Правове регулювання захисту прав споживачів

Міністерство  освіти і науки України

Львівський  інститут економіки і туризму 
 
 
 
 
 

Реферат

З дисципліни «Підприємницьке право»

На тему : «Правове регулювання захисту прав споживачів» 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка групи МГРБ-08

Пєшкова В.О. 
 
 

Львів 2011

Зміст

1. Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів
2. Правове значення договору купівлі-продажу для захисту прав споживачів
3. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Загальна  характеристика законодавства  України про захист прав споживачів

    В умовах посилення монополізації  економіки стало очевидним, що споживач є незахищеною стороною у взаємовідносинах з підприємцями. Ця проблема пов'язувалась  також зі створенням могутньої рекламної індустрії та розвитком засобів масової інформації, зростанням обсягів виробництва предметів довгострокового користування, використанням хімічних продуктів, синтетичних та інших штучних матеріалів, розвитком інституту споживчого кредиту з високими ставками.

    У розвинених країнах і країнах, що розвиваються, законодавство із захисту прав споживачів або повністю базується, або значною мірою враховує основний міжнародно-правовий документ у цій галузі — підготовлені економічною і соціальною радою ООН (ЕКО-СОС) Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, які були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН резолюцією від 9 квітня 1985 р. № 39/248.

    3  огляду  на  визнання  Україною  затверджених  Генеральною Асамблеєю  ООН принципів у травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист прав споживачів». А в липні 1992 р. ,був створений Державний комітет у справах захисту прав споживачів, завданням якого були розробка і втілення в життя державної політики із захисту прав споживачів. У липні 2000 р. відповідно до Указу Президента України № 926/2000 «Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України» новостворений Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України став правонаступником ліквідованого Державного комітету України у справах захисту прав споживачів.

    15 грудня 1993 р. була прийнята, а 15 січня 1994 р. набрала чинності нова редакція Закону України «Про захист прав споживачів». Поряд із цим діє ряд інших нормативних актів, які регламентують відносини продавця і споживача.

    Необхідно зазначити, що Закон України «Про захист прав споживачів», як й інші нормативні акти з питань захисту  прав споживачів, поширюється на всі  підприємства, які обслуговують населення, торгівельні підприємства, підприємства сфери послуг, підприємства, які  виконують роботи, підприємства побутового обслуговування, підприємства громадського харчування.

    Закон України «Про захист прав споживачів»  поширюється на всіх споживачів, які  знаходяться на території України  під час придбання, замовлення або  використання товарів (робіт, послуг) для  задоволення власних побутових  потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) має бути якісний та безпечний для життя і здоров'я кожної людини.

    Законом визначаються також спеціальні умови  щодо зобов'язаної перед споживачем сторони (виробника, виконавця, продавця). Такою зобов'язаною стороною визнається підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації, виконують роботи або надають послуги, реалізують товари за договором купівлі-продажу. Це означає, що суб'єктами відносин, врегульованих Законом України «Про захист прав споживачів», може бути лише певне коло уповноважених і зобов'язаних осіб.

    Закон України «Про захист прав споживачів»  є спеціальним комплексним законодавчим актом, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів.

    В Законі України «Про захист прав споживачів»  та інших законодавчих актах можна виділити певні визначальні принципи, характерні для побудови їх правових норм, серед яких доцільно зазначити такі:

    • встановлення державних обов'язкових  вимог до якості товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів  обслуговування населення;

    • пріоритету законодавчого регулювання  над договірним У відносинах між  продавцями (виконавцями) та покупцями (замовниками);

    • встановлення додаткових обов'язків  для продавців (виробників) та привілеєвих прав для споживачів-покупців (замовників) порівняно із загальними засадами цивільного законодавства;

    • встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів органами у  справах захисту прав споживачів та об'єднаннями споживачів, а також спрощеного судового захисту.

    Існування цих принципів обумовлене необхідністю посилення захисту безпосередніх  споживачів товарів і послуг за сучасних у бурхливого       розвитку науково-технічного прогресу підприємництва, що нерідко супроводжується випуском неякісних товарів, в тому числі  небезпечних для життя і здоров'я  людей. Саме наявність цих принципів у правових нормах дає підстави говорити про формування в Україні комплексного правового інституту споживчого пpaвa. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Правове значення договору купівлі-продажу  для захисту прав споживачів

      Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму .

      Однак не всі учасники цивільних правовідносин  можуть набувати майно у власність. Так, відповідно до законів України "Про власність" (ст. 37 і 39), "Про підприємства в Україні" (ст. 10) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України, а майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, та казенними підприємствами — на праві оперативного управління.

      Таким чином, за договором купівлі-продажу  продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність  або повне господарське відання  чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і  сплатити за нього обумовлену угодою, грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований  на безповоротне відчуження продавцем  майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення таких зобов'язальних правовідносин, які зумовлюють появу у покупця абсолютного речового права.

      Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий  характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

      Двосторонній  характер договору купівлі-продажу  зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати Ті оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права та обов'язки покупця навпаки.

      Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів  договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода  не може вважатися дійсною.

      Правове регулювання відносин купівлі-продажу  здійснюється ЦК України (статті 224-240), законами України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та численними нормативно-правовими актами.

      Залежно від особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення  та виконання договору розрізняють кілька видів договору купівлі-продажу, зокрема:

• договори купівлі-продажу в оптовій та роздрібній торгів лі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах;
• договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;
• договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;
• договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;
• договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;
• форвардні та ф'ючерсні угоди купівлі-продажу. Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав та обов'язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

3. Відповідальність  за порушення законодавства  про захист прав споживачів

     У разі порушення законодавства про  захист прав споживачів суб’єкти господарської  діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність за:

• відмову споживачу в реалізації його прав;
• виготовлення або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів;
• реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);
• виготовлення, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;
• реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для виготовлення та реалізації (виконання, надання) відповідним державним органом;
• реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання;
• відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу;
• створення перешкод службовій особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;
• реалізацію товару, термін придатності якого минув;
• порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання.

     Суми  штрафів зараховуються до державного бюджету.

     Захист  прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

     При задоволенні вимог споживача  суд одночасно вирішує питання  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

     Споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.