Право громадян на працевлаштування і гарантії його реалізації

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю може припинятись на строк до трьох  місяців у разі відмови громадянина  від двох пропозицій підходящої роботи; приховування від державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю; порушення громадянином умов і строків його реєстрації як безробітного; перереєстрації як безробітного; перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування центру зайнятості більше місяця без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; припинення у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин.

Строк, на який припиняється виплата допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періоду виплати допомог, що виплачуються громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості на загальних підставах, і матеріальної допомоги після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю може бути призначена безробітному після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю тривалістю 180 календарних днів у розмірі до 75 % встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, виплачується допомога на поховання. Кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова матеріальна допомога. Кожний із членів сім'ї, який перебуває па утриманні безробітного, а також громадяни, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, можуть одержати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї безробітного не перевищує встановленого законодавством неоподаткованого мінімуму доходів громадян [20, с.17].

Одноразова матеріальна  допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного року. Громадянин повинен подати до центру зайнятості письмову заяву, довідку про склад сім'ї та довідку про доходи кожного члена сім'ї за три місяці, що передують поданню заяви.

Внаслідок звернення громадян до державної служби зайнятості населення виникають правові відносини по працевлаштуванню. Вони тривають від моменту такого звернення громадянина за направленням на роботу і закінчуються укладенням трудового договору [7, с.5]. Саме шляхом реалізації направлення на роботу правові відносини по працевлаштуванню перетворюються у трудові правовідносини.

Відповідно до Закону України  «Про зайнятість населення» держава  гарантує працездатному населенню  у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір  або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої  відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також  сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у  підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з  урахуванням суспільних потреб, всіма  доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах  і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних  нових професій, перепідготовку в  навчальних закладах або в системі  державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним  в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного  трудового стажу;

з) надання роботи за фахом  на період не менше трьох років  молодим спеціалістам – випускникам  державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Також держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей  віком до шести років;

б) одиноким матерям, які  мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила  або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних  або вищих навчальних закладах, звільнилася  зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається  перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилось  п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після  відбуття покарання або примусового  лікування.

Для працевлаштування вище зазначених осіб місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад  за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій  незалежно від форм власності  та організаційних форм з чисельністю  працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5% загальної кількості робочих  місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації  працює понад 20 осіб, які належать до категорій вище зазначених громадян, квота для цих підприємств  не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до цих категорій  громадян, враховується при встановленні квоти для даних підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників  підприємств, установ і організацій  у розмірі, що перевищує встановлену  квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад  зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ  і організацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови у прийомі  на роботу громадян із числа, вище згаданих осіб, у межах установленої броні  з підприємств, установ і організацій  державна служба зайнятості стягує штраф  за кожну таку  відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти  спрямовуються до місцевої частини  державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися  для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють  робочі місця для цих категорій  населення понад встановлену  квоту [10, с.18].

Висновки

Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з  найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у  сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів  про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу  на працевлаштування в Україні», Закон  України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок  безробіття» від 2 березня 2000 року і  ін.

На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних  органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів  підприємницької діяльності та інших  посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням  і його організація покладені  на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій  і органів місцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають  право звертатися всі незайняті  громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які  бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для  громадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, у разі потреби – військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Про зайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодо працевлаштування населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

Нормативно-правова  база

1. Конституція України. – К.: Велес – 2004. – 46с.
2. Кодекс законів про працю України – К.: Видавець Паливода А.В. – 2006. – 104с.
3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».– 13с.
4. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV–Інфодиск. «Законодавство України».– 8с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». - Інфодиск. «Законодавство України».
6. Положення «Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. - Інфодиск. «Законодавство України».– 34с.

Спеціальна  література

7. Безусий В.В. Правове  регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х.,2006. – 17с.
8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
9. Бойко М.Д. Трудове право України. – К.: Атіка, 2006. – 312с.
10. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення // Право України. – 1994. - №10.
11. Бущенко П.А., Вєтухова І.А. Трудове право України. Законодавство та практика застосування. – Х.: Консум, 2002. – 462с.
12. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. – Харьков.: Консул, 2004. – 301с.
13. Заржицький О., Сидоренко О. Правовове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні //  Право України. – 1997. - №2.
14. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення. – Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 192с.
15. Карлицький С.М. Трудове право України. – К.: Прецедент, 2004. – 212с.
16. Карпенко Д.О. Основи трудового права. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 655с.
17. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. – К.: Алеута, 2005. – 279с.
18. Пилипенко П.Д. Трудове право України. 2 видання. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. – 478с.
19. Прокопенко В.І. Трудове право України. – Х.: Консум, 2000. – 479с.
20. Юрчак Н. Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі // Україна: аспекти праці. – 2001. - №1.