Правове регулювання часувідпочинку

• Правове регулювання часу відпочинку

Час відпочинку — це частина календарного періоду, протягом якого працівник  відповідно до закону повинний бути звільнений від виконання трудових обов'язків  і який він може використовувати  на власний розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (зміни);

• щоденний відпочинок (перерви між  змінами);

• вихідні дні (щотижневий відпочинок);

• святкові і неробочі дні;

• відпустки.

Відповідно до закону перерва для  відпочинку і харчування надається  тривалістю не більше двох годин. Така перерва повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку  роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі  в холодний час за рішенням роботодавця  встановлюються перерви для обігріву. При цьому власник або уповноважений ним орган погоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також облаштування місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час.

Законодавство передбачає, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку вантажників, що входять у робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Жінкам, що мають дітей віком  до півтора року, крім загальної  для всіх працівників перерви дня відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Такі перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви повинна складати не менше однієї години. Строки і порядок надання перерв установлюється власником підприємства за погодженням профкому і з врахуванням бажання матері. Перерви для годівлі дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, що працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості ЇЇ робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до обідньої перерви; перенесення одного або в сумарному виді двох перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи з порівняння з тривалістю робочого дня, встановленого трудовим договором.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку (вихідні дні) повинна бути не менш як сорок дві години. При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — у суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні визначається, як правило, графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. На підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і т. п.), вихідні дні встановлюються місцевими радами. Відповідно до закону на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з графіком змінності. Працівники, що знаходяться у відрядженні, працюють і користуються вихідними днями по режиму підприємства, куди вони відряджені.

Відповідно до закону робота у вихідні  дні забороняється. Залучення окремих  працівників до роботи в такі дні  можливо за згодою профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації  наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій  і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, заздалегідь  не передбачених робіт, від  негайного виконання яких залежить  надалі робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних  вантажно-розвантажувальних робіт  з метою запобігання або усунення  простою рухливого складу чи  скупчення вантажів у пунктах  відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення  до роботи вихідного дня оформляється письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою працівника і власника, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. До роботи вихідного дня не залучаються неповнолітні працівники.

Правило про неприпустимість залучення  до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безупинно  діючих підприємств, а також тих  підприємств, установ, що повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає з загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Законодавством України про  працю встановлені такі святкові дні, робота в які не проводиться:

• 1 січня — Новий рік;

• 7 січня — Різдво Христове;

• л 8 березня — Міжнародний  жіночий день;

• 1 і 2 травня — День міжнародної  солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції  України;

• 24 серпня — День Незалежності України.

Робота також не проводиться  у дні релігійних свят, що, у відповідності  зі ст. 73 КЗпП, називаються неробочими:

• 7 січня — Різдво Христове;

• один день (неділя) — Пасха (Великдень);

• один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, що сповідують відповідні релігії, керівництвом підприємств  надається до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У зазначені вище дні допускається проведення робіт, припинення яких неможливе  через виробничо-технічні умови (безперервно  діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у вихідні, святкові і  неробочі дні оплачується в підвищеному  розмірі у відповідності зі ст. 107 КЗпП України. За бажанням працівника, що працював у святковий або неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відпустка — це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням  місця роботи і заробітної плати. Право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають в у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також особи, що працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустку мають іноземні громадяни й особи без громадянства, що на законних підставах працюють в Україні. Право на відпустку мають працівники, що заслали безстрокові трудові договори, трудові договори на певний строк, на час виконання визначеної роботи, сезонні, тимчасові працівники, сумісники, особи, що працюють на умовах неповного робочого часу. Особи, що працюють по цивільно-правових договорах (підряду, доручення й ін.), правом на відпустку не володіють. Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки" (далі Закон), і забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 даного Закону.

Статтею 3 Закону закріплене право  на відпустку у випадку звільнення. Це право реалізується за бажанням працівника з наступним звільненням (крім звільнення за порушення трудової дисципліни). При цьому датою звільнення є останній день відпустки. Якщо працівник звільняється в зв'язку з закінченням терміну трудового договору, невикористана частина відпустки, за бажанням працівника, може надаватися і тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. У такому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими і тяжкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий  характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені  законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку  з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю і родами;

• відпустка по догляду за дитиною  до досягнення нею трьох років;

• додаткова відпустка працівникам, що мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної  плати. Законодавством, колективним  договором, угодою і трудовим

договором можуть встановлюватися інші види відпусток.

Закон указує, що тривалість відпустки  незалежно від режимів і графіків роботи обчислюється в календарних  днях. При цьому святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток і додаткової відпустки працівникам, що мають дітей, не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається  працівникам для відновлення  працездатності тривалістю не менш 24 календарних  днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня висновку трудового  договору. Святкові і неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості відпусток. Окремим категоріям працівників, зазначеним у законі, щорічна основна відпустка надається більшої тривалості. Так, відпустка тривалістю 28 календарних днів надається промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче; працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, лісомисливських господарств, лісозаготівельних підприємств, лісництв. Воєнізований особовий склад гірничорятувальних частин має право на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Неповнолітнім працівникам надається відпустка тривалістю 31 календарний день.

Інваліди І і II груп користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних  днів, а інваліди ПІ групи — 26 календарних  днів.

Сезонним і тимчасовим працівникам  відпустка надається пропорційно  відпрацьованого ними часу.

Тривалість щорічної основної відпустки  визначається не тільки Законом України "Про відпустки", але й іншими законодавчими актами, однак тривалість відпустки в цих випадках не може бути менше, передбаченої ч. 1, 7 і 8 ст. 6 Закону України "Про відпустки". Наприклад, державні службовці відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопаду 1992 р. наділяє депутатів правом на відпустку в міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Тривалість відпустки прокурорів, слідчих складає 30 календарних днів (Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопаду 1991 p.), а суддів — 30 робочих днів (при перерахунку робочих днів у календарні — 35 календарних дня) (Закон України, "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 p.).

Щорічна відпустка може включати основну  і додаткову відпустки.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами  праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, зв'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, у відповідності зі Списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у які надає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці і за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопаду 1997 р.№ 1290.

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлюється колективним  або трудовим договором у залежності від результатів атестації робочих місць за умовами праці і часу зайнятості працівника в таких умовах.

Додаткова відпустка до 35 календарних  днів за особливий характер роботи надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я. Перелік таких робіт зазначений у Списку виробництв, робіт і професій, затвердженому Кабінетом Міністрів України 17 листопаду 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер роботи встановлюється колективним або трудовим договором у залежності від часу зайнятості працівника в таких умовах. Особливі природні географічні і геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам  з ненормованим робітником днем у  відповідності зі списками посад, робіт  і професій, визначеними колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.

Щорічна додаткова відпустка надається  понад щорічну основну відпустку  по одній підставі, обраній працівником.

У стаж роботи, що дає право на щорічну  основну відпустку, зараховується:

1) час фактичної роботи (у тому  числі на умовах неповного  робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично  не працював, але за ним відповідно  до законодавства зберігалися  місце роботи (посада) і заробітна  плата цілком або частково (наприклад,  згіднозі ст. 12 Закону України "Про колективні договори й угоди" особи, що беруть участь у переговорах як представники сторін, а також фахівці, запрошені до участі в роботі комісій, на період переговорів і підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку і включенням цього часу у виробничий стаж);