінансуються зі спеціальних страхових фондів [10, c. 288]. 

 

 

  

 

 

РОЗДІЛ 3.АНАЛІЗ РІВНЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ В КРИЗОВИЙ ПЕРІОД

Ефект ситуації, що склалася в економіці України під впливом  світової фінансової та економічної  кризи, а також внутрішніх проблем  вітчизняної економіки, на соціальну  політику, становище соціальної сфери, рівень та якість життя населення, виявився дещо відкладеним та почав набувати відчутного прояву лише в останні  місяці 2009 року. Реакція показника  сукупних доходів населення на кризові  явища була повільнішою. За офіційними даними Держкомстату, наявний реальний дохід населення, який визначається з урахуванням цінового фактору, зріс за 2009 рік на 10,3 %, що насамперед обумовлене інфляційним сплеском першої половини року, а номінальний наявний  дохід був на 36,1 % вищий, ніж торік. Між тим, динаміка реального доходу продемонструвала чітку тенденцію  до зниження у порівнянні з попередніми  роками (2008 р. - 12,8 %, 2007 р. - 16,1 %).

З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних  вад вітчизняних ринку праці  та системи соціального захисту[22, c.178]:

-    економічно не обґрунтованою і соціально несправедливою заниженою ціною праці, значною диференціацією заробітної плати в регіональному вимірі та за видами економічної діяльності;

-    фактичним блокуванням пенсійної реформи, за погіршення фінансового становища діючої пенсійної системи;

-    відсутністю системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації;

-    надмірною кількістю офіційно задекларованих пільг за фактичного недотримання принципів їх цільового надання;;

-    недієвістю соціальної політики у вирішенні проблем найбільш незахищених прошарків населення;

-    нераціональним використанням коштів, що виділяються на соціальні потреби, на тлі активного зростання бюджетних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення (у Державному бюджеті на 2009 рік такі витрати зросли на 53,3 %, тоді як у 2008 році - лише на 16 %). 

 

Рис.3.1.Динаміка середньомісячної заробітної плати у 2008-2009 роках

Кризові явища в національній економіці України найбільш яскравим чином відбилися на динаміці заробітної плати. Гальмування її зростання  у другій половині року (рис. 3.1) призвело до того, що, хоча в цілому за 2009 рік  темп приросту середньомісячної реальної заробітної плати склав 6,3 %, середня  номінальна зарплата у грудні 2009 р. була на 19,4 % вищою за показник грудня 2008 р. при рівні інфляції - 22,3 %. Це засвідчує зниження реальної заробітної плати станом на грудень приблизно  на 3 %, чого не спостерігалося з 1998 року, коли вона впала на 12,9 %. При цьому  в листопаді 2009 р. було зафіксовано  найбільше, починаючи з 2001 року зниження номінальної заробітної плати. У  грудні 2009 року розмір середньої заробітної плати в країні, завдяки традиційній  виплаті річних премій та бонусів, зріс до рекордної відмітки - 2001 грн (+9,7 %), проте, у порівнянні з аналогічними періодами попередніх років, такий приріст є найменшим після 2005 р. (так, у 2008 р. груднева зарплата була вища, ніж листопадова, на 12,8 %, а у 2007 р. – на 15,7 %).

Відбулося посилення диференціації  заробітної плати за видами економічної  діяльності. Зокрема, у грудні 2009 р. зарплата працівників будівельної  галузі була (у номінальному вимірі) на 8,7 % менша, ніж рік тому, в металургії, хімічній промисловості, виробництві  будматеріалів, транспортних засобів  – відповідно на 2,1 %,2,7 %, 6,6 %, 8,0 % менша, ніж у грудні 2008 р. У грудні порівняно  з вереснем 2009 р. заробітна плата  в промисловості знизилась на 5,9 %, в тому числі в машинобудуванні  – на 18,1 %, в металургії – на 18,7 %, в хімічному виробництві –  на 12,9 %, виробництві коксу та нафтопереробці – на 10,5 %. Позитивною серед галузей  промисловості залишалась лише динаміка оплати в харчовій промисловості  та виробництві і розподіленні електроенергії, газу та води.